Слов’янський світ – факти з Минулого. Слов’янські слова та вирази

У цій статті ми будемо викладати короткі відомості про походження деяких особливо значущих та цікавих слов’янських слів або виразів. Так само будуть друкуватися короткі історичні факти з минулого, невеликі цікаві розповіді. Не будуть обділені увагою і казкові персонажі зі слов’янської міфології.

Блуд – лісовий дух

Блуд – лісовий житель, один із підручних Лісовика. За повір’ями, люди не самі собою губляться в лісі – саме Блуд заманює їх і змушує блукати. Зазвичай з’являється він під виглядом якогось знайомого і пропонує показати дорогу. Кого заблукає Блуд, той починає поневірятися, збившись із дороги, і невідомо, чи вийде з лісу.

Знаючі люди радять, зустрівши Блуда, швиденько переодягнути на собі одяг шиворіт-навиворіт, а черевики з правої ноги – на ліву, з лівої – на праву. Це гарна порада і для оберега від Лісовика. Нечисть одразу вас визнає за свого і відстане. Ще кажуть, що, коли знайдуть заблукалу людину, не можна з нею голосно розмовляти, бо вона може прийняти рятівників за Блуда, втекти в ліс – і тоді вже не повернеться.

Бог Семаргл

Семаргл – божество, що входило до числа семи Божеств давньоруського пантеону, ідоли яких були встановлені в Києві за князя Володимира (980 р.). Ім’я Семаргл походить, мабуть до давнішої назви “Семиглав” або “Семероглав”. Функції його не зовсім зрозумілі, ймовірно, вони пов’язані із сакральним числом сім і втіленням семичленного руського пантеону. Однак у цього Божества були храми, і йому, як і іншим, приносили жертви й дарунки. Семаргл крім того покровитель приношень у жертву вогню і в цьому сенсі він посередник між безсмертними Богами і простими людьми. У вогню якраз багато язиків – “сім полум’їв і голів”. Семаргл, Симаргл, Симарьгл – язичницьке божество, Вогнебог, Посланець Богів, охоронець посівів. Про значення Семаргла постійно сперечаються. Науковці сходяться на думці, що цей Бог має вигляд Крилатого Собаки, Його зображували з вогняним диханням – полум’ям, яке виривається з пащі. Так само Семаргла зображували в ролі охоронця посівів поруч із польовими культурами. Усе це приводить дослідників до висновку, що в давнину Семаргл був Вогняним Собакою, який охороняв посіви та поля. Як вогняний Бог, Семаргл належить до Сварожичів. Його часто порівнюють з індуїстським Богом Агні, з іранським Симургом (вогняний птах) та Сенмурвом (напівсобака-напівптах), який є вісником між Небесними та Земними Світами, між людьми та Богами.

Верба (дерево)

Верба в слов’янській міфології – ритуальне дерево весняного Нового року. Шанування верби у слов’ян давнє, дохристиянське. Під деревом “Золотою вербою”, згідно з повір’ями, народилася Богиня Лада, тому вербу вшановують під час весняних свят. Дівчата-ладовиці прикрашали нею вінки та водили біля ритуального дерева хороводи. Верба розпускається і цвіте після Благовіщення на Великодньому тижні. Цвіт верби хлопці дарували дівчатам. У ту пору вербними гілками прикрашали оселі, садиби. Верба – дерево-“оберіг”, вербними гілками похльостували і дітей, і дорослих. Це ритуальне биття – благословення, долучення до таїнств природи, оберігання від хвороб і злих духів. У стародавніх віруваннях навколо Золотої Верби виник Світ, про що є у веснянках і великодніх приказках. Верба відганяє від оселі злі сили та хвороби. Біля верби здавна місце збору молоді – у затінку під вербою завжди прохолода. У будівлях із верби завжди кращий мікроклімат. Деревина верби не щільна, пори в ній наповнені водою. У вербних дошках вода випаровується, її місце заповнює повітря, таким чином створюючи теплоізоляцію.

Під вербою зеленою

Там стоять коні осідлані,

І осідлані, і приборкані,

І батоги причеплені:

Лише сісти та поїхати,

Поїхати дівок сватати.

Ворота – давнє значення

Завжди будинок був захистом і притулком для людей, які в ньому проживали. За будинком завжди знаходився двір з високим парканом, де знаходилися господарські будівлі з худобою. У паркані робили ворота і вони були символом кордону між своїм простором і чужим, зовнішнім Світом. Було зазвичай двоє воріт, одні були “господарські” і вихід у них був на околицю, і були також “святкові”, що відчинялися на вулицю, де обличчям до неї стояла хата. Ворота вважалися небезпечним місцем, де “юрбиться” завжди нечиста сила, намагаючись проникнути всередину хазяйського подвір’я і створити всякі нещастя для його мешканців. На ворота вішали Образи або Обереги. Вранці, виходячи з дому, господарі кланялися Сонечку, потім на ворота, а потім на всі чотири сторони. До воріт нерідко прикріплювали “вінчальну свічку”, встромляли в них зубці борони або вішали косу для захисту від нечистих духів. Щілини у воротах затикали колючими рослинами, як оберіг від відьом і тих, хто мав “цікаве око”. Біля воріт ранньою весною традиційно розпалювали багаття, яке розчищали місце від нечисті, а з ним і весь простір двору.

