Святилище села Недайвода Криворізького району. Безкраї степові простори Кривого Рогу. Тут розташовані найкращі чорноземи України, які розрізає своїми водами річка Інгулець, петляючи між полями і скельними породами. Тут розташовані давні поселення засновані місцевим козацтвом. На березі річки Інгулець розташоване село під назвою Недайвода, про жителів якого піде наша розмова і про природу, що росте вздовж берегів річки. Назва села підкреслює, що тут дуже важко з питною водою і її доводиться завозити з інших місць.
Село Недайвода та річка Інгулець
Біля Недайводи на лівому березі Інгульця є виходи скельних порід. Тут зосереджені невеликі тектонічні розломи, з яких вириваються енергетичні потоки із Землі. Але ми більше звернемо увагу на стан сьогоднішнього життя, що відбувається в цьому краю.
Століттями минало тихо життя в цих краях, згодом тут оселилися люди, чиї правнуки нині обробляють поля й ріллі, сіють, орють, збирають урожай. Ніхто особливо й не здогадувався, що під благодатним ґрунтом знаходиться гранітний щит особливого червонуватого забарвлення. І ось високопоставлені чиновники й олігархи з хорошими грошима на рубежі 20 і 21 століття вирішили видобувати цей граніт і продавати його за валюту. А люди, які тут живуть, навіщо про них турбуватися, знайдуть собі нове місце. Заодно можна і чорнозем продати, теж непогані гроші. Як вирішили нагорі, не питаючи місцевого населення, так і з’явилася кар’єрна техніка. Заревіли мотори і почалися розкривні роботи, потягнули дроти, почали вкопувати бетонні стовпи, рити дренажні канави.
Але щось не дуже заладилося з роботою, то люди піднялися на захист своїх земель, не дають працювати, чинять перешкоди. То раптом під час зняття чергового шару чорнозему натрапили на стародавні поховання людей, яким не одна тисяча років. Довелося призупинити роботи і викликати археологів, наскільки цінними є тутешні поховання. Адже це Дніпропетровська область і в тутешніх курганах не раз знаходили скіфське золото, а з нього можна грошей “зрубати” побільше, ніж із граніту і чорнозему.
Святилище села Недайвода
Одного не врахували сучасні вчені та чиновники з держапарату, вони зачепили сакральне поховання, де не одне століття жили жерці, які зберігали цю територію. І найголовніше археологи пошкодили могилу волхва, який і заснував тут поселення зі своїми двома доньками на скелі-храмі. Проживши довге життя, він перебував у постійній праці з благоустрою цих земель, де він і вів розмови з Богами, щоб закрити цю територію щитом із граніту від внутрішнього вогню, що виходить із надр Землі. А дві доньки обіцяли накрити голі скелі ґрунтом, на якому ростимуть незвичайної краси дерева і цвістимуть квіти. Цю скелю храм омивали два струмки з кришталево чистою водою. Але змінювалися покоління людей, змінювали один одного жерці, хранителі цього краю. Але одного разу люди покинули цей край і струмки з чистою водою пішли під землю і течуть зараз там. Люди з часом повернулися в рідні місця, але воду втратили. А тепер можуть втратити і землю. Але народжуються ще нащадки верховного волхва ,і він своєю силою піднімає на боротьбу селян з Недайводи.
І піднялося місцеве населення проти будівництва кар’єру. Почалися протестні страйки, затяжні суди. Важко насилу, але люди виграють суди у місцевої антинародної влади. Боротьба триває і по сьогоднішній день. Однак є і результати цієї боротьби. Розробка кар’єру зупинилася, техніку з полів прибрали. Бетонні стовпи так і не вкопали, а дренажні канави потихеньку обсипаються і заростають травою. Земля потихеньку зализує свої рани, завдані їй “жадібною людиною”. Пішли з розкопок і археологи, кинувши розкриті могили і фундаменти храмів. Дещо вони, звісно, забрали з цих поховань і де все це зберігають місцеві жителі не знають. Розворошили і кинули.
