Подорож до озера Синевир

Місця сили Західної України

Озеро Синевир і Синевирська Долина! Здається, немає такої людини, яка б не чула про красу озера Синевир. Інформацію про нього можна знайти в будь-якому форматі: відео, фото, тексти, вірші, картини. Його походження, як і багатьох інших сакральних місць цього регіону, та й України загалом, звісно, оповите старовинними легендами, але й наукові факти ніхто, звісно, не скасовував. Його форма досить незвичайна. Подібна до наконечника стріли, може навіть здатися, що стрілу пущено, і вона перебуває в польоті (може, через хитромудрість русла однієї з річечок, що впадають в озеро).

Шлях до озера Синевир

І так, Озеро Синевир – Око Карпат! Як ми знаємо, “краще один раз побачити, ніж сто разів почути”… А оскільки чули ми про нього “небагато” – понад сто разів, то й настав час познайомитися особисто. Назвемо це модною нині фразою “в реалі”…

Озеро Синевир

Літо у розпалі плавило б нас вдома, на півдні України, а тут (для декого це місце і є другою домівкою), на заході, літня погода буває не зовсім літньою. У горах усе змінюється досить швидко і в наших подорожах сайти з прогнозом погоди є фаворитними. Отже, ми рухаємося із Закарпаття в Івано-Франківську область. До речі, Карпати тут носять поетичну назву – Горгани (кам’яні розсипи). Вони далеко не такі пологі як у передгірній частині, а мають достатній градус набору висоти і, проїжджаючи серпантином доріг, дивуємося – яким чином можуть тут рости такі могутні праліси, за що чіпляються потужним корінням, – дивуючи своєю статністю, соковитістю хвої, листя, своєю висотою? Приходить логічне і геніально – просте підтвердження побаченому: у нашому світі немає нічого неможливого, боячись обставин, нічого не досягти! Продовжуємо наш шлях. Він тішить нас не тільки передчуттями зустрічі, гумором, а й показує нам найнепривабливіші сторони людського буття (про це трохи пізніше). Траса на Озеро Синевир, як зрештою і всі інші дороги, пролягають через населені пункти (нічого незвичайного, правда?), але на нас, звісно, чекав сюрприз, який познайомив із відчуттями африканського сафарі (в українському варіанті, звісно, і без попередження дорожніми знаками). Тут у кожному дворі тримають тварин і не тільки пернатих і поросят (як здебільшого в наших селах), а, звісно ж, корів (благо пасовищ тут незрівнянно більше, і трава до осені залишається свіжо-зеленою), кожна з яких знає, коли йти на пасовище, коли повертатися (з невеликою організаційною допомогою пастуха, звісно). Ми застали цих прекрасних нащадків Земун у процесі проходження дорогою, яке часто починається дуже раптово для інших учасників руху, а використовуючи непередбачувані способи перебудови по смугах, вони показали, хто тут головніший! Загалом було чому здивуватися і від душі посміятися!

Ну а тепер, як і обіцяли, трохи сумного і сумного. Подією, що непривабливо запам’яталася, для нас став стан найкрасивіших річок Закарпаття, поруч із якими пролягав наш шлях до Синевиру. Уся краса бурхливого потоку, витончені повороти русла, розділення і з’єднання річок, відблиски сонця, що відбиваються від води, – все перекрито сміттєвими пакетами всіляких кольорів, розмірів і вмісту. А в багатьох місцях просто пливуть острови відходів і упаковок!… І це все тече до кордону! Видовище огидне і сюрреалістичне. І ми після цього дивуємося, чому нам не раді наші ж країни-сусіди. А щоб підкреслити всю безглуздість видовища, нам відкрилася картина прекрасної Чорної Чаплі, що гуляє вздовж річки (червонокнижної, до речі). Який контраст!…

Будемо сподіватися, що натхнення і прозріння відвідає місцевих жителів. І в прийдешньому сезоні наші дорожні враження будуть не настільки шокуючими…

Опис карпатського озера Синевир

А ми вже наближаємося до озера. Автобуси, кіоски з сувенірами і продуктами, шлагбаум, фінішна дорога на підйом, велика кількість піших туристів, велосипедистів тощо. Парковка. І ми на місці… Перше враження: велика кількість туристів і холод (ми перебуваємо на висоті 989 метри). Поки не бачимо озера, а тільки вихоплюємо із загального руху туристичну метушню, суміш ароматів усього, що готують для відвідувачів у кіосках, оголошення про екскурсії, прогулянки на конях – здається, що бджоли гудуть у вуликах впорядкованіше!

