Русалка – персонаж слов’янської міфології, який зображався в образі жінки з риб’ячим тулубом і хвостом. Вважалося, що русалки опікали поля, ліси і води.
Русалки зображалися як гарні звабливі жінки та дівчата, які спокушали чоловіків та пубків своєю неземною вродою, могли залоскотати і завести у свої темні води та погубити. Підстерігаючи перехожого за околицею села, русалка запитувала його: «Полин чи петрушка?» Якщо покажеш полин, русалка зникає, якщо ж відповіси «петрушка», то вона каже: «Ти моя душка!» і може залоскотати на смерть або втопити.
В той же час, русалки можуть вважатися і добрими духами, допомогти людям, вилікувати від хвороб, подарували щастя. До нас дійшли легенди як русалки допомагали козакам у морських подохадх, захищаючи їх від небезпек та нещасть. В народній культурі русалка стала символом краси та зачарованості. Її образ часто використовували митці і письменники. Згадаємо видання “Русалка Дністрова” Маркіяна Шашкевича з “Руської Трійці” і “Лісова Пісня” Лесі Українки.
Термін русалка ймовірно походить від назви свята “Русалії” або Русальний (Нявський) Великдень – святкується після Трійці, жіноче свято на честь пробудження природи та цвітіння квітів. Дівчата у цей день плели вінки, водили хороводи, ворожили на щастя, на долю.
Як зазначають дослідники, культ Русалки був тісно пов’язаний з культом померлих родичів, предків. В різних культурах світу їх пов’язували з німфами, ундінами, потопельницями.
Були також і польові русалки, які являлися одниким мандрівникам у полях, на стежках і узліссях. Їх часто зближували з відьмами-босорканями, які лякають людей, псують посіви і шкодять худобі. Оберегами від цих істот вважалися трави й гілки, зібрані на Зелені свята. Також захиститися від русалок можна було оберегом, наприклад хрестиком, або вколовши її. На відміну від інших подібних істот, зустріч з русалкою в українців зазвичай все ж вважалася доброю ознакою, свідчила про високі моральні якості людини, безгрішність. Адже здатність бачити русалок приписувалася в основному дітям, які мали чисту душу.
У понеділок після Русального тижня справлялися «проводи русалок» — Проводó, Розирги. Ця традиція характерна зокрема для східної частини Середнього й для Східного Полісся. У цей день носили на кладовища вінки й співали русальних пісень. Подекуди виконували поминальну трапезу безпосередньо на Проводи русалок чи вже після них удома. Під час повернення з кладовища хлопці, вочевидь, щоб викликати дощі, намагалися пообливати дівчат водою. Іноді вважалося, що заквітчавши могили, слід чимдуж тікати додому, щоб не зловили русалки. На Русальний тиждень для русалок потрібно було вивішувати одяг. Побутувала пов’язана з русалками заборона на певні різновиди праці в цей час: обмазувати печі, мити і прибирати, купати дітей та купатися дорослим, ходити в поле, забивати кілки, працювати з полотном, золити одяг, шити.