Вираз – Гол як “сокіл”

Цей вислів позначає вкрай бідну нужденну людину. “Сокіл” – це гладко обстругана й окована на кінці залізом колода. Це таран, який міг бути як “ручним”, так і на колесах, і використовувався до кінця 15 століття для пробиття проломів у дерев’яних частоколах фортець або в’їзних воріт. Поверхня цього знаряддя була гладкою та рівною, тобто “голою”, а просто означало “що кілок”.

Дурень – давнє значення

Сучасні етимологи вважають, що це слово походить від праіндоєвропейського дієслова dur – “кусати”, “жалити”. У цьому випадку слово “дурень” спершу означало “укушеного” і хворого на “сказ”. Пізніше це слово трансформувалося в божевільного, хворого від укусу “зараженого сказом” від укусу якоїсь тварини. Лише потім це слово набуло значення “дурний”, “поганий”.

Жіноче лоно

Слово, яким раніше в суспільстві називали жіночі статеві органи. Це слово прийшло з праіндоєвропейської стародавньої мови і означає “те, на чому сидять”, що дуже близько до справжнього стану речей, особливо для жіночих статевих органів. Від цього праіндоєвропейського слова походять досить пристойні російські слова – гніздо, сидіти, сад, сідло і так далі.

За душею ні гроша – значення виразу

Грош – це грошова одиниця, номінал якої становив пів копійки. Невелике заглиблення на задній стороні шиї, між ключицями, можна легко намацати руками. Колись дуже давно наші предки вірили, що там “мешкає” людська душа. У цій же частині намагалися під коміром сорочки заховати гаманець із монетами. Так народився вислів “ні гроша за душею”. Так само це місце називалося “брехухою”, що більша западина, то товстіший гаманець можна було заховати, тобто ошукати того, хто цікавився вмістом твого гаманця.

Криниця – давнє значення

Здавна на Русі до колодязів ставилися з благоговінням. Нові колодязі було заведено обов’язково освячувати, оскільки вони вважалися цілющими джерелами. Колодязній воді приписували різні цілющі властивості. Мандрівники, чий шлях проходив через колодязь, набираючи воду у фляги, обов’язково залишали біля нього якусь річ, вірячи, що вони благополучно дійдуть до іншого, і Духи води – Берегині будуть їх берегти в дорозі. З колодязною або джерельною водою старці вели довгі бесіди, розпитуючи її і заговорюючи. Для таких старців воду ототожнювали з Віковою мудрістю. Взагалі до криниці та священного джерела ставилися як до місця, де можна на деякий час забутися від усіх турбот, трохи побути наодинці з самим собою. Криниця або джерело – це зв’язок із підземним, Потойбічним світом. У багатьох казках герой часто потрапляє до Світу Духів, Богів і Предків – стрибнувши в колодязь. Він так само повертається тим самим шляхом – вистрибнувши з колодязя. З колодязя приходять і казкові істоти з Іншого світу.

Ліс – різні назви

Ми звикли до того, що густі смерекові північні ліси, називаються ТАЙГОЮ. Однак так називали дрімучий ліс лише у Східному Сибіру. У Західній і Центральній Русі такий ліс називали ТАЙБОЛОЮ. У Західному Сибіру – УРМАНОМ. Узлісся лісу – це РАМЕННЯ. Сосни ростуть у різних лісах різні. Сосновий ліс у болотистій місцевості називається МЯНДАЧ. А на сухій височині – БІР. Ліс на невисокій височині називається ГРИВА. Глухі, завжди темні, неприступні листяні ліси – це ДЕБРИ. А саме їхнє ядро, де навіть звір не водиться, називається КАЛТУСИ. І це все розмаїття і багатство ми називаємо одним словом – ЛІС.

Жаба – давнє значення

20 березня – день вшанування Жаби. У слов’янській міфології жаба асоціюється насамперед із родючістю, вологою, дощем. Жаба – берегиня річок, озер, колодязів, володарка води. Жаба вказує на сили виникнення життя. Вона асоціюється з ідеєю Творіння і Воскресіння через свої життєві цикли – появу і зникнення. У схемі Світового Древа або трьох Космологічних зон жаба приурочена відповідно до коріння Древа та Нижнього Світу, насамперед до підземних вод. У процесі свого розвитку жаба проходить свою трансформацію – з пуголовка, що може жити тільки у воді, вона перетворюється на дорослу особину, здатну рухатися і у воді, і на землі. Тобто, жаба символізує посередництво між цими двома Світами і трансмутацію при цьому. У різних традиціях жаба пов’язана постійно з водою, і зокрема, з дощем, і присутня в ритуалах “викликання дощу”.

