У культурі Стародавньої Русі особливе місце посідали обереги – предмети, покликані захищати від нещасть і приносити в дім багатство і любов. Вони могли бути найрізноманітнішими: глиняні або кістяні фігурки, прикраси, вишивка на одязі, шматочки берести із замовляннями… Виниклі ще за язичницьких часів, обереги збереглися в народі й після прийняття християнства – і кожен із них мав свій певний сакральний сенс, захищаючи людину від тієї чи іншої небезпеки.
Сонячне коло
Серед оберегів найцікавішими є ті, що слугували для захисту житла, – оскільки саме вони, як правило, були пов’язані не з матеріальною цінністю речі, а з її сакральним змістом. Їх розміщували на подвір’ї будинку, перед входом до нього, а також усередині – у місцях, які, на думку господарів, потребували особливого захисту.
Навіть розфарбоване домашнє начиння служило насамперед для того, щоб відводити нещастя, і тільки потім – щоб радувати око. З тією ж метою робили різьблення на дверях, віконницях або лиштвах – це були не просто прикраси, а обережні знаки.
Найдавнішими захисними символами були візерунки, пов’язані з трьома стихіями, яким поклонялися слов’яни: Землі, Води і Вогню. Саме їх найчастіше закликали охороняти житло. Знаком Землі та родючості був ромб, розділений на чотири частини з крапками всередині кожної, символом Води – хвилясті лінії, а Вогню – косий хрест.
Захисні знаки наші пращури зазвичай розміщували навколо отворів або споруд, через які нечиста сила могла проникнути в дім: воріт, дверей, вікон, пічних труб. Їх вкривали особливим орнаментом – зазвичай із зображенням сонця (шести- або восьмипроменева зірка, вписана в коло) або хрестів, що захищають людину від злих сил із чотирьох сторін світу.
Символи сонця мали охороняти житло від нічної нечисті. На фасаді будинку сонце часто зображували тричі – ранкове, полуденне і вечірнє (середній знак – у найвищій точці, а два бічних – нижче).
Поруч із сонячною символікою могли бути присутніми грозовий знак (коло, розділене на шість секторів) – символ Перуна, що захищав дім від влучання блискавки, а також знак Рарога (хрест, оточений колом) – символ гармонії небесного і земного вогню, який “відповідав” за здоров’я мешканців будинку.
Підкова
Із солярною символікою пов’язаний образ коня, священної для давніх русичів тварини, – це була небесна колісниця, якою керував Даждьбог, що уособлювала сонце. Щоб господарі хати жили довго, це зображення поміщали на дах.
Фігурками коней прикрашали і гойдалки, що стояли у дворі. У піснях і переказах слов’ян гойдання дівчини на гойдалці співвідносилося з її коханням до сонця і подальшою удачею в заміжжі. А спільне гойдання на гойдалці юнака і дівчини розглядалося як побажання їм щастя.
Для приваблення щастя на паркані розвішували старі постоли та горщики, а на ворота прибивали підкови. Вважалося, що підкова нагадує за формою місяць і є талісманом, бо вона викувана із заліза в очисному вогні.
Наші пращури вірили, що якщо підкову помістити в димоході, вона завадить відьмі влетіти в дім, а якщо прикріпити до ліжка, то не снитимуться жахіття.
Підкову також вішали над вхідними дверима. Цей стародавній звичай зберігся досі – щоправда, в наші дні подібний оберіг нерідко можна зустріти, коли він висить кінцями донизу, в той час, як стародавні русичі розташовували його кінцями догори. Адже відкрита догори підкова ловить і зберігає щастя, а відкрита донизу – не може втримати й упускає його.
Археологічні знахідки стародавніх слов’янських оберегів. Ось що можна було знайти на звичайному селищі в’ятичів. Берег річки Висса, Калузька область. Селище неодноразово горіло і піддавалося розоренню. Основна частина знахідок – часи в’ятичів (XI-XIII ст.). Вгорі: ґудзики, радимицька запона для плаща, скронева каблучка для дівчинки, лунниця, накладки на пояс, уламки скроневих кілець, кулонів і предмети невідомого призначення. Крім того, наконечник стріли, схожий на половецький.
Віник
Усередині хати захисним орнаментом були покриті майже всі предмети побуту: піч, кухонний стіл, начиння, робочі інструменти.
