Банник (лазник) – персонаж слов’янської міфології, дух, який мешкає у бані-лазні. До нього завжди ставилися з повагою і пошаною. Заходячи в парну, потрібно було в банника попросити дозволу, щоб попаритися. А після банних процедур необхідно було подякувати баннику за отримане від лазні задоволення. Після себе для банника треба було залишати пар, шматок мила і воду. Народні перекази говорять, що банник заходив у парну лише після того, як її покинув останній відвідувач.
Банник шкодить тим, хто приходить до бані пізно, після заходу сонця, вночі, або після двох-трьох змін парильників. Тому вночі люди обходили лазні стороною, боячись накликати на себе гнів банника. Спочатку присипляє, потім довгими та товстими губами обволікає рот та заганяє у грудну клітку гаряче повітря. Банник душить або здирає шкіру. Особливо не полюбляє випивак. Вмілі люди виганяють його банним віником. Банник лякає, заходить у баню, прикидаючись людиною. Вважалося, що банник може підмінити залишену дитину. Банник іноді захищає від інших демонічних істот (овинника, мерців та ін).
З інших функцій банника слід зазначити його участь у святкових ворожіннях: опівночі дівчата підходять зовні до дверей бані, задерши спідниці; або підходять до чолу кам’янки, або сунуть руку в димник: якщо банник доторкнеться волохатою рукою — буде багатий наречений, якщо голою рукою — бідний. Тим, хто, гадаючи, суне руку у вікно лазні, банник може скувати пальці залізними кільцями. Для того щоб захищатися від шкідливих дій банника, задобрити його, приносять до нової бані хліб і сіль, ховають під порогом задушеного чорного півня або курку.
Це вірування, вірогідно, пов’язане із давнім слов’янським культом померлих родичів, предків.
