Загадкові Циклопічні споруди – мегаліти Долини

У цій статті йтиметься про Місця Сили Прикарпаття – Долинського району Івано-Франківської області. З одного боку, місця дуже яскравого й прекрасного (з погляду природного кольору), а з іншого боку – насиченого старожитностями середньовічних часів (які певною мірою досяжні нашому розумінню й сприйняттю), а також і набагато більш давніх епох, у яких жили народи із зовсім іншим світоглядом, сприйняттям себе, довкілля та, звісно ж, технологіями життєдіяльності.

Уявіть собі: мандруючи горами та лісами Долинського району, ви всюди натикаєтесь на великі кам’яні валуни та скелі, які утворюють велетенські циклопічні споруди (називаються також мегаліти), створені кимось давним-давно (тисячі років тому) на схилах та ярах наче б то без жодного сенсу (з погляду сучасної людини зі звичною світоглядною позицією та сприйняттям).

Протягом кількох десятків років багато дослідників вивчали, вимірювали та наносили на мапи ці місця найдавніших споруд, обговорювали їхнє походження з археологами та геологами через письмові публікації та у звичайних бесідах. Однак суперечки й обговорення тривають і донині, а вичерпного пояснення суті цих великих і доісторичних місць немає! Але з кожним роком ці будови давнини повстають і проявляються все більш явно, немов з туману невідомого часу. І вони впливають на наше сьогодення.

Місця Сили Урочища Кропивник Долинського району

Отже, розглянемо одну з гігантських споруд Долинського району, яку ми відкрили в процесі пошуку слідів стародавніх цивілізацій і народів, що мешкали тут у доісторичні часи.

Загалом, за годину їзди від містечка Долина наші пошуки привели до Заповідного Урочища Кропивник. Побувавши до цього в не менш цікавому місці під назвою “Цапові скелі”, які, згідно з дослідженнями, залишили цивілізації щонайменше 7000 років тому (за епохи світанку Трипільської культури), а можливо, і значно пізніше (на нашу думку), ми отримали певну інформацію, завдяки якій зробили висновки щодо розташування неподалік ще кількох схожих місць із подібними спорудами.

Цю поїздку ми планували спонтанно, свідомо не проводили жодних аналізів (що для нашої діяльності нехарактерно), не мали теоретичних знань, що не завжди є добрим з погляду пошуку та дослідження таких місць. З іншого боку, отримавши якісь зачіпки та крихти інформації, завжди цікаво покластися на свою інтуїцію та внутрішній голос, а після досягнення результату – у своїх пошуках та дослідженнях, власні враження цікаво порівнювати з поясненнями, досвідом та нотатками інших людей. Надалі те, що загублено чи не помічено, завжди мотивуватиме піти в це місце знову.

Довга дорога до стародавніх “плит”

Маючи мізерну інформацію про те, що в лісах цього Урочища є те, що нам потрібно, ми розглянули цю місцевість із супутника Google Earth. На карті ми знайшли контури, схожі на скельні виходи іншої породи, що відрізняється від гірських, і вирішили перевірити цю місцевість. Внутрішній голос явно підказував, що навіть якщо це не підтвердиться, у будь-якому разі ми зможемо знайти тут щось важливе.

Такі скелі, зазвичай (за рідкісним винятком) заховані в лісі, не промарковані. Виїхавши за село, і залишивши автомобіль біля підніжжя лісу, ми вирушили в дорогу по великому колу, яке протягом близько 1 км проходило через повалені дерева, а подекуди й глибоку багнюку, що багатьох туристів (упевнені), мимоволі змусила б повернути назад. Але для нас ці умови є вже чимось цілком звичним, тому ми сміливо йдемо далі.

Без докладної географічної інструкції ми вийшли на широку галявину, що пропонувала подальші альтернативи шляху (стежки) праворуч або ліворуч, звісно, без будь-яких пішохідних покажчиків (немов на казкових перехрестях).

Виникло бажання зробити 10-ти хвилинний привал (і, як виявилося, не випадковий). У якийсь момент з лісу, з боку дороги на галявину вийшла жінка в пошуку грибів (місцева мешканка найближчого села). Привітавшись, ми познайомилися і з’ясували, що її звуть Оксана. Недовго поспілкувалися по темі грибів (необхідно зазначити досить пізнавально для себе). Зокрема, ми з’ясували цікаву інформацію про гриб, який за існуючими ознаками вважали “сатанинським” (зустрічаючи його в Прикарпатських лісах, цуралися як отруйного). Однак, як виявилося, саме цей гриб користується популярністю у місцевих жителів, а з його капелюшків виходить дуже смачна підлива. Тут його називають “синяк”.

