Хто не чув про Сорочинську ярмарку? Напевно всі, завдяки творам написані Миколою Васильовичем Гоголем. Село Сорочинці, де досі проводяться Сорочинські Ярмарки, досі існує. Там і зараз продають ручні вироби народної творчості.
Звідки така назва у села Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області? Варіантів, які нам показує інтернет, безліч. Одна з основних версій – це те, що навколо села жило багато птахів, зокрема й величезна кількість сорок. На честь цього птаха і пішла назва села Сорочинці. Але ми розглянемо інший варіант взявши за основу дитячу потішку Сорока-ворона. про детальнішу інформацію про Сороку-ворону ми розглянемо в однойменній статті. А тепер від нас наша гіпотеза.
Погодьтеся, назва “сорока” і число “сорок” дуже близькі за звучанням. Сорока – це птах сімейства воронових, який носить жіноче ім’я. Цей птах дуже балакучий своєю тріскотнею, ось чому іноді жінок ототожнюють із цим птахом. Жінки, як і сороки, побачивши людину, яка їх цікавить, можуть “пострекотати” на підвищених тонах, якщо їм щось не подобається або хтось їх зацікавив. Сороки, як і жінки, дуже ласі на блискучі яскраві предмети, які намагаються привласнити собі і притягнути в свій будинок або гніздо. Ці висновки дуже близькі до назви ярмарку, але половинчасті. Сама назва птаха “сорока” так і розшифровується як: “сміття”, смітинка, що потрапила в зону огляду ока, а оскільки жіночі очі називаються очі, а одне око, природно, “око”. Це що відноситься до птаха. А ось жінки стали “сороками” з іншої причини, через свої руки. Права робоча і постійно брудна рука називалася “ворона”, а чистіша ліва рука називалася “сорока”. На ліву руку завжди одягали прикраси з правої руки, коли треба було щось робити жінці по роботі.
Число “сорок” нам дісталося з давніх віків. Коли міняли лічбу з чисел на цифри, то багато назв лічби поміняли, але не все так звучало як колись, ось і деякі цифри залишили називати як їхніх колишніх спадкоємців – чисел: десять; сорок; п’ятдесят; дев’яносто; сто; п’ятсот; тисяча і т.д. Різниця в тому, що числа раніше писали за допомогою букв, але з титлом нагорі. Ну а цифри пишуть як і зараз і головним серед цифр у нас є “цифер-блат”. Півсотні або полтинник ми ще використовуємо в побуті. А число “ворок” або тридцять кануло в літа, як і число “тьма” – це десять тисяч. Тож якщо ви в стародавніх текстах прочитаєте число “тьма тьмущая” – це буде сто мільйонів.
Отже, жінки приходили на Сорочинський ярмарок у білих сорочках, темних хусточках і фартушках, “скреготіли”, як сороки, пропонуючи й хвалячи свій товар. Правою рукою вони намагалися зупинити покупця, цією ж рукою вони презентували свій штучний товар. А ось весь асортимент товару в них висів на лівій руці, всі сорок різновидів. Вони жестикулювали руками перед покупцем, тобто плескали перед ним, як плескає птах своїми крилами. І якщо права “вороняча” рука не встигала, то саме вона “проґавила” покупця, а якщо на лівій руці сховався потрібний товар, то ліва “сорочача” рука “протермінувала” свій час. Ліва рука у продавчині “подає”, а права “дає”, гроші в покупця треба брати лівою рукою, а здачу треба віддавати правою рукою. Плачу за товар і “плачу” від сліз за втрачені гроші, “роззявивши” рот, слова одного ізводу.
Чоловіки теж приїжджали на ярмарки, але не всі, бо багато хто не міг кинути свої повсякденні справи. І тоді за покупками тих чоловіків, хто в цей час був вільний. Таким родичам або знайомим давали давали завдання що купити своїм односельцям на ярмарку. Ця група людей “шастала” по всьому базару, намагаючись виконати всі замовлення для своєї рідні. Якщо хтось із закупівельників відволікався, то йому нагадували: “Товар шукай!” Так на нашій землі з’явилися “товариші”, друзі по спільній справі.
Усе доходило до свого завершення, і Ярмарок теж. Усі розходилися-роз’їжджалися по домівках, і наші пташки-сороки, потрапивши додому, перетворювалися на жінок, матусь. Ліва рука так і залишалася сорокою, а права перетворювалася на ворону (чорну), так і виходила сорока-ворона (та, яка кашку варила). Діти знали, що до мами потрібно з проханнями приходити з лівого боку, бо ліва рука – крило – клопоче, заспокоює, дає (і допомагає правій руці). Адже сорока – це ще й усе робити в “строк”. А під праву руку – ворону – краще не потрапляти, адже вона важка, ведуча, робить основну працю, щоб не “проґавити” свої справи.
Сонце сідало, ярмарок завершено. “Сорока-ворона” летіла додому до своїх діточок, кому свистульку, кому “мотанку”, кому намисто. Цьому дала, цьому дала, а цьому не дала… замоталася і забула. Сліз повний двір. Ну нічого, не плач, наступного разу не забуду…
Ось така Казка про Сорочинський Ярмарок, та про мудрість нашу.
Казка – брехня (від слова ложе – поверхня), та в ній натяк (на глибину думки).
Автор: Рунмайстер
