Руська лазня – одна з найдавніших, вона з’явилася майже одночасно із самим виникненням слов’ян. Про лазню згадується в усній народній творчості ще тоді, коли навіть не було писемності. Можливо, слов’яни надавали таке велике значення лазні, оскільки на той час вони були язичниками і привертали в лазні прихильність таких важливих стихій, як вода і вогонь. Так чи інакше, але лазні завжди відігравали величезну роль у житті російського народу. Наші предки здавна вірили в цілющу й очисну силу лазень, пов’язували здоров’я з чистотою. Баня завжди вважалася найкращим способом подолати хворобу, пристріт і взагалі все погане. Згодом пропозиція скупатися в лазні стала ознакою гостинності. Так, гостя спочатку вели в лазню і лише потім годували й укладали спати. До речі, було б неправильно пов’язувати парну лазню тільки зі слов’янами.
Лазні були настільки важливими для наших предків, що навіть у договорі з Візантією 907 року було спеціально обумовлено, що російські посли в Константинополі можуть відвідувати лазні в будь-який час. Опис лазні зустрічається ще в “Повісті минулих літ” та іноземних літописах. Руські лазні дивували більшість іноземців. Особливо їх вражало те, як росіяни парилися в лазні, обливаючись квасом або крижаною водою, і били один одного віником. Іноземні мандрівники навіть вважали ширяння в лазні добровільною мукою, тортурами. Вони дуже боялися ширяння, проте після відвідин російської лазні чужинці почувалися чудово. Враження від слов’янської лазні були настільки сильними, що чутка про їхній оздоровчий ефект швидко поширилася по всьому світу. Між тим, цілющий ефект лазні був відомий ще древнім грекам. Люди, вивчивши чимало праць древніх греків, вирішили перевірити, який насправді ефект справляє лазня на хворих. Ці спостереження підтвердили, що банна процедура є чудовими ліками від багатьох хвороб. Повсюдно при лазнях стали з’являтися свого роду лікарні. Про руську лазню писали чимало європейських і азіатських мандрівників. Самі іноземці звикли митися в купальнях із теплою водою, тому, побачивши, як розпалені після лазні росіяни пірнали в крижану ополонку або обтиралися снігом, чужоземці жахалися. Після такого видовища росіяни здавалися їм справжніми богатирями.
У давнину лазні являли собою невеликий дерев’яний зрубовий будиночок з єдиним віконцем, що знаходиться під стелею. Щілини між колодами зазвичай були законопачені деревною смолою і мохом. У кутку стояла велика піч-кам’янка, в якій розпалювали вогонь, що опалював саму лазню і нагрівав каміння, покладене зверху на піч. У лазні також стояла бочка або чан із водою. Коли каміння розжариться, вогонь гасили, а розпечене каміння поливали водою. При цьому двері та вікно щільно зачиняли і парилися, сидячи або лежачи на полицях. На верхній полиці можуть паритися тільки витривалі й досвідчені парильники, оскільки температура там може досягати 100 градусів. Як правило, лазні ставили недалеко від водойм. Взимку після лазні люди вибігали голими на вулицю і пірнали в ополонку або обтиралися снігом, як мочалкою. Влітку ж після лазні просто обливалися холодною водою або стрибали у водойму. Перші лазні будувалися виключно з колод. Лише в одному з літописів 1090 року було згадано про цегляну лазню, побудовану в Переславлі. Лазню могла побудувати будь-яка людина, яка мала достатньо для цього землі. У середині 17 століття навіть вийшов указ, відповідно до якого лазні дозволялося будувати тільки на відстані від житлових будинків, мабуть, щоб уникнути загоряння. Традиційно лазні топили по суботах, тому суботи називалися банними днями, не працювали навіть присутні місця. У домашніх лазнях милися всією сім’єю, і чоловіки, і жінки парилися всі разом, без будь-якого сорому. Громадські лазні відрізнялися лише тим, що жінки милися на одній половині, а чоловіки – на іншій. Лише з 1743 року стало заборонено в громадських лазнях чоловікам, старшим за 7 років, заходити в жіночу лазню, а жінкам входити в чоловічу лазню. Варто зазначити, що в давнину люди ходили в лазню не для того, щоб просто митися, а щоб прогріти тіло і пропотіти. Прогрівання корисне для заспокоєння нервової системи, крім того, ширяння в і прогрівання в лазні підвищує розумові здібності.
Руська лазня має 2 різновиди – з топкою “по-чорному” і “по-білому”. Топка “по-чорному” найдавніша. Ці лазні являли собою приміщення, в якому піч топлять без димової труби, дим виходить через відкрите вікно. Коли піч добре розігріта, топку припиняють, приміщення провітрюють, стіни обливають водою, потім зачиняють вікна та двері й подають воду на піч для утворення пари. Така лазня має особливий дух за рахунок впливу диму на дерев’яні конструкції зрубу. Звісно, сажа і кіптява залишалися на стінах лазні, що і стало причиною назви лазні “по-чорному”. Топити лазню “по-чорному” – справа непроста. Тому в XIX столітті з’явилися “білі” лазні. У них була піч-кам’янка, що мала димову трубу, тому її можна було топити безпосередньо під час миття. Така лазня була більш гігієнічна, менш пожежонебезпечна. Лазні “по-білому” стали обладнати полицями з деревини хвойних порід. Полиці мали різну висоту, що давало можливість підбирати потрібний людині температурний режим. Ось дійшли до нас тлумачення устрою і призначення такої лазні: “це – будова або спокій, де миються і паряться, не просто в сухому теплі, а в парі, чому найважливіші частини лазні: капітальна піч з кругляком (кам’янка) або з ядрами і чавунним боєм (чугунка), або з колодою, у вигляді перевернутого казана із завернутими околицями; потім полиць із приступками і підголів’ям, на якому паряться; лавки навколо стін, на яких миються; чани з гарячою і холодною водою або крани для цього в стіні; шайки для миття і оката, мочало для миття, віники (дубові або березові) для парки. При порядній лазні є передбанник, де роздягаються, відпочивають, запивають лазню квасом тощо”. Але не можна сказати, що комфортніша “біла” лазня витіснила “чорну”. Переваги, наприклад, “чорної” лазні – в її неповторному банному повітрі, а також дешевизна, тому що вона потребує незначних витрат: на будівництво печі-кам’янки без труби потрібно в 2 рази менше цегли, ніж для “білої” лазні, а для того, щоб натопити, – зовсім невелика кількість дров.