Після діалогу про гриби, Оксана запитала мету нашого перебування тут, бо побачити тут людей з немісцевим акцентом велика рідкість, як виявилося. Почувши коротку історію про нас і наші пошуки, Оксана підтвердила наші міркування щодо скель у цій місцевості та показала нам шлях до них (коротший). Жінка запропонувала пройти трохи з нами дорогою (щоб не заблукали), і ми, висунувшись уперед, продовжили говорити про місцеву природу, її красу та пам’ятки. І тут, абсолютно несподівано, з вуст Оксани виривається інформація про те, що окрім тих скель, куди ми йдемо (тримаючись правого боку дороги), на протилежному боці, за кілька годин пішої ходи звичайним кроком, є кам’яні плити, які вони (місцеві мешканці) часто зустрічають, коли ходять по гриби в гірські ліси Урочища! Ось тут усередині кожного з нас ойкнуло. Пробіг холодок по спині, і прийшло усвідомлення того, що саме ці, як сказала жінка, “плити”, нам необхідно знайти й дослідити насамперед. Ми подякували нашому провіднику, трохи далі повернули ліворуч і вирушили до наших “плит”.

Храмовий комплекс або палеообсерваторія

Наша прогулянка в кілька кілометрів вузькими стежками, а подекуди, практично бездоріжжям, вивела на скелясту широку дорогу. Пройшовши нею близько сотні метрів, ми помітили перші ознаки присутності скельних виходів. Спустившись з узлісся метрів на 15-20, нарешті натрапили на початок комплексу (як називають його місцеві жителі – плити).

Уже за першими ознаками стало очевидно, що ці скелі не лише суто природне утворення, воно є чимось більшим.

Сліди обробки настільки очевидні в усіх місцях, що призводить до висновку про те, що навіть розташування і положення окремих порід вагою в кілька десятків тонн також не є виключно геологічним походженням.

Можна припустити, що походження самих скель спочатку було природним, проте згодом тут було докладено потужну “руку” для зміни наявних структур.

Парк мегалітів

Густа рослинність навколо парку мегалітів трохи нагадувала краєвиди з фільму “Аватар”. А невеликий дощ, що періодично зривався в дорозі, надавав цьому місцю особливих барв і залишав у наших серцях особливі враження.

Кам’яна Арка

Перші кам’яні блоки, які ми побачили, нагадали нам знайомі кам’яні форми (споруди), що їх ми зустрічали на багатьох подібних місцях не тільки в Карпатах (Терношорська Лада, Спасів Камінь, Писаний Камінь, Соколиний хребет, палеообсерваторія Біла Скеля), а й по всій Україні (Актовський і Арбузинський Каньйони, Кам’яні Могили, Мегаліти Кривого Рогу, Гайдамацький Яр тощо). Один із них (блоків) – це кам’яна арка, утворена з двох валунів, що спираються один на одного, з орієнтацією на схід сонця в день літнього сонцестояння.

У слов’янських країнах Західної Європи подібні кам’яні арки або вікна в скелях називають “ковзний камінь”, “провіралка”, і є стародавня традиція, згідно з якою кожен, хто пройде або пролізе в неї, очиститься від негативу, покращить здоров’я і позбудеться всього злого. До речі, схожа кам’яна арка зустрінеться нам і далі на шляху в цих місцях.

Камінь сонця

Друга кам’яна скульптура – валун геометричної прямокутної форми, що окремо стоїть на ніжках, і нагадує бутерброд із кількох шарів, які на півночі називають сейдами. Він стоїть зверху на окремо розташованій скелі. Якщо встати на нього, орієнтація його граней буде строго до сходу сонця в день весняного рівнодення.

Камень – сейд, стоящий на ножках

Той самий кам’яний сейд, що спостерігається знизу. Як видно на фото, він стоїть зверху на окремій скелі

Також не менш цікавим видається те, що фактично біля підніжжя скелі, на якій стоїть цей валун, розміщені ще цікавіші об’єкти, а саме – два камені зооморфного типу, розвернуті один до одного і розташовані під западиною в скелі. Якщо придивитися й увімкнути образне мислення – ці два зооморфні камені утворюють ворота, в які заходить сонце на сході в день рівнодення, при цьому саме сонце уособлює камінь-сейд, розташований зверху на цій скелі. Подібні ворота ми не раз зустрічали на деяких подібних місцях, а самі зооморфні лики згадуються в міфології багатьох народів, зокрема, Єгипетській, Майя та інших.