Але що примітно, немає лиха без добра, під час розкривних робіт стародавні людські поховання не всі були знищені. Кам’яні склепи залишаються лежати в тому порядку, в якому їх і поклали століття тому. Нам час дав шанс ознайомитися з археологічними розкопками наяву. Прочитати все те, що нам несуть камені і в тій послідовності, як вони розташовані на поверхні землі.
Найприкметнішою пам’яткою є збережений фундамент храмового комплексу, який розташований на галявині розкопок ближче всіх до річки Інгулець. Тут явно проглядається вхід з її північної частини, якщо просуватися всередину храму, то в південній частині знаходиться вівтар (або алатир-камінь), а за ним одразу закрита частина або кімната, де жерці готувалися проводити різноманітні обряди чи ритуали. Тут знаходилися і захисні обереги, тому що. та навіть зараз відчувається, що краще непроханому гостю туди краще не входити. Храмом завідували жерці темного культу і носили темний одяг. Перебувати серед каменів-руїн небезпечно, тому що відчуття, які приходять до вас, не дуже приємні. Просто це закрита зона для щоденного відвідування.
Усе в цій статті про археологічні розкопки ми розповідати не будемо, тому що все лежить на поверхні землі, і з метою деяких міркувань ми описувати не будемо. Загадки археології краще, як то кажуть, “помацати руками” і подивитися “своїми очима”. Є на цьому місці й могильний комплекс у вигляді дітородної жіночої матки, де похована дитина, не народжена дитина. А місце показує, як відбувається рух енергій лабіринтом виходу плода з утроби матері. Що наводить на думку про материнський зв’язок зі своїми дітьми. Є тут і привізний камінь у формі півострова Крим, але таким він був 5,5 тисяч років тому, а може і більш раннього терміну.
Однак повернемося до проблем Недайводи і розробки кар’єра з видобутку граніту. Чому це небезпечно для цієї місцевості, чому люди на підсвідомій свідомості не хочуть цього? Так, дуже просто, недалеко розташовані залізорудні кар’єри і шахти Кривого Рогу. Ця жила тягнеться до самого північного полюса, то пірнаючи в глибину, то виходячи на поверхню. Приклад це Курська аномалія. Поруч недалеко від Недайводи розташовані Вільногірські титанові піщані кар’єри, трохи осторонь Жовті води, де розташовані шахти з видобутку уранових руд. І всі ці місця рясніють підвищеним природним радіаційним фоном. Так гранітний щит Недайводи є певним фільтром для людини для отримання додаткової для неї енергії, але в безпечній її кількості. І що ж у підсумку, якщо ми знімаємо гранітний щит Недайводи, то на нас очікує надмірно підвищений витік енергії, який може нашкодити здоров’ю людини. Кому це було вигідно, але ж проводилися бурові роботи і факти були в наявності, але все одно хтось хотів на цьому заробити. Той, хто живе далеко від цього місця.
А сила Верховного Жерця не дала цьому здійснитися, його вібрація осіла міцно на цих скелях Інгульця і його далекі спадкоємці намагаються щосили зберегти силу цих місць. Так, є покровителі цих місць, ті кого вже немає в живих багато тисяч років, жерці-духи. Не все розкопали археологи на стародавніх похованнях, і це на краще, може, наступне покоління поставиться до цього більш розсудливо.
Ми неодноразово приходили до місця, де похований Верховний Жрець, і рано вранці, і вдень, навіть, не злякавшись, приходили і пізно вночі. Підходиш до цього місця, і перед тобою постають картини-образи минулих часів, Час становлення цієї місцевості, як усе змінювалося тут упродовж століть. Які стародавні капища і в якому місці були розташовані. Де і якої форми були розташовані кам’яні стрімчаки, зараз занесені глиною і чорноземом. Де бігли струмки з живильною вологою, і які гаї та проліски шелестіли своїм листям, радуючи людське око.
Так сили природи і людський дух створили цей невеликий райський куточок на березі Інгульця – святилище села Недайвода, під яким лежить гранітний щит. А на цьому щиті стоїть село з неоднозначною назвою Недайвода, в якому живуть звичайні українські люди зі своїми долями і зі своїм поглядом у майбутнє. І вони розуміють що без спадщини предків і своїх Богів їм не прожити на цій землі.
Відеоогляд
Відео водяного мосту через річку Інгулець у селі Недайвода:
