Велесова Книга – збірка духовних текстів часів Давньої Русі. Молитви до Богів, легенди, історичні події, заповіти та заклики до єдності Роду. Усе це надавало нашим Предкам сили для великих звершень, як у мирний час, так і у війнах із ворогами. Велесова Книга залишається богонатхненним твором і для сучасників. Події, описані в Книзі Велеса, починаються з легенд давніх часів і закінчуються повідомленням про Аскольда та Діра (IX ст.).
Історія появи Книги Велеса
Про появу “Книги Велеса” ми знаємо завдяки публікаціям у журналі “Жар-птиця” Миролюбова Юрія Петровича (1892-1970), в архівах якого довго зберігалася її копія.
З Вікіпедії:
Юрій Петрович Миролюбов народився 30 липня за старим стилем 1892 року в місті Бахмут Катеринославської губернії Російської імперії в сім’ї священика. У роки революції батько Миролюбова був розстріляний ЧК у Києві. Мати його, уроджена Лядська, що походила з відомого запорізького козацького роду, померла в Україні 1933 року.
Дитинство і юність Юрія пройшли в Україні та на Кубані. Юрій не закінчив духовне училище і перейшов до гімназії, після закінчення якої вступив до Варшавського університету. Потім Миролюбов перевівся до Київського університету на медичний факультет.
Після оголошення війни йде добровольцем у чині прапорщика на фронт.
У громадянську війну він був у лавах збройних сил Центральної Ради в Києві, а потім пішов на Дон до Денікіна. 1920 року його евакуювали до Єгипту, де він влаштувався в експедицію, що прямувала до Центральної Африки. В експедиції він хворіє і потрапляє в Південну Африку. Потім Індія, Туреччина, де 1921 року за сприяння російського консула переїжджає вчитися до Празького університету. З політичних мотивів залишає Прагу й отримує право на проживання в Бельгії.
Разом із дружиною – одружився Миролюбов 1936 року – він емігрує 1954 року до США (Сан-Франциско), де деякий час редагує російський журнал “Жар-птица”. У 1956 році він хворіє на важку форму артриту і втрачає працездатність.
У 1970 році Миролюбови вирішили переселитися до Німеччини, на батьківщину дружини. Дорогою Юрій Петрович захворює на запалення легенів і у відкритому океані, на пароплаві, 6 листопада він помер.
Миролюбов автор низки творів, що відтворюють, за його твердженнями, язичницькі оповіді, які він чув у дитинстві, а також художніх текстів: повістей і оповідань.
1952 року, незадовго до еміграції до США, Миролюбов повідомив редакцію журналу “Жар-птиця” про виявлення “стародавніх дощьек”, названих згодом “Книгою Велеса”.
1919 року, під час громадянської війни, дощечки “Книги Велеса” були знайдені офіцером Білої армії, полковником Алі Ізенбеком (у хрещенні Федір Артурович) неподалік від станції Великий Бурлук (поблизу Харкова), у маєтку князів Задонських-Неклюдових. Їхню бібліотеку розграбували ще в революцію, після того, як самих власників садиби порубали місцеві червоногвардійці.
Оскільки Федір Артурович Ізенбек цікавився історією, він усвідомив цінність знахідки, і в умовах війни вирішив врятувати дощечки. Вістовий Ігнатій Кошелєв зібрав старі, до того ж потоптані солдатами дощечки, і сховав їх у морський мішок.
Ізенбек незабаром покинув батьківщину і дощечки опинилися закордоном. Спочатку в Геліополі, потім у Белграді. Там Ф.А.Ізенбек хотів продати їх Белградському університету, але пропозиція залишилася без уваги. За свідченням П.Т.Філіп’єва про це повідомила замітка в белградській газеті “Новое время”, надрукована в першій половині 1923 року.
Після цього Ізенбек вирушив до Парижа, а 1925 року переїхав до Брюсселя, де отримав місце художника з розпису тканин на фабриці Тапі. Там же, в “російському клубі”, Ізенбек і познайомився з Миролюбовим. Але тільки 1928 року Ізенбек дізнався, що Миролюбов літератор і запросив його до себе додому, так Миролюбов побачив “дощечки Велеса”.
Юрій Петрович узявся за поетичне перекладення “дощечок”, наскільки зміг їх зрозуміти. П’ятнадцять років він працював із “дощечками Ізенбека”, час від часу приходячи в його майстерню і залишаючись там замкненим на ключ. Миролюбов переписував, насилу розбираючи текст, і займався реставрацією дощечок. Він зробив близько 10 світлокопій. Зробити 100 фотографій він не міг, цього не дозволив Ізенбек, та й це коштувало б цілий статок, а він був безробітний емігрант, який жив за кошти дружини-медсестри.
12 серпня 1941 року, після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз, з Ізенбеком стався удар і він помер. Бельгія вже до цього була окупована нацистами. У Миролюбова Гестапо вилучило дощечки разом із 600-ми його картинами.
До війни цією знахідкою цікавився якийсь Марк Шефтель, німець, емігрант із Росії, асистент Візантійського відділу Брюссельського університету у професора Екка. Під час окупації цей німець працював у фашистській організації “Анненербе”. Як вважають, саме Анненербе вилучило дощечки Ізенбека.
Більша частина архівів Анненербе після війни потрапила до рук радянського командування. Потім вони стали таємно зберігатися в Москві у філії ЦХІДК. До цих архівів не допускають нікого. І хто знає, можливо, лежать вони досі там, серед інших реліквій світової культури.
У повоєнні роки Миролюбов, який має копію “дощечок”, не раз звертався до різних учених та університетів. І ось у листопаді 1953 року, в журналі “Жар-птиця”, було опубліковано замітку, в якій повідомлялося, що за допомогою Ю. П. Миролюбова “відшукали в Європі стародавні дерев’яні “дощечки” 5 століття з найціннішими на них історичними письменами про стародавню Русь”.
Дослідники Книги Велеса
Серед тих, хто зацікавився дощечками Ізенбека, був доктор біології Парамонов. Саме йому вдалося просунути дослідження дощечок і назвати їх “Велесовою Книгою”, бо за змістом 16-ї дощечки саме Велесу присвячувалася ця книга. Парамонов добре знав історію Русі, старослов’янську мову, шляхом логічного аналізу пояснював тексти. Він видав дві книги під псевдонімом Сергій Лісовий. У першій, під назвою “Русь, звідки ти прийшла?”, йдеться про історію відкриття дощечок Ізенбека. У другій – “Велесова Книга” – вміщено аналіз десяти перших табличок, опублікованих у “Жар-птиці” в 1957-1959 роках. Ці праці пізніше увійшли до книги “Русь, звідки ти?” Професор Лісовий-Парамонов помер в Австралії 1968 року.
У 1968 і 1970 роках стараннями Миколи Федоровича Скрипника (Голландія) з’явилися українські публікації Велесової Книги у видавництві “Мельница” (Гаага) і на сторінках “Календаря канадського фермера”, вони включили переклад, виконаний Андрієм Кірпічем. Саме з цим текстом ознайомив читача України київський журнал “Дніпро” (1990 – № 4).
Повний автентичний текст Велесової Книги був зібраний та опублікований у 1972 та 1975 рр. Миколою Скрипником. Миколою Скрипником, який передав Борису Ребіндеру (Франція) повне зібрання текстів Велесової Книги з перекладом українською, російською, англійською мовами. Борис Ребіндер видав книгу французькою мовою “Велесова Книга: життя і релігія слов’ян” (Париж, 1980).
Також, значний внесок у дослідження Велесової Книги зробив професор Володимир Шаян. Його праця “Аналізу “Велесової книги” розкриває космогонічне мислення нашого народу. Як фахівець-мовник, В. Шаян переклав кілька дощечок, висловив свої думки з приводу правильності перекладу, провів паралелі з Рігведами. Він наголосив, що Книга Велеса – це перший документ, що дає змогу зазирнути безпосередньо в саму сутність Віри наших Предків.
В Україні окремим друком вийшли повні й удосконалені переклади з численними коментарями Бориса Яценка (Київ, 1995 р.) і Галини Лозко (Київ, 2002 р.). Ці дві праці зробили великий крок у популяризації давньої пам’ятки. Завдяки наполегливій праці видатних науковців вдалося утвердити значущість Велесової Книги для нашого народу на державному рівні та ввести її до шкільної навчальної програми. І тільки 2009 року за наполяганням “вчених”, які виконували змову недоброзичливців Руської Духовності, книжку вилучили з програми, тим самим позбавили молоде покоління осягнути велике богоугодне письмо, що допомагало вижити нашому народові у важкі роки.
