Є в Кіровоградській області України неймовірне Місце Сили, в якому хочеться побувати знову і знову, наповнитися неймовірними емоціями та станами – це Урочище Монастирище. Наша маловідома Україна стільки має казкових місць. Але через дуже погані дороги, дістатися до Монастирища від сусіднього райцентру Новий Буг (а це якихось 25 км), важче ніж від Києва до Кропивницького (Кіровограда).
Маршрут до Урочища Монастирище
Урочище Монастирище розташоване в Устинівському районі Кіровоградської області, недалеко від села Інгульське. До Інгульського від Устинівки прокладено асфальтову дорогу, а до Монастирища від Інгульського – дуже важку ґрунтовку, тому, приміром, їхати туди в дощову погоду буде проблематично.
Ландшафтний заказник Урочище Монастирище – це частина кам’янистих заплав річки Інгул, де між двома рукавами (старим і новим руслом) утворився високий острів-пагорб. Високі скелясті береги стіною оточують острів, формуючи неповторний ландшафт, подібного до якого в Україні більше немає. Це справжнісіньке Місце Сили.
“Острів” ніби складений із величезних брил, тому нагадує легендарну Кам’яну Могилу під Мелітополем Запорізької області. Тут також багато розломів, щілин, невеликих гротів і навіть печер.
Стародавні мегаліти Монастирища
Урочище Монастирище оточене високими гранітними стінами. Вони неоднорідні і також нагадують навали величезних кам’яних брил, причому деякі з брил стирчать назовні, утворюючи якісь навіси. Не виключено, що під цими навісами колись жили люди, адже біля стіни затишно і на голову не капає. Особливо вражають розміри цих валунів. Виникає питання: за допомогою яких механізмів і хто міг вирізати ці мегаліти, яким чином вони пересувалися і укладалися? Аналогічне питання щодо будови єгипетських пірамід досі не отримало належної відповіді.
До речі, так званий майданчик навколо самої “будови”, завширшки близько ста метрів, вимощений великим білим камінням, яке за своїм геологічним складом значно відрізняється від геологічної породи, з якої складається сам острів. При уважному огляді цих каменів можна помітити сліди опалубки. Можливо, білі камені майданчика були створені з якогось архаїчного матеріалу? На деяких каменях біля підніжжя комплексу можна виявити відбитки чоловічих і жіночих ступень (слідовики).
Урочище Монастирище – таємниче місце, яке ховає чимало загадок. Загадкою є і сама назва – але монастиря в цих місцях за наявними історичними даними ніколи не було. Хоча, майже напевно, всі народи, що проходили і жили крізь українські степи, робили тут свої капища і святилища, оскільки наша земля унікальна у своєму роді.
Також, одним із найбільш незвичайних проявів тут можна вважати так звані “скульптури”. На верхньому майданчику острова розташовано безліч таких великих скульптурних споруд, дуже виразних за своєю формою. І незважаючи на те, що минуло вже безліч тисячоліть (а це вплив води, вітру, мікроорганізмів), що поступово руйнувало породу, ці споруди зберегли певну схожість із міфічними тваринами. Сучасній науці відомі подібні скульптурні витвори стародавніх людей. За багатьма ознаками, стародавні люди шукали характерні скелясті виходи і валуни в природі, асоціюючи їх з тваринами або людиною, особливим чином допрацьовуючи їм відсутні риси під свої образи.
Легенди та міфи про Монастирище
Існує безліч міфів і легенд про Урочище Монастирище, які передаються з покоління в покоління, і які досі розповідають місцеві старожили. Наприклад, за однією з таких легенд, під однією зі скель заховані козацькі (і татарські) скарби. Але дістати їх неможливо, оскільки вхід у печеру прихований на вершині, а вихід був з боку острова, причому виходив під водою. Але зараз Інгул обмілів, і місцевість навколо острова заросла густою рослинністю.
За козацьких часів місцевість використовували як природний форпост, приміром, одна з козацьких легенд про Монастирище свідчить: “…на милій землі, десь на межі Великого Лугу, в Дикому Степу тече річка, яку характерники назвали Дружина Бога. На середині річки височіє скеля – це Велика Мати !..”.
З горою пов’язують багато легенд, здебільшого різні інтерпретації історій про жінок, які жили тут у вигнанні. Приміром, місцеві жителі розповідають, що за переказами, за гріх перелюбу на Монастирище відсилали православних черниць, де вони своєю важкою працею спокутували свої гріхи.
