Прихований зміст казки про Колобка

Що означає “жили-були”

Читаємо текст: “Жив-був старий зі старою бабою”.

“Жив-був” вказує нам, що казка відноситься не тільки до нашого явного побутового світу, а й до світу Небожителів, тобто наших Богів. І старий зі старою бабою це Сварог і Лада. Це традиції наших Предків, наших поколінь як по чоловічій лінії, так і по жіночій. А значить знання дані нашими Богами зберігаються в пам’яті наших старих і бабусь, так як вони в основному навчали своїх онуків нашим премудростям. Батьки здебільшого часто були зайняті на господарських роботах, і за дітьми здебільшого стежили бабусі й дідусі. Вони формували і робили перші кроки для “незміцнілої” дитячої душі. І тому в казках, а вона існує для наших душ, Дід і Баба є одночасно і вихователем, і батьком для дитячої душі.

Що таке “сусеки”.  І як спекти хліб круглої форми.

“Просить старий:

– Спечи, бабцю, колобок.

– Із чого пекти? Борошна нема.

– Е-ех, Старухо! По коробу пошкрябай, по сусеку поміти; може, борошна й набереться.

“Взяла баба крильце, по коробу пошкрябала, по сусеку помітила, і набралося борошна з пригорошні з дві. Замісила на сметані, підсмажила в олії й поклала на віконечко постудити. “

Якщо колобка розглядати як частини людського тіла, то округлий бік відносився до жіночої частини тіла, у чоловіків бік називався “статний” або “стан”. Тому колобок це більше відноситься до дівчат пишної форми.

Але нас більше цікавить колобок як хлібо-булочний виріб, якщо слідувати тексту казки. Колобок спечений не в печі, а засмажений у рослинній олії у формі кулі – “… та в олії пряжон…” Спекти хліб у печі у формі кулі не вийде, тому що тісто опливе, і вийде буханець круглої форми, де один бік жіночий – округлий, а інший чоловічий – плоский. Якщо тісто смажити в олії як пончики, можна отримати круглу форму випічки.

Але форму кулі в нашого тіла має колоб’є тіло на тонкому плані навколо голови людини. Це куля золотистого кольору – це на зразок німба, який часто малюють на іконах. Є ще в людини й внутрішнє бульб’є тіло срібного кольору, що розташоване між черепом і мозком людини. Ось тут і криється основний секрет колоб’єго тіла на тонкому плані, він відповідає у “матрьошки” за розвиток інтелекту людини. Це ті уроки в школі, що дають нам розвиток як людини свого кола.

Але ми знову повертаємося до хлібобулочних виробів. У не дуже далекі часи, у середині 20 століття у нас існували магазини з аналогічною назвою, де продавали хліб, булки та здобу. Хліб виготовляли тільки з житнього борошна, булки – тільки з пшеничного борошна, солодка випічка називалася здобою. Але борошно могло бути і з гречаного, ячмінного та вівсяного борошна. Сірий хліб раніше не пекли, бо змішувати борошно різних сортів вважалося “поганим тоном”. Енергетика “сірого” хліба погано впливала не тільки на роботу кишково-шлункового тракту, а й на роботу мозку і тонких тіл людини.

Короба з борошном перебували в темних прохолодних приміщеннях, у сінцях, наприклад, або в коморі в спеціальній кліті. Короба закривалися на замки, від “лихого” ока. А ось у коробах, у вигляді скринь, містилися дрібніші коробочки, вони то й називалися “сусеки”. І в кожному окремому сусеку і зберігалося борошно різних сортів.

Дитина з “гарячим характером”

Дід вимагає в бабці приготувати колобок із різних сортів борошна та засмажити, а не спекти дитину “не породисту”, з того, що є довкола.

Дитина вийшла з “гарячим” характером, що можна й руки об неї обпекти. І її поклали остуджувати, зробити характер більш м’яким і поступливим.

Збирали борошно, мололи його спеціальним гусячим крилом, борошно через щільне гусяче перо не просочувалося.

Втеча Колобка від своїх вихователів

На навчання слов’янських сімейних традицій до старого зі старою потрапляє душа з “гарячою натурою”, вона створена з якоїсь причини з решти “крові”, примхлива і свавільна. Ми своїх дітей виховуємо через старанність і старанність. Наші діти вивчають “життєві уроки” під наглядом своїх батьків і рідні. Тут підліток-дзвіночок вирішує, що таке навчання йому не потрібне, що це нудно, і в цьому житті він сам якось розбереться. Він залишає своїх вчителів, навчившись у них говорити і бігати по двору та вулиці.

“Колобок полежав-полежав, та раптом і покотився – з вікна на лавку, з лавки на підлогу, по підлозі та до дверей, перестрибнув через поріг до сіней, з сіней на ґанок, із ґанку на подвір’я, з подвір’я за ворота, далі й далі.”

Які уроки колобок пройшов у старого зі старою бабою? Це він спав у колисці біля вікна, потім сидів на руках на лавці, навчився ходити підлогою в хаті, зазирати в усі кути аж до сінців. З живністю познайомився що жила у дворі. Як поводитися на вулиці з іншими дітьми та дорослими його вже не цікавило, він вирішив розібратися в усьому сам. І Колобок здійснює втечу “стрімголов”.

Казковий заєць – це наші страхи

“Котиться Колобок дорогою, а назустріч йому Заєць:

– Колобок, Колобок! Я тебе з’їм!

