Влітку 2021 року, липневого дня, з групою однодумців, ми вирішили відвідати басейни річок Самоткань і Домоткань, що розташовані на півночі Дніпровської області. Так само детально оглянути стародавню обсерваторію, розташовану на березі Дніпра. Дорогою до цих місць ми запланували заїхати на кратер згаслого вулкана, що біля села Солоне, і повернутися назад до Запоріжжя через село Нікольське на Дніпрі. Так само, вирішили мимохідь заскочити на пляж під назвою “Українські Мальдіви” під Вільногірськом. Екскурсія намічалася щільна за часом і насичена за своєю інформацією.
Аполлонівський Палеовулкан
Виїхали із Запоріжжя ми о 8-й годині ранку в бік міста Дніпро, і через півтори години, проїхавши село Солоне, опинилися на місці згаслого вулкана. Тут колись давно, приблизно три мільярди років тому, вивергав свою лаву діючий підводний вулкан. Про це свідчать мінерали, які сформувалися внаслідок охолодження лави у воді. Це базальт, на відміну від граніту, свою кристалічну структуру він отримує застигаючи у водному середовищі. Граніт дуже поширений на нашій планеті Земля, і є обличчям нашої Землі, якого немає на інших планетах нашої сонячної системи.
Палеовулкан відноситься до пізнього архею. Перші згадки про нього зустрічаються в роботі “Геологічні дослідження в південній Росії в 1881-1884 роках” Валеріана Домгера. І навіть зараз, після стількох років, він становить інтерес для геологів і вчених.
Оглянувши з цікавістю місцевість, вихід скельних порід на поверхню, ми побачили не тільки велику кількість базальту, а й пристойну кількість залізної руди. Про її присутність нагадували то тут, то там сліди іржі на каменях і валунах. Наприкінці огляду кратера ми провели практики зі стихією вогню. Бо в цьому місці збереглася енергетика діючої розігрітої магми, яка відчувається, нібито дуже близько підходить до поверхні земної кори.
Українські Мальдіви – Вільногірський пляж
Після відвідин кратера згаслого вулкана ми вирушили остудити свої душі на пляжі “Українських Мальдів”. Наш шлях продовжився на північ. Ми їхали вздовж найкрасивіших місць природи сільськими дорогами Дніпропетровської області. На подив нас порадували і сільські дороги без ям, і нове асфальтове полотно магістральних трас. Ми їхали в місто Вільногірськ, а точніше в район 104 кілометра залізниці біля станції Вільні хутори.
Що собою являє пляж “Українські Мальдіви” – це піски-відвали, які разом з артезіанською водою зливаються Вільногірським гірничо-металургійним комбінатом у балку Скажена, утворюючи штучне водосховище з чистою водою. Пляж утворюють саме ці білосніжні піски, отримані в результаті відокремлення з них титану і цирконію. З цього піску і був намитий рівний і чистий пляж. По інший бік водосховища знаходяться залишки балки і вздовж берега росте очерет. І в самій воді ростуть водорості. Побоюватися за своє здоров’я нічого. Балку зі ставком почали заповнювати ще наприкінці 60-х років піском і місцеві жителі протягом цих років постійно тут купаються.
Я проживав у своїй юності в цьому затишному зеленому містечку на початку 70-х років, закінчив тут школу. Я пам’ятаю цю балку ще в первозданному вигляді. Ранньою весною ми сюди приходили і рвали проліски для своїх мам на 8 Березня. А влітку купалися в ставку і вимивали водою ховрахів із нір. Облазили й об’їздили на велосипедах усю округу. У колишні часи було багато посадок з абрикос, черешень і шовковиці. Навіть була посадка з кущів смородини. Зараз же тут безкраї піски під назвою “Каракуми”.
Хочу підкреслити, що вода і пляж на Українських Мальдівах чисті, і місцеве населення тут не смітить і не зариває сміття в пісок.
Погода цього дня була відмінною. Вдосталь накупавшись, ми вирішили продовжити свій шлях і заїхати на джерело, яке розташоване на річці Самоткань поблизу села Боровківка. На цьому джерелі ми мали провести практики зі стихією води. А потім встигнути доїхати до села Домоткань і там заночувати у своїх хороших знайомих на ранчо.