Наведемо хоча б один приклад – Кам’яні Могили в Донецькій області.

Вершини східної гряди на Кам’яних могилах утворюють практично ідеальну “браму сонця”, у центрі якої в дні рівнодення сходить сонце. Ця картина при спостереженні із західного пасма практично ідеально відповідає давньоєгипетському символу горизонту у вигляді сонця між двома вершинами або у створі воріт.

І малюнок із Давньоєгипетської міфології Сонячної Брами

Єдина різниця у випадку з нашими воротами Урочища Кропивного це те, що голови згаданих тварин дивляться одна на одну, а не в протилежні сторони.

Кам’яний двоголовий змій

Продовжуючи шлях уперед (кілька десятків метрів) верхньою частиною комплексу, ми підходимо до наступного окремого витвору, що є формою зооморфного типу, що складається з кількох кам’яних елементів, які утворюють певну скульптуру, та нагадують двоголового змія.

Тут вбачається явний символізм створеної споруди. Двоголові змії також присутні в багатьох стародавніх міфах народів Майя, Ацтеків, Греків, Китайців.

Зокрема, вважаємо за можливе виокремити зображення, зроблене на кришці саркофага Майя з гробниці короля Пакала в Паленке (Мексика), а також процитувати уривок із висновку, зробленого одним із дослідників культури Майя:

“На малюнку під номером “2” є той самий двоголовий змій, що обвиває вершину хрестоподібного Світового Древа на кришці саркофага Пакала і якого науковці, що вивчають культуру давніх Майя, розшифровували як уособлення екліптики, тобто видимого шляху, що його впродовж одного року проходить по піднебінню Сонце (див. малюнок).

Пакал зображений на спині, готовий увійти в посмертне царство саме через ці “зоряні ворота” (простір, утворений усередині двоголового змія між двома його головами). Дерево, що височіє над Пакалом, є не що інше, як зображення Світового Древа у вигляді гігантської сейби. Це Світове Древо, або “ваках-чан”, символічно піднімається вгору в напрямку точки зеніту.

Зображення Світового Древа і двоголового змія, можливо, символічне зображення Чумацького Шляху в точці зеніту. 1. “Сьомий папуга” (сузір’я Великої Ведмедиці?). 2. Двоголовий змій (Чумацький Шлях). 3. Імператор Пакал, одягнений, як бог маїсу, що падає в безодню смерті. 4. “Ваках-чан” – “підняте небо” древніх майя. Його стовбур нагадує дерев’яний стовп, який ацтеки урочисто ставили під час свята Ксокотлветті.

Ацтекська скульптура, що зображує двоголову змію (зберігається в Британському музеї в Лондоні)

Кам’яні стовпи

Далі дуже цікаво виглядають побудовані в ряд кам’яні “зуби”, що нагадують якусь споруду, або стіну з монолітів, які, можливо, утворюють основну опору для чогось. Зверху цього ряду монолітів лежать роздільні валуни.

Навіть без детального огляду кам’яної “стіни” видно, що обробка каміння настільки очевидна, ніби її відшліфували. Практично відсутні великі виступи, зазубрені камені – все зроблено досить гладко, з метою надати каменю певної форми. Викликає безліч запитань теорія про суто природне створення цих структур. Тому ми дозволимо цим фото говорити самим за себе, щоб звернутися до здорового глузду. Навіть якщо ніхто з читачів не називає себе професіоналом-геологом. Ми б хотіли, щоб геологи пояснили нам це.

Стародавня кам’яна галерея

Далі зарослою стежкою, зверненою до гір, бачимо ще цікавіші скельні утворення з добре помітними слідами оздоблення.

Постійно впадають в око геометричні структури (постаменти, ромбоподібні фігури, менгіровідні моноліти), що проявляються в суміші з каменів. Навряд чи можна сумніватися в слідах механічної обробки. Деякі камені здаються буквально складеними.

Що більше ми вдивляємося, то більше петрогліфів і символів знаходимо, що ще більше підтверджує наше загальне уявлення про те, що в якісь періоди свого існування це місце використовували наші стародавні предки. Але з якою метою – це потрібно дізнатися, або хоча б наблизитися до розгадки цієї таємниці.

