За ясної погоди ми щоночі бачимо на небосхилі його — нашого найближчого космічного супутника. Ми звикли називати його Місяцем. Але за цим звичним образом ховається щось більше, ніж просто кам’яний шар. Давні традиції наших предків — від слов’ян до мислителів Атлантиди та Гіпербореї — бачили в ньому не просто небесне тіло, а потужний космічний портал, «Небесного Перевертня» та вмістилище двоїстих енергій.
Але чому в цій статті ми будемо використовувати давнє ім’я Луна? У сучасній українській мові це слово зникло як назва супутника, залишившись лише у значенні «відлуння» (відображення звуку). Проте корінь -лун- нікуди не зник з української ДНК, він живий і зберігає стародавні ключі до розуміння істинної природи цього об’єкта.
Придивіться до рідної мови уважніше:
-
Ми кажемо «лунка» (наприклад, ополонка у льоду) — і це нагадує нам, що Луна спочатку сприймалася як отвір, «світла діра» у Небесній тверді.
-
Ми кажемо «лунати» — коли звук поширюється хвилями. Так само і Луна є дзеркалом, що «лунає» (відображає) світло Сонця на Землю.
-
Ми кажемо «лункий» — описуючи порожнистий простір, що натякає на можливу порожнистість цього небесного об’єкта.
-
Ми навіть використовуємо технічний термін «прилунитися», коли говоримо про посадку космічних апаратів, несвідомо підтверджуючи справжнє, сакральне ім’я нашого супутника.
Тому Луна і Місяць — це не синоніми. Це дві різні іпостасі одного явища. Луна — це освітлена, жіноча сторона, портал Світла.
Місяць — це темна, неосвітлена, чоловіча частина.
У цій статті ми відновимо цю втрачену рівновагу, щоб зрозуміти, як наші пращури використовували ці знання. Ми розберемося, чому Луна пов’язана з «лункою» у льоду Небесного Океану, у чому різниця між «світлими» та «чорними» дірами, і як це впливає на наше життя.
Походження слова Луна. Діри “чорні” та діри “світлі”
Слово Луна у нас співзвучне зі словом “лунка” , яку ми пробиваємо взимку у льоду, що скував воду річки чи озера. Але тільки цей об’єкт є найбільшим на Небесній тверді. Лід — це “кромка” між водою і твердим льодом , і Небесна твердь — це кромка між атмосферою Землі та ефіром Космосу , так наші предки бачили Творіння Божественне. Твердь, як межа, існує навкруги, наприклад, між магмою Землі, стихією вогню, і стихією повітря, земною атмосферою.
Назва Луна дана не тільки космічному об’єкту, але й порталу “світлій дірі” , тобто входженню космічного ефіру і далі в стихію плазми або стихію світлових імпульсів. Сонце, як і Луна, є теж космічним порталом , але на відміну Сонця, світло у нього “гаряче” , а у Луни світло “холодне” , протилежність відображення сонячного.
Назва “зірка” — назва давня, і на санскриті це позначало як “світний“. Зірки теж є порталами, але не такими потужними як Сонце і Луна. Староруською слово звєзда звучало як зараз білоруською — “дзірочка” , це ж слово українською мовою звучить як “зірочка” , а російською мовою це “дирочка” на Небесній тверді.
Англійське слово “Moon” (мун) складається з двох частин скорочених слів Месяц і Луна, М і ун, Мун. Так у деяких мовах відбулося об’єднання чоловічого і жіночого начал супутника Землі.
Коли супутник Землі є Луною, а коли Місяце
Луна нам в основному світить уночі, але іноді вона видно і вдень. Вигляд вона має завжди по-різному: то як світлий серп, повернений то вліво, то вправо; то висить прямо у нас над головою як “млинець” на “чорній сковороді“, на чорному небі; то її зовсім немає.
Але чомусь іноді Луну називають Місяцем. Кажуть, що Місяць завжди на букву “С“, а дзеркально відображена ” ) “— це “молода Луна“, коли вона повернена на схід. А чому? Тому що Луна і Місяць — це той самий космічний об’єкт, але за змістом це не одне й те саме. Луна — це освітлена частина нашого супутника Землі, а Місяць — це неосвітлена частина нашого супутника Землі.
Новомісяччя — це освітлений серп, випуклий вправо. З цього тоненького серпа праворуч починається відлік Луни по днях на збільшення. Потім протягом 3 днів Луна світиться повним колом, повним світло-жовтим світлом. Таку Луну ми називаємо Повним Місяцем (Повнолунням), на чорному небосхилі висить “циганське сонце“.
Вночі сидять люди біля багаття, над ними і багаттям висить Луна, і люди знають, що між багаттям і Луною є “таємні взаємовідносини“. Можна “злитися” з цими взаємовідносинами і отримати для себе щось потрібне від Луни.
Весь світловий місяць триває трохи більше 29,5 денних діб. Це називається “синодичний” місяць. У слов’ян він називався “собачий місяць“, тому що Луна супроводжує Землю як собака людину: то Луна біжить поруч із Землею, то віддаляється від Землі, то зовсім зникне. Собаки та їхні родичі вовки дуже люблять Луну і із задоволенням виють на її світло.
Небесний Перевертень
Оскільки Луна любить щодня змінюватися у “своєму обличчі“, наші предки ще Луну називали Небесним Перевертнем.
Повна Луна — це Небесний Собака або Вовк, а темна Луна, або правильно Місяць, — Вороний Кінь. У слов’янських казках срібний Сірий Вовк обертається у Вороного Коня, а через деякий час назад. На Землі небесним Конем вважалася людина, зачарована проклятим чаклуном. Щоб таку людину врятувати, треба особливим чином убити таку людину-перевертня в той момент, коли ця людина в цього перевертня починає перетворюватися. Але зброя, якою буде вбита людина-перевертень, повинна бути обов’язково срібною, наприклад, срібним дзеркалом, срібною ниткою, срібною стрілою або срібною кулею, і, обов’язково добити її осиковим кілком, адже в осики низ листка має срібний відтінок. Ще можна вбити людину за зраду своїх близьких, давши їй 30 срібняків, тоді вона сама повіситься на осиці. Число 30 раніше вважалося “перевертнем” вовка або собаки, звідси й походить вираз: “собаці собача смерть“.
Перший день Щербатої Луни вважали наші предки поганим днем. Цей п’ятнадцятий день Луни називався Днем М’ясника. У цей день можна було різати худобу особливими ножами на м’ясо. Знімали шкуру спеціальні люди — скорняки, натягували на спеціальному пристосуванні догори ногами.
Місяць, м’ясо, місячні та “брудна кров” — це спільнокореневі слова.
Світла частина Луни вважалася що вона вкрита світлою шкірою, а темна частина Луни вважалася що з неї здерли шкіру. Місяць вважався закривавленою частиною Луни, М’ясний Місяць. У наших предків чорний, багряний і золотий зараховувався до одного кольору — червленому. У німців ніж для оброблення м’яса так і називався — “месер“.
Ніч Святого Варфоломія
Чорна кромка Місяця Ще називалася Ніч Святого Варфоломія або Ніж М’ясника. Він тримає в руці кривий ніж скорняків. Є на цей рахунок і дитяча лічилка: “Вийшов Місяць із туману, вийняв ножик із кишені: “Буду різати, буду бити — з ким залишишся дружити?“
Люди, що вірують у мучеників і мучителів, розповідають про те, що Варфоломія вбили і повісили догори ногами, його ошпарили і з нього здерли шкіру та обезголовили. На багатьох релігійних картинах Варфоломій намальований повішеним догори ногами. Якщо Луну ми будемо розглядати як обличчя, то темна кромка біля цього обличчя це ліва рука, і всі картини про Варфоломія малюють із зідраною шкірою на лівій руці.
Мстити кривдникам починали з дня Святого Варфоломія. Слово “месть” (помста) теж походить від слова “місяць“.
Луна це дівчинка, а Місяць — хлопчик
Маленький темний серп сповіщав що це початок Місяця. Диск Луни починає наповнюватися Темрявою. З цього дня починався відлік днів Місяця. Місяць починає з кожної ночі “мужчати“. Адже Луна у нас дівчинка, а Місяць — хлопчик, їхні обличчя знаходяться в диску Луни і їх ніяк не розлучити. Тому Луна є вмістилищем і провідницею Любові.
Повний Місяць або Чорна Луна це коли Луна повернена обличчям до Сонця. Через це юнак дуже похмурий, він ревнує свою дівчину до свого суперника — Сонця.
Коли Луна молода і схожа на “човник” на ній сидить, звісивши ніжки, хлопчик. Хлопчик це її верхня темна частина. І виходить що у жінки Світло це “початок“, а у чоловіка це “кінець“.
Межа між Місяцем і Луною
Межа між світлою і темною частиною Луни називається Світловод. Світловод він же Янгол — це коли Світло “наступає”. Якщо наступає Темрява то це називається Маробес, Риса або Чорт. Чорт — це помічник Люцифера або Лютого (вовка), на календарі у нас лютий.
Місяць теж світить як і Луна, але чоловічою “темною” своєю силою.
Хижаки у нас викрадають здобич, чатуючи на неї, а гончі “гонять” здобич, заганяючи її до себе. У лютому нас наздоганяє і заганяє лютий холод і лютий голод. А Лютий у казках це Сірий Вовк.
Межа у європейців розділяє частину яка нам світить і називається вона Люмінатор, а не освітлена частина — це Термінатор.
Світло і Темрява — тому у нас всі Чорти смугасті. По іншому ця межа називається Містикою. У слов’ян містика називається Волхівством. Співвідношення світлої і темної частин у часі називається Містерією. Самий початок місяця називається Війна і Мир або трохи по-іншому — Майстер і Маргарита.
У всіх містеріях головним героєм є Луна, містерій без Луни не буває.
Луна і Діва Марія
У перший день у Щербатої Луни або Діви Марії праворуч з’являється темний серпик або маленький Хлопчик. Він лежить у неї на її лівій руці. Так писалися ікони Матері Богородиці. Такі ікони завжди включені в коло Світла срібного, чарівного і таємничого. Тому ікони завжди покривали срібним окладом. Зірка, зображена на платті Богородиці, це Полярна Зірка або Спас, як її називали в давнину. А зірка, зображена на плечі, це Венера або Денниця.
Син Богородиці є Син Отця Небесного. Вічний Отець і Вічна Діва і є сама Діва Марія.
Якщо дитина у Діви лежить на лівій руці — то це ікона храмова. А якщо на правій руці — ікона монастирська, вона потрібна для тих, хто повинен виправитися в Цьому Світі.
Сонячне затемнення
Сонячне затемнення — це коли темний диск Луни закриває Сонце і ми бачимо лише ореол світла. Так зі Світів до нас приходить Князь Темряви. Цей ефект називається Світова Ніч. Перед затемненням люди говорили один одному “до побачення!” або “на добраніч!” А після затемнення говорили “здрастуй!” або “доброго ранку!“
День затемнення раніше вважали як дві доби, і місяць містив на добу більше. Так у давніх літописах місяць міг мати і “32″ доби.
Луна зустрічається з Сонцем обличчям до нього, і вважається що вони цілуються одне з одним. А така ніч вважалася ніччю Ревнивця, адже Місяць ревнує до своєї обраниці.
Світло Луни
Раніше вважали що Луна це діра в небесній Тверді, з якої на Землю ллється таємниче Світло. Ця Твердь захищає нас від холоду космічного Окіяну. У цій льодяній кірці є два однакові за розміром отвори звідки світить Сонце і Луна. Ще є “5″ маленьких отворів — це наші планети і є дуже маленькі отвори — це наші зірки. Через усі ці отвори до нас ллється Вічний Вселенський Світ.
Луна — це лунка, прорубана у льоду космічного Океану, і в цій ополонці плаває риба, то так, то інакше, по-різному. Коли світила Луна, риба пливла в Луні в один бік, а коли був Місяць — то в інший бік. Це зображення двох риб ми знаходимо в зодіаку як знак Риб. Повна Луна асоціювалася зі спійманою великою срібною рибою Щукою. У казках вона просить відпустити її та обіцяє виконати у Повню 3 бажання. Протягом “3″ ночей Повні казковий герой Ємеля не спав, а лежав на печі та мріяв. Йому не спалося і у нього в його мріях все виходило.
Космічні цикли
Цикл затемнень місячних і сонячних триває “18″ років і називається це Сарос. Три поспіль сароси — це Великий Сарос, і це “54″ роки та “3″ дні. Через кожні “11″ великих саросів над Землею трапляється Велике Сонячне Затемнення. “595″ років або “11″ великих саросів це Космічний Рік або його ще називають Епохою.
Сонце в цьому Великому Сонячному затемненні називається Пересвіт. Сонце своїм новим чистим світлом пересвічує з однієї епохи в наступну. Приходять нові смисли Буття: нова мораль, нові уявлення про добро і зло, нові ідеї. Хтось приймає новий Пересвіт, хтось ні, і виникає Конфлікт.
На небесах у битву вступають два Зоряних Воїнства. Починається битва на Куликовому полі. Перед початком битви вишикувавшись рядами військових частин “темників” виїжджають два Богатирі на свій поєдинок. Один богатир представляє тих, хто бореться за все Нове, його ім’я Пересвіт. А ті, хто відстоює Старе, висувають на бій Челубея. Він то і має відношення до Луни, у нього кінь срібного кольору. Вони то і зійшлися в бою на конях, простромили один одного списами і обидва впали мертвими, не стало ні одного, ні іншого.
А на небі в цей час зійшлися у Великій битві Сонце Пересвіт і Чорна Луна з історичним слов’янським ім’ям Челяба. Чорна Луна Челяба накрила собою Сонце і на небі обидва пропали і Луна, і Сонце. Не тільки на небі і на Землі, у всьому Світі стало темно і страшно. Але затемнення триває не довго, з’явиться Світло Нової Епохи. Перемогли ті, хто бився на боці Сонця.
Висновок
Отже, Чарівниця Луна постає перед нами не просто як супутник, а як багатовимірний образ, зітканий із фізичних явищ, давніх традицій і глибокого символізму. Від “лунки” у космічному Океані, через яку ллється таємничий Вселенський Світ, до ролі у великих космічних циклах і Епохах, Луна є ключовим елементом у світогляді наших предків.
Її двоїстість, втілена в образах Срібного Вовка (Луна) і Вороного Коня (Місяць), та символізм битви Пересвіта і Чорної Луни Челяби під час Великого Сонячного Затемнення, підкреслює її роль у доленосних конфліктах, що знаменують зміну епох і прихід нових смислів Буття. Від таємних взаємовідносин з багаттям до казкової Щуки, що виконує бажання у Повню — Луна залишається незмінним джерелом натхнення, магії і містики.
Відкрийте для себе ще більше захоплюючих матеріалів у наших рубриках:
Чекаємо на вас на Rodogoria.com, де щодня розкриваються нові грані давніх знань!