– Не їж мене, косий зайчику! Я тобі пісеньку заспіваю, – сказав Колобок і заспівав:

Я по коробу скребен,

По сусеку метений,

На сметані мішаний,

Та в маслі пряжений,

На віконці стужений,

Я від діда пішов,

Я від баби пішов,

І від тебе, зайця, не хитро піти!

І покотився собі далі; тільки заєць його й бачив!..

Заєць – це наші страхи. Що там за поворотом, які на нас чекають неприємності, знає людина, яка ходила такими стежками і дорогами. Вона може розповісти що чекає на “невдаху” в майбутньому, адже зайці-труси-страхи вони типові для всіх людей. Це стихії природи, це те, що нас лякає в лісі, в полі, в ночі і вдень за спиною. Навчена людина знає, що може її чекати за тим чи іншим кущем або деревом. Але й проста людина може подолати свої страхи, тільки для цього необхідно трохи більше часу на життєвому шляху.

Якимось своїми способами Колобку вдається перебороти свої страхи, що причаїлися вздовж “життєвої дороги”, і він йде від Зайця, і продовжує свій шлях.

Сірий вовк – одинак-розбійник

“Котиться Колобок, а назустріч йому Вовк:

– Колобок, колобок! Я тебе з’їм!

– Не їж мене, сірий вовк! Я тобі пісеньку заспіваю!

Я по коробу скребен…

… Я від зайця утік,

Від тебе, вовче, не хитро піти!”

Але одна справа страхи й переляки, які викликають природні стихалії, які вас здебільшого лякають майбутнім, що там попереду. А інша річ, коли на вашому шляху з’являються такі самі люди, але з “сірими” душами, “санітарами” вашого лісу, вашого оточення, де ви живете, де мешкає ваша душа. Такі “вовчари” можуть запросто вбити незміцнілу душу. Це люди-вигнанці, яких за їхні проступки вигнали із суспільства нормальних людей. Такі люди збиваються в банди, не працюють і живуть грабіжницьким життям. Свої ватаги вони поповнюють якраз із таких незміцнілих душ, що втекли.

Така тотемна тварина, як вовк, уже не лякає, а вбиває тих, хто не згоден з його “дорослим” життям.

Тут Колобку вже треба боротися за своє життя всіма доступними способами воїна. Підлітку потрібно володіти силою і спритністю, мати незламний бійцівський дух, щоб вирватися з “чіпких рук” банди і їхніх зниклих душ. Багато підлітків мають так звану “погану силу”, можуть накоїти всіляких лих і для себе, і для людей, які їх оточують. Вони живуть за принципом: “сила є – розуму не треба. ”

Зазвичай дорогою “життя” часто й зустрічаються такі “сірі” банди зі своїм “дорослим життям”, тут треба вже протистояти не своїм природним страхам, а людським підступам.

Але й тут Колобку вдається оминути більш небезпечні життєві перешкоди й котиться своєю доріжкою “без мети”.

Казковий сірий вовк зі своїми сірими днями

“І покотився собі далі; тільки вовк його й бачив!..

Ведмідь – господар лісових законів

Котиться Колобок, а назустріч йому Ведмідь:

– Колобок, колобок! Я тебе з’їм!

– Де тобі, клишоногому, з’їсти мене!

Я по коробу скребен…

…Я від вовка утік,

І від тебе, ведмідь, не хитро втекти!

Казковий ведмідь – це ще більша сила і лють, ніж у вовка, це так само сила, яка “після зимової сплячки” може знову зводиться на цьому світі.

Це не банди “вовків” з невеликою кількістю людей, що живуть у вашому лісі біля вашого житла. Ведмідь – це “господар” усіх лісів, це система, устрій, де є свої закони і правила проживання жителів.

І щоб вижити в ній, треба бути спритним, винахідливим та гнучким Тут потрібна кмітливість і “ввічливе спілкування” з “тваринними пристрастями” його жителів.

Але і тут Колобку вдалося впоратися зі своїм завданням – неповоротний Ведмідь не зміг з’їсти “верткого” колобка. Поки що тонке колоб’яче тіло людини справляється зі своїм завданням.

“І знову покотився; тільки ведмідь його й бачив!..

Лисиця – хитрість для хвалькуватих душ

Котиться, котиться Колобок, а назустріч йому лисиця:

– Здрастуй, колобок! Який ти гарненький!

А колобок заспівав:

Я по коробу скребен…

…Від ведмедя пішов,

І від тебе, ЛИСА, і поготів піду!”

Так, Колобок вдало пройшов “силові” випробування придушення особистості. Але попереду на нього чекали випробування “ідеологічної” форми його розуму та інтелекту. І якщо він виріс у своїй формі проживання, він якось освоїв свої форми спілкування між людьми, то що таке обман, Колобок не знав.

Обман він існує скрізь, де не “пахне” рідними традиціями. Головне завдання сучасних держав, їхніх структур і громадських організацій знищити моральний дух вільної людини. А для цього щоб “заколисати” людину потрібна уявна ввічливість і не вступати в брутальне протистояння зі своїм громадянином. Як зазвичай у ненавчених людей є і сила, і воля, а от сили волі протистояти “солодким промовам” керівництва своєї держави немає. Тут і з’являється образ Лисиці-обманщиці, це втілення самої ввічливості, мисливиці за людськими душами.