Цікаво, що в багатьох легендах ідеться про жінок, які відмовилися виходити заміж або вчинили гріх перелюбства. І саме цей міф поширений у легендах про Дівочі гори, на яких вагітні або нездатні завагітніти жінки ізолювалися на якийсь час в особливих місцях сили під наглядом жриць. тут можна згадати, зокрема, Дівич-гори – святилища в Сахновцях на річці Рось, у Трипіллі на Дніпрі, у Новгороді, Моравії тощо…
Подібні до Монастирища місця: скелясті урочища, гори чи острови, що вирізнялися схожим ландшафтом, здавна шанувалися нашими предками-язичниками як священні місця для богослужінь, ритуалів та обрядів. І, як правило, на таких місцях мешкали жінки-жриці, яка виконувала обряди, пов’язані з культом родючості, шанування стихій і стародавніх Богів. Саме тут вони жили і проявляли свою силу, втілену в травах, воді, камінні… У таких місцях у жриць деякий час мешкали жінки, які не могли завагітніти, а також вагітні жінки, які, місцевими чудо-травками, відварами та молитвами зцілювали тут різні патології. Тут же вони здійснювали культові обряди на здоров’я, довголіття і молодість.
Після хрещення Русі, змінилося ставлення до цього місця на протилежне – благе місце, як і багато подібних місць в інших куточках нашої землі, стало проклятим, і цілком можливо, що тих самих жінок, які шукали тут зцілення від недуг і духовного розвитку, почали сприймати як черниць-грішниць. До речі, досі лікуватися сюди за традицією від жіночих хвороб приїжджають з усіх куточків нашої країни.
У Монастирищі можна знайти камені чоловічої та жіночої сили і камінь, що виконує бажання. Про те, що це місце мало славу сакрального, свідчить і те, що до Монастирища приїжджала матір Миколи Гоголя, яка просила зупинити смерті її новонароджених дітей.
Кам’яні скульптури Монастирища
На шляху по білому камінню площі біля підніжжя комплексу трапляється S-подібна фігура з овалом у кінці. Схожі спіралі, які чіпляються одна за одну, відомі за орнаментами кераміки Трипільської культури Придніпров’я. Відомі історики висловлювали думки про те, що такі спіралі передають образи змії. І тут можна простежити зміну образу від вогнедишного дракона від світанку Трипільської цивілізації до казкового крилатого змія, який об’єднує небо і землю в другому тисячолітті до нашої ери.
Тут на верхній майданчик комплексу можливо потрапити лише з південного боку. Тут знаходиться якась подоба кам’яних сходів. По дорозі вгору сам підйом супроводжують кам’яні валуни зооморфної та антропоморфної природи. “Тіло” однієї з таких “істот” також зігнуте символом “S”.
Навколо комплексу можна спостерігати безладно розкидані великі валуни різних цікавих форм. Якби їх було можливо підняти, можливо, що вийшла б ціла галерея кам’яних скульптур, більш-менш однакового розміру і різної форми.
Далі перед схилом центрального майданчика комплексу можна виділити два овальних камені. Довжина їх близько 4-х метрів, а ширина близько 2-х. На їхній поверхні можна спостерігати чашоподібні заглиблення приблизно однакового розміру (до 15 см глибиною). Ці камені нагадують якісь миски зі стоком, і їх використовували як ритуальні місця для проведення культових жертвоприношень стихіям і Божествам.
На самому комплексі такі чашоподібні заглиблення трапляються доволі часто (лише в один день дослідження місця ми нарахували таких – сім).
Повертаючись до кам’яних скульптур верхнього майданчика комплексу, можна дійти висновку, що кожна з них зображала певну тварину або антропоморфний лик, і були спрямовані в напрямку однієї зі сторін світу, будучи певним покажчиком. Наприклад, лик тварини, що дивиться в бік півдня, нагадує голову бика. У східному напрямку дивиться лик, схожий на лева, який має арійське походження, явну владу над просторами і силу.
Подібні стародавні кам’яні мегаліти у вигляді скульптур також відомі в Європі з V-IV тисячоліття до нашої ери, що дає змогу міркувати про приблизний час створення комплексу (в тому разі, якщо це справа рук людської цивілізації в тому вигляді, в якому вона існує в історичному фрагменті часу).
У західній частині Монастирища ми виявили явну форму обличчя, як якийсь лик, витесаний у скелі. Більш уважно придивившись, можна припустити, що це зображення жінки. На обличчі чітко позначені ніс, очі рот. Недалеко від цієї скелі є вхід у невелику печеру, яка всередині вся вкрита цікавим природним біологічним матеріалом зеленуватого кольору.
Безсумнівно, тут був виражений культ матріархату – жінки матері, берегині природи, світового дерева. Оскільки культ жінки був виражений у наших предків Трипільців, можливо, що Монастирище було їхнім великим сакральним духовним центром.
Звичай використовувати в якості святилищ і місць поклоніння стихіям і Богам на вершинах гір проявлений у багатьох стародавніх культурах. Виникали міжобщинні культові споруди, до яких належало і Монастирище.
Світове дерево громади виростало з міфічної світової гори (гора Меру), в якій, за уявленням древніх, ховалася першопричина всього – світове яйце. З нього відбувалося все, і в нього йшло все після смерті. Храмова гора – Монастирище асоціювалася саме з жінкою-матір’ю та світовим деревом.
Це Місце сили унікальне і чекає на гостей із добрими помислами!
Оглядове відео Урочища Монастирище
Запрошуємо вас скористатися можливістю відвідати урочище Монастирище разом із нами!
Подробиці: пригодницький тур до урочища монастирище