Кам’яне зооморфне обличчя, що дивиться в бік сходу сонця

Минуло вже три години, і в процесі наших досліджень дощ посилювався, все більше підганяючи нас, щоб не “залипати”, а йти далі. Природа давала зрозуміти, що часу обмаль, і нам необхідно пройти в інший комплекс (у який хотіли потрапити спочатку). Розуміючи, що це лише перше знайомство, ми вирішили прискоритися і рухалися вже до кінця цього циклопічного комплексу. Проте навіть кінцівка нашого шляху в цих місцях не могла залишити нас байдужими, і подарувала нам наостанок не менше вражень.

Отже, ми бачили безпомилково впізнавану постать тваринного лику (вовк, лисиця, шакал чи ящір?..). З профілю, на передньому плані, увімкнувши просту уяву, прочитати рельєф черепа тварини досить легко. Багато зусиль не знадобилося, щоб розгледіти голову, розпізнати її форму і профіль як такий.

На жаль, забратися на саму скелю-лік не було можливим, однак, піднявшись, за можливості, на один рівень із нею, ми зробили заміри напрямку “погляду” лику за допомогою спеціальної програми. Виявилося, що кам’яна голова чітко дивиться на схід сонця, зустрічаючи перші його промені в день весняного рівнодення.

Кам’яна голова стала крайньою точкою огляду цього мегалітичного комплексу. На жаль, ми не встигли оглянути все місце, а тим паче провести ширші дослідження й аналіз кожного елемента цієї грандіозної споруди Древніх. Назвемо це розвідкою, встановленим початком. Час не чекає, і ми рухаємося далі…

Другий мегалітичний комплекс Урочища

Піднявшись із деякими труднощами до стежки (через сире листя і ґрунт від дощу), відкривши навігатор, пішли у напрямку до скель, які збиралися оглянути на самому початку подорожі. Дорога, що вела нас донизу на спуск із хребта, була хоч і кам’яниста, але сильно розмита гірськими потоками, і, через велику кількість глинозему, доволі слизька та в’язка. Пройшовши близько кілометра вниз, стало зрозуміло, що вона на певній ділянці йде, все більше відводячи нас від мети. Нам довелося зайти в ліс і пройти кілька сотень метрів лісовими чагарниками (наші улюблені “непрохідні” місця). Карта показувала швидку зустріч, і ми вирішили не зупинятися, хоча часу до сутінків залишалося не так багато.

Дійшовши до різкого обриву, виявили перші схожі скельні виходи. На швидкий огляд у нас залишалося не більше години, але головне – ми його знайшли, і вже за кілька місяців зможемо повернутися сюди, знаючи найкоротшу дорогу.

Як і на першому комплексі, тут схожі структуровані кам’яні споруди. Та й саме походження багатьох скельних виходів тут імовірно природного походження, однак, на деяких ділянках були присутні круглі підстави, механічно оброблені арки, гладенькі секції та навіть геометричні форми, що можуть бути створені лише людиною (або іншою цивілізацією, можливо, долюдською).

Але між двома цими циклопічними кам’яними комплексами є одна різниця. Перший розташований на хребті та схилі за східним напрямком, а цей комплекс розташований на протилежному боці хребта в західному напрямку. Численні скельні утворення розташовані тут під прямим кутом і з’єднані таким чином, ніби розірвалися на частини внаслідок якоїсь катастрофічної події.

Помітні моноліти, які могли бути несучими будівельними блоками, що впали. Квадратність смуги на нижньому кінці, шари у верхній частині (що не нагадують звичайні злами) і форма, що звужується догори, наводять на думку, що тут ми маємо справу з якоюсь грандіозною будовою, що колись була зруйнована. Подібні кам’яні елементи дуже нагадують зруйновані катаклізмом (?) будови стародавньої цивілізації на Хребті Ключ і Горі Парашка в Сколівських Бескидах.

Незважаючи на те, що нам вистачило часу, щоб оглянути тільки третину комплексу, навіть цього було достатньо, щоб зробити певні висновки і сфотографувати кілька цікавих для нас екземплярів кам’яних структур.

Безіменний водоспад на краю скельного комплексу

Наближаючись до виходу зі скельного комплексу, ми почули явні звуки гірської річки. Пройшовши кілька десятків метрів на слух у бік звуків, ми з подивом розгледіли трохи далі в улоговині справжній невеличкий водоспад (!) Треба сказати, що пробратися до нього через яри, повалені дерева і розкислий ґрунт виявилося завданням не з легких. Але це було того варте…

Таємничий водоспад і купіль стали гідними відкриттями для завершення цього насиченого дня, а сонце, що нарешті впевнено змінило дощ, зміцнило наше усвідомлення дива.

Відеоогляд місця: