Слов’янські символи, знаки та візерунки на вишивках та орнаментах

Багато людей купують для себе різні сувеніри або вироби з вишивкою. На низ нанесені різні знаки, які несуть у собі певний сенс. Особливо це стосується амулетів і оберегів, і багатьом хотілося зробити для себе правильний вибір для свого життєвого шляху.

Знаки та візерунки супроводжували наших предків буквально все їхнє життя. Різними знаками і візерунками розписувався їхній посуд, предмети побуту. Візерунками, складеними зі знаків, прикрашали фасади будинків, прикрашали одяг, і кожен із цих візерунків ніс своє певне смислове образне навантаження.

Ні для кого не секрет, що як людина впливає на навколишнє середовище, так само і “енергетичний знак” впливає і на наш Світ, і на життя людини. Розшита обережна вишивка могла захистити людину від від різних негативних впливів, ніби магічних чи інших впливів різних енергетичних структур. Тому наші Предки ніколи не наносили знаки просто так, все робилося осмислено, зі знанням справи, враховувалася не тільки форма знака, а й його колір.

Щоб почати розбирати візерунки наших предків, треба починати з простих речей, що собою являє знак.

Знак – “Рід”

Почнемо розбирати слов’янські візерунки зі знака Роду. На вигляд це простий символ, проте він складається з кількох частин або знаків і вже є не як утворювальний символ, а складніший, як казали наші Предки: “Бог і єдиний і множинний; він навколо і всередині нас”.

Рід у самому знаку представлений не стільки як Початок Земний, а як сукупність нас і всіх наших Предків і Богів, а також наших майбутніх нащадків, а й Роду Вишнього – породителя й пророчителя всієї Світобудови загалом. Наші пращури вважали, що Всесвіт і є тіло Родове, де ми живемо і є невід’ємними частинками або його клітинами.

Цей знак складний із простіших складових. Основою цього знака є знак Алатир, який є одним із видів Сварожого хреста. Алатир виступає тут як сакральний хрест Світобудови, до нього додано “різи слов’ян” у кількості 8 штук. Чотири з них спрямовані по сторонах світу, а чотири являють собою чотири стихії Природи. Ці “різи” називаються Боги.

Що собою являє знак Роду. Як ми знаємо, Рід являє собою сукупність усієї Світобудови, що виходить із центру Алатира. Бог Сварог, як чоловіча іпостась Роду, “висік” з Алатиря синів сонячних Божих – Сварожичів і Божества стихій, прабатьків усіх Першопредків усіх слов’янських родів.

Цей знак є одним із найпотужніших оберегів. Тут біля Сварожого хреста об’єднуються людські сили, сили Божого Світу і сили Природи. Вісім сонячних променів, що охоплюють усю Світобудову, дають захист від усього сонму слов’янських Богів.

Знак – “Хрест Перуна”

Знак “Хрест Перуна” є основою багатьох візерунків і знаків, він простий у своєму зображенні. Це прямий рівнокінцевий хрест.

Цей знак, нанесений на той чи інший візерунок або орнамент, надає цьому предмету Перунову первинну силу, він несе силовий вплив на навколишній простір. Цей знак наносили на одяг воїнам, або людям, від яких вимагалося якихось рішучих дій. Перунів хрест є охоронним оберіжним знаком, його наносили на різні предмети побуту, якщо ці предмети мали захищати від “недоброго ока”, від недоброї людини або сутності.

Перун – це князь Богів і первинної сили – це сила керуюча і правляча, вона веде до влади і слави.

Знак – “Хрест Велеса”

Хрест Велеса – це “косий” рівнокінцевий хрест.

Цей знак на відміну від Перунового хреста має м’які властивості впливу на навколишній Світ. Цей знак гармонізує і врівноважує людину.

Якщо Перунів знак можна порівняти зі стихією Вогню, то знак Велеса – це стихія Води, м’яка, така, що омиває і обволікає.

Велесів хрест був присутній на вишиванках, рушниках, наносився на предмети, зображувався в інтер’єрі та екстер’єрі помешкань, для того, щоб згладити “життєві кути”, згладити якісь родинні суперечності та гармонізувати життя.

Перун є уособленням людського світу, сили громади та соціуму, Велес – це соборний Дух усього живого – це сила живої Природи, сила, що заспокоює, заспокійлива.

Знак – “Хрест Сварога”

Якщо накласти один на одного два знаки “Хрест Перуна” і “Хрест Велеса”, то ми отримаємо “Хрест Сварога”. Тут об’єднуються дві сили – сила Суспільства і сила Природи.

Сварожий хрест зазвичай наносили на одяг або на предмети побуту в тому разі, якщо потрібно було щось гармонізувати, примирити людський світ і світ тварин, світ природи та істот.

Якщо Сварожий хрест зображували на оберегах, то “замикали” його в “Дажбоже коло” візерунків, і цей знак читали просто: у взаємодії, у розвитку, співіснування людського світу, світу природного, зігріте променями Сонця Дажьбога. Можливий і гармонійний розвиток кожної складової слов’янського суспільства.

 

Знак – “Алатир”

Цей знак є одним із варіантів Сварожого хреста, стилізованого під Центр Миру.

У знака Алатир відстань між променями прямого хреста і косого дорівнює одне одному. Це теж Сварожий хрест, але хреста, який викував своїм молотом сам Сварог, б’ючи по каменю Алатир.

Це сакральний центр Світобудови. Цей камінь завжди перебуває на Початку Часів. Б’ючи по Алатиру ми створюємо свій Світ. Дивлячись на візерунчасті вишивки з Алатиром ви можете побачити як присутній Вишній Розум у творенні нашого Світу.

Знак – “Коловрат”

Цей знак зараз дуже популярний у слов’янському Родновір’ї. Він міцно увійшов у сучасну слов’янську культуру.

Однак найстаріше зображення цього символу ми знаходимо на давньогрецьких ляльках-дзвіночках, які датуються 8 століттям до нашої ери. Самого символу в слов’янських археологічних знахідках ми ніде не знаходимо. Є схожі зображення, але вони більше схожі на “завитки”, що відносяться до 10-12 століть нашої ери. Однак ці “коловрати-кучеряшки” мають по сім променів, а не вісім, і то один промінь має не повний “вихор”. Багато різноманітних “коловратів” різних форм археологи знаходять на стародавніх ґудзиках, та й то вони більше схожі на декоративний малюнок.

Сучасну форму “коловрата” у вигляді “гострої коси” вперше виявлено на картинах польського художника Станіслава Якубовського, датованій 1923 роком. Звідки змалював цей знак художник – не відомо. Одне можна сказати, в ужиток цей знак, що символізує сонячну яру силу, увійшов наприкінці 19 століття.

Знак – “Чорне сонце”

У сучасному світі цей знак був широко поширений у Третьому Рейху. Це була його реанімація з більш давніх Германських часів, його використовували племена алеманів ще у 6-8 століттях нашої ери. Знак мав 12 променів.

У слов’янському світі цей знак графічно трохи відрізнявся від германського знака “Чорне сонце”. Він мав два кола, одне внутрішнє зі свастикою всередині, інше зовнішнє, між цими колами було 7 сигів (блискавок). Оскільки центр не був позначений віссю Світу, то більше ці блискавки позначали жіночу іпостась Сонця, як, наприклад, Перун і Перуниця.

Знак – “Валькірія”

Цей знак наведено в Слов’яно-арійських Ведах за редакцією Хіневича.

Цей знак ніде не зустрічається в стародавніх графіках і на археологічних предметах, знайдених на території як західних, так і східних слов’ян. Такі знаки дуже рідко трапляються на брошках і підвісках, а також речах німецького походження 7-8 століть нашої ери.

Сама назва або слово “Валькірія” явно не слов’янського походження. Це скандинавське божество і означає “та, що обирає полеглих” або в сучасній інтерпретації “та, що обирає полеглих воїнів” Валькірія – божество жіночого роду, войовниця, що підбирає воїнів, які полягли в боях.

Знак – “Зірка Русі”, він же “Хрест Лади” або “Зорниця”

Іноді в сучасній стилістиці пишуть “Хрест Лади-богородиці”, узята ця приставка з християнської культури, бо “богородиця” це не типовий термін для нашої культури. Це притаманне грецькій культурі, коли смертна жінка народжує Бога-людину від Отця Небесного. Ми своїх Богинь так і іменували – Богині.

Знак – це зараз “Квадрат Сварога”, як його зараз іменують у сучасних рідновірських колах. По-перше, “квадрат” це не слов’янське слово; по-друге, квадрат, а по-нашому “поле” належить до земних, тобто жіночих структур.

У давнину цей знак називався “Зорниця” (наголос на перший склад). Це “Зоря ранкова”, вона ж Денниця (Венера). Цей знак позначав Ранкову зорю. Венера ототожнювалася нашими пращурами з Макошею, а так само з Ладою.

Значення цього знака – провісник ранку і дня, світлого часу доби. Він символізував Відродження і Гармонію, цвітіння і родючість, лад, злагоду. Це жіночий оберіг, який відповідає за злагоду, налагоджене життя, знак, що відповідає за взаємовідносини в сім’ї, також він оберігав жіноче лоно, що жінка буде дітородною.

Є “Зорниця” схожа на знак “Алатир”, але називається вона “Зоря вечірня”. Це іпостась Венери вечірньої, видимої вже після заходу сонця. Цей знак мав зв’язок із Макошею і вже з богинею Марою або Мораною.

Оберіг із Вечірньою Зорею захищав від усяких напастей, зла, негативів. Символізував собою настання темної пори доби, часу, коли Навь панує над Яв’ю. Це був охоронний і захисний знак на одязі від усіляких “темних сил”: нечисті й нежиті.

Знак – “Рожаниця”

У породіллі ви ніколи не знайдете щоб руки були опущені вниз. З опущеними руками схожі образи бувають або позначають Морану (Морена), або якусь іншу Богиню, що має небесне походження і стоїть над полем, на якому ростуть злаки: “Я Богиня – біля моїх ніг росте врожай”.

Богині “Рожаниці”, які допомагають пологам людським, має бути дві і обидві червоного кольору. Як слово “діва” через “ять”, так і число “два-дьва” – це двійка, подвоєння. Ось чому Рожаниці в усіх слов’янських мовах зафіксовані у двоїстому числі, не однині і не у множині: “И завидуют оне (через “ять”) государевой жене. “Онъ” – це чоловік; “Оне” – жінка; “Они” – множина, тобто “они Рожанице (через “ять”).

Малюнок “засіяне поле” (червоний колір вишитої нитки) має бути біля ніг Богині. Може іноді знаходиться біля її ніг “зоране поле” (чорний колір). А між ніг Рожаниці має знаходиться “дитина” у вигляді чорного трикутника. Вишита постать жінки чорного кольору позначає Мати Сира Земля.

Вишиті рушники з великою жіночою постаттю Богині завжди вішали на іконах або в “червоному кутку” хати.

Чому Рожаниці (через “ять”) дві, бо “вони” мають уберегти життя і матері, і дитини після пологів. Тому “треби” (підношення) завжди клали і Роду, і Рожаницям.

Образ Богині Матері у світовій культурі завжди уподібнювався образу Світового древа, де гілки замінювалися пальцями руки або образ жінки з оленячими рогами. Образ жінки завжди нагадував дерево, а образ дерева – жінку, це взаємне перетікання образів. “Підняті руки” жінки завжди в собі несли сакральність образів, тому що дитина у віці 3 місяців від народження сприймає свою матір через руки. Коли мати сповиває дитину, вона відчуває турботу про неї, і перше що вона бачить це руки матері, і вона починає ними бавитися. Тому дві вишиті руки догори – це ще й піклування і примноження, руки донизу – збережемо нашу Природу. Знову ж таки дитина бачить дві руки матері, тут знову дуальність, дві Рожаниці, дві руки, те що захищає дитину.

Нижню частину Рожаниці завжди зображували у вигляді жінки, яка народжує, ноги в неї в “розкорячку” і між ніг у неї “вилазить” дитя.

Бували й трансформації, коли замість двох Рожаниць зображували одну фігуру, але з двома головами.

Іноді на пальцях рожаниць зображували птахів, про це ми говорили, що пальці вони ж гілки дерев.

Символ Рожаниці у слов’янській вишивці

 

Хрест Перуна, Хрест Сварога і Хрест Велеса у слов’янській вишивці

Про стародавню писемність слов’ян, яка мала назву “Узороччя” ви можете прочитати у статті:

https://rodogoria.com/slavic-culture/ostromirovo-evangelie-raskrytie-istiny/