Гора “Савур-могила” в Запорізькій області – це ландшафтно-геологічна пам’ятка природи з 1972 року. Вона являє собою останець, складений вапняком за типом накладених одна на одну монет. Пагорб має периметр близько одного кілометра й утворений унаслідок діяльності вод річки Конки. Загальна площа гори становить близько 3 га, а висота 102 метри. На думку дослідників приблизний вік гори становить близько 13 млн. років.
До речі, у степовій зоні України кілька “Савур-могил”, найвідоміша – біля села Сніжне на Донеччині. Зараз там знаходиться меморіал, присвячений Другій Світовій війні.
Савур-могила над річкою Конка
Але більша частина легенд козацької України відноситься саме до “Савур-могили” над річкою Конка. Вона розташована на перехресті віковічного історичного кордону Вольностей Війська Запорозького з Кримським Ханством. На думку відомих запорізьких краєзнавців, легендарна битва на річці Калці 1223 року відбулася саме тут. Химерні стінки ям на Савурі схожі на план середньовічного міста, тож, не дарма балка, що впадає в Конку, правіше від “Савур-могили” називається Городиська. По середній лінії пагорба, по периметру видно яруси оборони. Варто також зазначити, що багато дослідників-езотериків вважають Савур-Могилу об’єктом, який можна було б назвати пірамідою, зі зруйнованою вершиною. Також, існує версія про стародавній терикон…
Версії походження назви Савур Могили
Версій існує кілька. Наприклад, краєзнавець В. Фоменко стверджував, що Савур, у перекладі з тюркської – круп коня. І “Савур-могила” справді нагадує його за обрисами. Інші дослідники вважають, що Савур походить від давньослов’янського імені Бога Сварога. Місцеві жителі часто називають цю гору Савурюгою. І, нарешті, знаменитий академік і наш земляк Ю. Шилов пояснює назву, як санскритську – Сувар-юга.
Літературні згадки про Савур-могилу
До речі, річка Конка, що тече вздовж “Савур-могили”, носить своє ім’я вже понад 2000 років. Ще Геродот називав її Гіпакірісом – Кінською річкою. Але ж кінь у аріїв і слов’ян був священною твариною. Із “Савур-могилою” також пов’язана і легенда про Козака – Першопредка та його коня.
У думі “Втеча трьох братів із міста Азова” (про втечу з турецького полону) згадується “Савур-могила”:
То вже два козаки в байраки виїжджають,
Середульший же брат милосердя має,
Тернового гілля верхи верхи істинає
І пішому брату, меншому, у предмету покидає.
Отоді ж то до Савур-могили добігали,
І на Савур-могилі три дні й три ночі спочивали,
І свого меншого брата, пішого-пішаницю, чекали.
А в українській історичній пісні “Ой, Морозе, Морозенку” козак Морозенко просив ворогів показати йому з “Савур-могили” Україну:
Вони ж його не стріляли
І на чверті не рубали,
Тільки з його, молодого,
Живцем серце взяли.
Тільки з його, молодого,
Живцем серце взяли.
Взяли його, поставили
На Савур-могилу:
“Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну!”
“Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну!”
Це місце, як ми бачимо, завжди було і залишається в зоні уваги: і стародавніх істориків, і історичних битв, і людей, які живуть як у безпосередній близькості, так і тих, хто заради приїзду сюди проробляє неблизький шлях.
За будь-якої погоди цей простір є перехідним висхідним мостом часу. Роблячи перший крок до гори, ти вже не перебуваєш у 21 столітті, ти перебуваєш в амфітеатрі подій, що мали місце тут раніше. Події пронизують і проникають у суть тебе-попутника. Тільки зроблений перший крок уже перетворюється на політ – сходження. Вітер піднімає тіло і допомагає підніматися. Він віє з різних боків, ніби запрошує повернути голову в потрібний момент у потрібний бік. Так! Так! Відчуваєш себе веденим кимось, хто дуже чекав саме на тебе!
З легкістю піднявшись на вершину-плато, насамперед дивуйся всьому, адже, щойно розпочавши шлях (недовгий адже був підйом), ти опиняєшся на пристойній висоті. Ти ніби ширяєш над будиночками, деревами, річкою, що видніються вдалині. Подивися вниз: праворуч і ліворуч від доріжки танцює в такт вітру ковила. Хвилі ковили навколо і ти йдеш. Ні, ти пливеш ногами! Доріжка спершу йде по рівному, а потім губиться в “хвилях” ям – заглиблень. І брижі стають більш ніж реальними. І тягне попустувати і побігати вниз і вгору по “хвилях”, по “воді”. І здається, що не можеш надихатися! Усе навколо іскрить та іскриться…
На майданчику зверху, розташоване святилище давньослов’янського Бога Перуна з його образом по центру, вирізаним із дерева. В особливі дні давньо-слов’янських свят, тут проводять спеціальні обряди посвяти і практики очищення та наповнення. Дивовижне місце, з безліччю таємниць.
Трохи пізніше присядь або приляж в одне з заглиблень-ям і відчуй вібрації гори. Її дотики подібні до дотиків жіночих рук, материнських. Ніжних, заспокійливих, таких, що підтримують і заколисують. Ти повертаєшся в лоно матері, повертаєшся до своїх витоків. До витоків творіння і творення, заощадження і примноження, до сили і мудрості Матінки-Природи. Пропускаючи через себе всі ці відчуття, ти заново з’являєшся у світ новим, чистим і справжнім.
Енергетичний потенціал цього місця колосальний. Тут можуть поєднуватися практики трансцендентальних медитацій, енергетичних практик відновлення і насичення багаторівневих тонкопольових систем людини і практик взаємодії зі стихіями.
