Токівські (Шолоховські) водоспади – найяскравіше, найкрасивіше і найзагадковіше місце сили Дніпропетровської області. Токівські водоспади – це цілий каскад, розташований на річці Кам’янка. Це дивовижне водне місце, що розмістилося посеред степу, за красою є одним із найяскравіших і найкрасивіших місць Дніпровщини.
Місце, в якому розташувалося це диво природи, має назву Токівський каньйон, і він є молодшим братом Дніпровських порогів, також створених відрогами Українського кристалічного щита в мезозойську еру (вік яких щонайменше становить 60 мільйонів років). За однією з версій, ці береги утворилися внаслідок розлому тектонічних порід. У найдавніші часи тут було виверження вулкана, магма застигла і перетворилася на граніт.
На цій території було проведено низку археологічних розкопок, у результаті яких було знайдено сліди стародавніх поселень. Довжина основного каскадного водоспаду сягає 140 метрів, а особливо привабливим він стає під час весняного паводку. Неповторність цього природного місця виділяється не тільки його каскадами, а й порогами та знаменитими гранітними ваннами. Річка несе свої води через породи, що мають характерний червонуватий відтінок. І саме через цю особливість каскад отримав свою другу назву – Червоне каміння.
Токівські водоспади з давніх часів овіяні легендами, пов’язаними зі скіфською та козацькою історією.
Одна з легенд про походження водоспаду переносить нас у часи кіммерійців. Дочку царя Кімри, Таміріс, переслідували скіфи, і дівчина вже не сподівалася на порятунок. Але на шляху вершниці зустрілася степова річка, яка за порятунок попросила подарувати їй намисто. Переправившись на інший берег і віддячивши річці, вона помчала далі, майже не сподіваючись на диво. І кінь її вже ледве скакав від втоми. Дівчина, з острахом озирнувшись, побачила, що скіфи вже домчали до річки і з розмаху вскочили в неї. Аж раптом несподівано почувся страшний грім, земля навколо річки затремтіла й здибилася камінням, яке накрило переслідувачів кіммерійської принцеси. Степом пронісся страшний порив вітру, посилюючи страхітливий гуркіт… А коли навколо все стихло, Таміріс, озирнувшись назад, побачила, що води раніше тихої степової річки сяяли золотими іскрами, вигравали кришталем, ніби справді були прикрашені намистом кіммерійської царівни. Так з’явився водоспад на річці Кам’янка, яка впадає в Базавлук – притоку Дніпра.
Друга місцева назва Токівського водоспаду – Водоспад Калнишевського. Саме кошовий отаман Петро Калнишевський першим почав заселяти землі навколо Дніпра, нижче порогів. Старожили розповідають, що на території теперішнього Красного Току в Петра Калнишевського був маєток, поруч із яким був викопаний глибокий колодязь. Вода в ньому була найсмачнішою в околицях. У нього зупинялися ночувати чумаки, прямуючи з Криму до Чигирина і Києва.
Також, цими берегами і луками водив Військо Запорозьке ще один славний кошовий отаман, національний герой українського народу – Іван Сірко.
Наш шлях до Токівських водоспадів
Виїхавши рано вранці із Запоріжжя, ми обрали шлях через Нікополь. Сто з гаком кілометрів жахливої дороги нітрохи нас не засмутили, хоча, сам шлях зайняв досить тривалий час (близько 2,5 години). Під’їжджаючи до села, відразу впадають в око і старі каменоломні, і вже більш сучасні кар’єри, дороги тут вкриті світлим пилом і залишками гранітної породи, розколотої на дрібні фрагменти. Під’їжджаючи до основного кар’єру, який розташовується недалеко від самої ділянки каскадних водоспадів, і відокремлений від них же дорогою, виникає стан якоїсь порожнечі і тяжкості на серці. Ці відчуття ми пов’язали з технологічною діяльністю сучасної людини, яка своїми діями руйнує природну природну енергетику, красу і, найголовніше, – величезний культурний шар стародавніх цивілізацій, що вважали ці місця священними, пов’язували своє життя і діяльність з їхнім потенціалом. З потенціалом, з якого черпали енергію і силу для себе, а також для своїх нащадків. Такого виду кар’єри – це рани на тілі Матері Землі (частиною якої, до речі, ми всі є), залишені хвороботворними паразитами, що руйнують усе підряд без найменшої совісті, без усвідомлення наслідків для себе і простору, в якому вони ж проживають. Виникає бажання якнайшвидше покинути це місце і забути про нього назавжди, уявляючи, що його там немає і ніколи не було.
Ну а ми йдемо далі, бо Токівські водоспади чекають на нас…
Перейшовши через дорогу, ми, нарешті, підходимо до нашої мети. Перед нами відкриваються дивовижні природні красоти, енергетика яких зашкалює. Одразу впадають в око залишки стародавніх мегалітичних споруд, обрядових місць, які використовували наші пращури у своєму духовному та повсякденному житті.
Оскільки ми приїхали в розпал літа, то вода вже мала зеленуватий відтінок, і невеликий болотистий запах був присутній у просторі руху річки. До речі, вивчивши інформацію про річку Кам’янка, не можна не озвучити, що ще за радянських часів (у 50-х роках) вода тут була однією з найчистіших у всьому регіоні, і її можна було пити, просто зачерпнувши з річкового потоку. Однак, цю річку (як і більшу частину річок нашого регіону) не оминула доля радянського технократичного устою, в основі якого лежав принцип “людина – цар природи”. Устою, що мав своєю основою філософію споживацтва без найменшої думки про майбутнє, яке закладається для своїх же дітей і онуків… Після будівництва фабрик і гребель у річку почали скидати хімічні відходи, а русло і швидкість потоку змінювалося неодноразово, що порушило саму енергетику і природний баланс водної стихії…
Але, не будемо про погане, а спробуємо зазирнути в минуле, дослідивши залишені послання предків і відчувши пласти енергій, закладені тут самою Природою.
Пройшовши кілька десятків метрів над берегом, одразу впадає в око висока скеля, що має певну форму, антропоморфну основу… Увійшовши в резонанс, проявляються картини з минулого – висока біла людина, що стоїть на вершині скелі і дивиться донизу. Він оглядає горизонт каньйону, і, входячи в якийсь резонанс із річкою, розмовляє з нею, ставить запитання про майбутнє… Що принесла ти нам СУТ РА, річка, що розмовляє, про що поВІДаєш, що подаруєш, яку розповідь нам прояВиш?…
Йдемо далі, і, проходячи повз поодинокі валуни, помічаємо камені-слідовики, обрядові камені-чаші, як певні забуті місця духовної реалізації людської думки.
Але, погляд спрямовується на протилежний бік річки, на інший берег. Вода тут перетворюється на сильний потік, і перейти інший берег не просте завдання – доводиться знімати взуття, закочувати штани, а крокуючи на протилежний бік, відчуваємо м’яку мохову доріжку, якою заслано все дно Кам’янки. Досягнувши мети, оглядаємося й одразу рухаємося у вірному напрямку. Дійшовши до початкового каскадного урвища, виявляємо точку Сили, з виїмками під стопи в скелі, омивану з двох боків очищувальним потоком світлої річки. Відчувши можливості потоку, що омиває, рухаємося далі. Дорогою зустрічаємо ванну, яка є звичним явищем для таких місць, що свідчить про схожість у духовних та обрядових традиціях людей, які населяли наші землі.
Пройшовши частину берега, повертаємося назад до машини. Далі наш шлях лежить до Токівського каньйону, який розташований ближче до місця, де річки Кам’янка і Базавлук зливаються в одне гирло.
Ми не будемо описувати сам каньйон, а просто викладемо наші фотографії цих найпрекрасніших і незвичайних місць, які повною мірою передають всю їхню енергетику і красу. Вона підкорила нас і сподіваємося, що Вас вона теж захопить.
До нових зустрічей річка, що говорить!..
Відео Токівського каньйону
Як дістатися?
На особистому транспорті:
Їдемо з Дніпропетровська до Нікополя, проїжджаємо його весь і прямуємо трасою на Чортомлик. Проїжджаємо дамбу на Каховському водосховищі, заїжджаємо в Ленінське. У середині села є стела загиблим воїнам, перед нею повертаємо праворуч і їдемо трасою 15 км. Проїжджаємо покинутий залізничний переїзд і повертаємо праворуч. Звертаємо на степову дорогу і прямуємо нею в бік річки. Дорога тут добре роз’їжджена, але розганятися не варто – із землі то тут, то там виступає каміння, у траві його можна не помітити. На узбіччі дороги стоятиме кам’яний знак-покажчик “Токівські водоспади”.
Громадським транспортом:
1-й варіант. Автобус Дніпропетровськ-Орджонікідзе (ходить щодня о 07.15, ціна квитка – 52 грн). З Орджонікідзе на село Токівське ходить автобус (розклад і ціну квитка потрібно уточнити на місці). Від Токівського доведеться ще близько 4-5 кілометрів пройти пішки в напрямку річкової долини. 2-й варіант. Любителі велопрогулянок добираються електричкою до Нікополя та Апостолового, а звідти вже їдуть на своєму двоколісному коні до водоспадів.
Токівські водоспади на карті
GPS-координати: 47°41’6”N, 33°56’30”E