Вікно – давнє значення

Людське житло, як у побуті так і в казках, наділялося багатьма символічними функціями, тому приклад, вікно. Його часто застосовували як “нетрадиційний вихід з дому”, щоб обдурити нечистих духів, які оселилися, перемогти хворобу тощо. Вікна нерідко сприймалися і як шлях для проходження з одного Світу в інший чогось святого і “чистого” для щасливого життя.

Нарікати на себе – значення виразу

Нарікати – давньоруське слово, що означає “докоряти”, “викривати”, “засуджувати” за неправильну поведінку людини або її вчинок.

Піч – давнє значення

Одним із сакральних центрів будинку була піч. У печі готували їжу, на ній спали, в деяких місцях її використовували як лазню, з нею великою мірою була і пов’язана народна медицина. Руська піч завжди розташовувалася практично в центрі хати. У хатах “п’ятистінках”, з перерубом на дві кімнати, у стіні, що розділяє половинки робили проріз, і піч ставала так, щоб одним боком нагрівати одну хату, а другим – іншу. На печі був влаштований обов’язковий лежак. Навіть була така приказка: “Приходь мене шукати, я на печі буду спати”. Лікували на печі здебільшого застудні захворювання, прогрівали застуджену спину. Лікувалися не тільки теплом, а й пічною золою, часто змішуючи її з сіллю. Ангіну лікували таким способом – обв’язували горло панчохою, в яку була насипана тепла зола. Піч була суто жіночим місцем, а тому й нечистим, бо багато на той час жінок були відьмами. Піч символізувала жінку з лоном, де розпалювалося чоловіче вогнище Творіння. Піч була головним оберегом сім’ї і самого будинку. Біля печі давали клятви, біля печі укладали договори. Через пічну трубу кликали додому загублену худобу або члена сім’ї. У печурці ховалися молочні зуби дітей і пуповини новонароджених. У підпіччі мешкав покровитель будинку – Домовик.

Потрапити в “просак” – значення виразу

Зараз це означає опинитися у вкрай незручному або небезпечному становищі. Просак – це барабан із зубами в машині або верстаті, за допомогою якої чесали обстрижену козячу або овечу вовну. Потрапивши рукою в такий барабан можна було легко покалічити руку або навіть позбутися її.

Поріг – давнє значення

За однією з версій вважається, що в стародавні часи пращури на початку будівництва будинку приносили “будівельну жертву”. Під поріг хати закопували череп мертвої тварини, частіше коня або бика, щоб дух тварини охороняв житло. Поріг треба було утримувати в чистоті, щоб духи, які охороняють житло, не образилися. Так само існує версія, що під головний кут будинку могли закопувати прах пращурів, таким чином пращури ставали на захист свого роду. Звідси й пішла думка, що не можна обійматися (цілуватися), тиснути руки через поріг. Бо якщо людина не заходить до тебе в хату, то це може бути “злий дух” у людській подобі. Наречену до хати заносили на руках, щоб Дух вирішив, що дівчина завжди жила в хаті, і взяв її під свою охорону.

Райдуга – давнє значення

У всіх етимологічних словниках слово РАЙДУГА розкладається, як РАД – корінь, ДУГА – суфікс, А – закінчення. Але навіть діти розуміють (якщо їм розповісти), що РА – це сонячне світло, ДУГА – є дуга. Тобто Райдуга – це сонячна дуга. Якщо вникати глибше, то ДУГА теж складається з двох опорних слогокоренів, що несуть у собі образну інформацію. ДУ – все невагоме, незриме, безтілесне, але відчутне. Звідси слова ДУша, ДУх, ДУновіння, ДУма (думка) тощо. ГА – зовнішній рух. Тобто ДУГА – рух невагомого, не зримого, але відчутного. У результаті ми отримуємо, що РАЙДУГА – це сонячна повітряна дорога.

Старість – давнє значення слова

Слово “Старість” складається з префікса “ст” і кореня “ріст”. “Ріст” – рости, розвиватися, змінюватися. Поєднання букв “ст” означало у слов’ян уповільнення, зупинку. Приклади: стовп, стопорити, стіна, стояти. Виходить, що “старість” – це зупинка зростання і змін. Так розуміли наші предки. Вони знали: “постаріти” можна і в 30 років, якщо перестанеш рости і змінюватися. Слово “старість” означало порок, неправильний хід життя людини. Тому наші предки не “старіли”. Вони з роками ставали “зрілими” і “мудрими”.

Стіл – давнє значення

Предметом особливого шанування у слов’ян був стіл. Так само під час продажу будинку стіл діставався новим господарям, його урочисто передавали новому власнику. Стіл пересувати з місця на місце було поганим тоном. Його рухали зазвичай тільки при здійсненні деяких обрядів, наприклад, весілля або похорону. Тоді проводили ритуальний обхід столу, або обносили навколо нього новонародженого. Тому що, стіл був і початковою, і кінцевою точкою будь-якого шляху. Стіл цілували перед далекою дорогою і після повернення додому.