Хочеться сховатися від усієї метушні (а перед цим одягнутися тепліше), і ноги самі несуть на автоматі кудись углиб. Де ніхто й ніщо не буде метушитися. У такому популярному місці… Але приходить розуміння, що все буде як треба… І ми самі того не очікуючи, опиняємося на оглядовому майданчику… Уповільнена зйомка. Здається ось-ось хтось скаже “Камера! Мотор! Почали!”… Але насправді тебе ніби виносить на передній план, у свідомості спрацьовує клацання і ти опиняєшся віч-на-віч із Ним. Великий, глибокий, такий, що не має початку і завершення простір, захоплює всього тебе.  Гори, що відбиваються в озері, озеро, що відбивається в очах, вражає до мурашок по тілу, до внутрішнього стогону благоговіння… Сила, яку відчуваєш, міць, що потоками й спіралями рухається від гладі до гір і назад, звучить як glissando Бубна Шамана – низько, хвилеподібно й ритмічно. Енергія цього звучання відгукується в усьому тілі й резонує з усім навколишнім простором. Вона притягує і проникає, зупиняє і вивчає. Вона настільки відчутна, що можна взяти долонями і зануритися, “погратися”… Контакт…

Поступово повертається розуміння “тут і зараз”, але йти не час і не хочеться. Ноги самі несуть окружною стежкою, не з усім потоком відвідувачів, а ближче до кромки таємничої водойми. Цікавий факт. Йдучи біля краю води, здається, що колір її чорний, але не суцільно, а смугами або плямами. Придивившись, розуміємо – це величезна кількість земноводних, а саме саламандр у різному ступені розвитку (від пуголовків, до молодих особин, що вибираються на берег). Такої кількості ми не бачили ще – натовп такий, що буквально ступити нікуди і всі зайняті своєю справою, не звертаючи уваги на навколишній світ, не відчуваючи небезпеки бути розчавленими… Так і ми часто уподібнюємося натовпу, захоплені “єдиною метою”. І, відгородивши себе шорами від усього світу, забуваємо, хто ми і для чого тут, поспішаємо, подібно до тієї ж юрби земноводних уперед без страху, а куди це “уперед” не завжди усвідомлюємо…

Рухаючись навколо озера і милуючись краєвидами, мимоволі починаєш розуміти, що прогулянка ця схожа на прогулянку лабіринтом (хоча тут йдеш прямим шляхом).  Тягне ближче до центру. І тягне не тільки подорожнього, а й дерева, і гори – здається кожне наступне дерево росте ближче до стежки, гори ніби стають ближчими, навіть вітер м’якими спіралями наближається до Морського Ока.

Перейшовши через місце впадання річечки в озеро містком, ми наближаємося до символів озера – дерев’яних велетнів Сині та Виру. Безмовні як Хранителі, величні як гори, що звучать і проживають хвилина за хвилиною свою Легенду, але вже разом…

Прогулянка навколо озера наповнена Своєю Тишею і Монологом… Наповнена шепотом Хранителів… Звуками… Квітами… Запахами… Незважаючи на зовнішню метушню, що йде час від часу від пішоходів, які трапляються, кожен із нас занурюється у свій особливий стан…

Перше знайомство є запрошенням до наступної зустрічі.

Доторкніться з нами до легендарних і сакральних Карпат! Відкрийте для себе іншу реальність!

Поділитися з друзями
Sol
Оцініть автора
РОДОГОРІЯ
Підписатися
Сповістити про
guest
0 комментариев
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x