Проїхавши місто Вільногірськ ми ще зупинилися на півгодини біля Рудоуправління. Не кожна людина бувала в пустелі, а тут відкрилася панорама безкрайніх “місячних” пейзажів. Під враженням усі фотографувалися на тлі білосніжних пісків. Так, безкраї білі піски вражають, але що буде потім із природою в цих місцях невідомо. Деякі кар’єри тут знову засипали глиною і вкрили зверху шаром чорнозему. Але дренажу води немає на рекультивованих ділянках землі і часом величезні калюжі води стоять, не висихаючи, по кілька тижнів поспіль. Потрібно не одне десятиліття, щоб природа перемогла в цих місцях.
Домоткань і Самоткань
Далі наш шлях лежав до знаменитого джерела води, яке знаходиться в басейні річки Самоткань. Картина різко змінилася. Заплава річки Самоткань забарвилася квітами буйної зелені. Очерет, трава і дерева тут знову царювали на цій землі. До речі, це джерело визнається фахівцями одним із найкращих за якістю води не тільки в районі басейну річки Дніпро, а й по всій Україні.
На джерелі ми провели практики зі стихією води. Робили обмивання, обливалися холодною джерельною водою. Це дуже корисно, на заході спекотного дня отримати заряд бадьорості під замовляння на здоров’я.
Уся ця краса знаходиться поруч із містом Верхньодніпровськ. На північ за течією Дніпра впадають у нього дві річки, дві сестри Самоткань і Домоткань. Вони мають спільні риси за своїм ландшафтом, у них практично спільні розміри і їх розділяє між собою всього кілька кілометрів. Назву цим річкам дали тюркські народи, і з іранської мови “ксан” означає “колодязь”. Самоткань – “асма-ксан” – кам’яний колодязь, а Домоткань – “данава-ксан” – річковий колодязь. Згадки про річки-сестри ми знаходимо в австрійського посла, який відвідав ці річки 1594 року, там, за його описами, він зустрів ведмедя і застрелив його.
Природно, є й пізніші описи про ці річки. Так є дані про те, що ці річки і тутешні озера переповнені рибою в такій великій кількості, що вона гине перебуваючи в тісноті, що річка Домоткань дуже багата раками, які мають понад 9 дюймів довжини. Природа басейнів річок-сестер сьогодні – лише невелика подоба колишньої багатої степової флори і фауни. А в недалекі колишні часи війську Запорозькому теж необхідне було продовольство. Однак люди в ті часи дбайливіше і практичніше ставилися до природи. Тому в степах уздовж Дніпра постійно існували численні промислові артілі, які вели полювання на звіра і птаха, і рибна ловля була істотним джерелом прибутку запорожців.
Зовсім недавно це були річки з повноводними руслами, які добре течуть, зараз Самоткань і Домоткань позначають на картах пунктирами. Ще 50-70 років тому в їхніх долинах існували десятки ставків і ставків, ці ставки були обгороджені деревами. Дерева і ставки накопичували вологу, тим самим пом’якшуючи клімат. Надмірна розораність басейнів річок, призвела до колапсу, русла річок замулилися. Додало проблем і Дніпродзержинське водосховище, яке втопило у своїх водах гирла обох річок.
Незважаючи на тривале господарське освоєння цих земель, досі збереглися тут осередки незайманої рослинності. У самому пониззі Самоткані, на околиці Верхньодніпровська, збереглася ділянка заплавного лісу, яка здавна носить загадкову назву римський.
1953 року у верхів’ї річки Самоткань було розвідано титано-цирконієвий розсип пісків, для промислового освоєння було побудовано Вільногірський гірничо-металургійний комбінат. Більша частина басейну вод, яка живила Самоткань, була відсічена, що призвело до погіршення якості та кількості підземних вод. Це суттєво позначилося і на місцевій фауні та флорі.
Сонце все ближче і ближче хилилося до заходу. Закінчивши водні практики, ми поспішили до села Домоткань. У заплаві річки з однойменною назвою, на околиці села, ми вирішили заночувати у хороших наших знайомих. Це було ранчо, і на нас там чекала відмінна вечеря.
Приїхавши на місце, ми почали швидко встановлювати намети на території ранчо, поступившись місцем у будиночку дітям та їхнім матусям. Але це було марно, діти були налаштовані ночувати тільки в наметах. Для них це було свято, у них залишилася купа енергії і вони із захватом носилися по території ранчо взад і вперед. Жінки жваво готували в літній кухні салати і накривали стіл, а чоловіки біля багаття на відкритому вогні готували і пекли овочі, а для м’ясоїдів був і барбекю. Усе це було закінчено вже по темряві. І на ситий шлунок під нічним небом колектив дружно ділився між собою враженнями за минулий день.
Глибоко вночі всі заснули, на нас чекав новий день вражень. Зранку ми мали зустріти світанок, провести асани з йоги, отримати настанови, як поводитися на території стародавньої обсерваторії. Це була природна пам’ятка “Валуни” що поблизу села Домоткань.
Природна пам’ятка Домотканські Валуни
Природна пам’ятка “Валуни” – це район села Домоткань Дніпропетровської області. Високий півкілометровий завдовжки вал, зрізаний водами Дніпра, що утворює 15 метровий обрив. Звідси добре оглядати Дніпродзержинське водосховище. Під ногами – правильна дуга затоки і води, що простягаються до горизонту. На заході – звуження річки і місце старовинної переправи Перевалочна – Мишурин Ріг.
Але природна пам’ятка “Валуни” не є повністю природною, при більш її детальному розгляді ми побачимо, що тут доклала свою руку давня цивілізація людей. Природа нам сюди принесла тільки валуни, а як і яке місце вони остаточно прийняли – привід для роздумів. 250-170 тисяч років тому, під час Дніпровсько-Донського заледеніння каміння і валуни сюди приніс льодовик. Камені тут із рожевого граніту і здебільшого не типові для цих місць. Такі породи і камені можна знайти на півночі Росії, а тут у нас південь України. Якщо ми уважно розглянемо розташування валунів, то виявимо, що центральне каміння розташоване на самій вершині пагорба, а решта чітко укладена у напрямку сходу і заходу сонця. І головне їхнє розташування фіксує не тільки день літнього і зимового сонцестояння, а й дотримується закон маси каменів і для весняного та осіннього рівнодення. Значущі події зоряного неба тут відзначені точним розташуванням валунів. Є мітки на каменях і розколи каменів за певними правилами.
Стародавні люди дуже шанували Сонце, а тому вони вдивлялися в горизонти складок земної кори, як їм краще вижити на цій території, водночас нікому не нашкодити. Природа завжди жила за річними фазами і переміщенням сонця по горизонту Землі. Це точно стародавня обсерваторія, але й водночас і Місце Сили. Тут кожен камінь випромінює свою енергетику і багато валунів мають цілющі властивості. Дай тільки прислухатися до своєї душі.
Щоб більш детально вивчити місце “Валуни”, треба неодноразово відвідати цю територію і бажано в різні пори року. Але поїздка була спланована всього на два дні. І не чекаючи полудня ми розвернулися і відбули вже на південь у бік Запоріжжя. Дорогою ми мали заїхати в Нікольське-на-Дніпрі. На нас чекала балка Чарівна. Ми продовжили знайомство зі стихією води. Оглянули місце, де зливаються разом два струмки, попрацювали на цьому місці. Потім продовжили водні процедури, обливаючись водою зі струмка з живою, потім у струмку з мертвою водою. Остання точка наших відвідин – це Кромлех у самому Нікольському на Дніпрі штучного походження. І тут були наші крайні практики для групи.
Поїздка вдалася на славу. З нами були наші друзі та нові знайомі. За ці дні ними було отримано багато нової інформації, проведено практичних занять зі знаходження та взаємодії з Місцями Сили. Голови були забиті новими думками через щільний графік. Усі трохи втомилися від такої великої та різноманітної інформації.
А тому додому вже їхали в тиші, кожен намагався залишитися зі своїми думками наодинці.
Ми поверталися додому, на нас чекали домашні справи.