Двері сприймалися не просто як вхід у житло – це був кордон між внутрішнім і зовнішнім світами. Крім затворів і засувів, їх мали охороняти вирізані хрести, пучки кропиви, що лежать біля порога, увіткнені в щілини порога або одвірка уламки коси або ножа.
Поріг для русичів був кордоном між світом живих і світом мертвих (під нього раніше закопували прах предків, щоб ті охороняли рід). З цієї причини через нього не можна було вимітати сміття, щоб не вимести когось із сім’ї. Також не можна було перемовлятися або передавати що-небудь через поріг. Гостя потрібно було зустрічати за порогом і пропускати в будинок попереду себе.
Дуже шанувалася піч, її сприймали як годувальницю, там жив вогонь, захисник і охоронець сім’ї, прояв бога Сварога. Тому в орнаменті печі були присутні його знаки – квадрат (родинне вогнище) і два перехрещені веретена (символи полум’я). Піч тримали в чистоті, поруч із нею не можна було лихословити.
Коли в ній випікали хліб, двері зачиняли на замок, щоб не ввійшов хтось чужий – вважалося, що це притягне в дім бідність. Прибирання оселі слід було починати від дверей до печі, а не навпаки. Протоплену піч не можна було залишати порожньою – у неї закладали дрова, щоб вони просохли, або ставили воду, щоб нагрілася.
Стародавні русичі вважали, що благополуччя житла безпосередньо залежить від шанобливого ставлення до домовика, який живе під піччю. Для нього поруч із піччю вішали віник, личак і хлібну лопатку – щоб він знав, що в домі завжди буде чисто, заможно й ситно.
По діагоналі від печі розташовувався червоний кут (покуття), найкраще місце в хаті, до якого були звернені узголів’я ліжок. Тут розташовувався стіл і відбувалася більшість обрядів, пов’язаних з народженням, весіллям або похоронами.
У червоному кутку до появи християнства зазвичай стояв пучок колосків – символ достатку, щоб у домі не переводився хліб. Кілька зерен із цього пучка обов’язково додавали в пшеницю, якою навесні засівали поле.
Рушник з когутами
Особлива охоронна роль відводилася вишивці, що прикрашала постільну білизну, рушники, скатертини та серветки. Її головним призначенням був захист від нещастя і псування.
Щоб створити такий оберіг, стародавні майстрині дотримувалися численних правил і ритуалів. Приміром, на зворотному боці матеріалу не повинно було залишатися вузликів – інакше рукоділля позбавлялося магічної сили.
Не можна було робити вишивку – оберіг для себе – так само, як не можна просити когось створити його. Оберіг матиме силу в тому разі, якщо створений кровними родичами і подарований від чистого серця.
Кожен елемент вишивки мав певне значення. Здебільшого при її створенні використовували символи сонця (різні хрести, зокрема з вусиками, спрямованими по ходу руху світила).
Але також застосовувалися знаки дерева (ялинка) – символу довгого життя, зірки – символу розуму, квітки – символу краси, кіл і квадратів – символів родючості.
Візерунок мав складатися із замкненого округлого контуру – тоді він не пропустить нечисту силу і послужить реальним захистом. Не слід було на одній речі робити кілька різних за призначенням оберіжних вишивок – для кожної з них потрібно було вибрати окреме полотно.
Особливу роль у житті русичів відігравали обрядові рушники. Візерунки на них віддзеркалювали родинні або календарні події. На святах саме на обрядових рушниках виносили хліб і сіль (сіль слугувала символом сонця і кохання, хліб – землі і родючості, а сам рушник – людської долі). Наречений і наречена під час заручин з’єднували руки, обгорнувши їх рушником, щоб у майбутній родині був достаток.
Новонароджене немовля повивальна бабка укладала на новий, спеціально підготовлений рушник. На похоронному рушнику зображувалися символи втрати (ромб, схожий на символ землі, але не з крапками, а порожній усередині).
Вишивка з символікою оберегів
Щоденні рушники теж розшивали захисним орнаментом – зазвичай із зображенням півнів, крик яких відганяє нечисту силу. А щоб вишивка не втратила чудодійних властивостей, з нею слід було впоратися за один день.
При обережній вишивці перевагу віддавали червоному кольору ниток. Хоча іноді використовували й інші кольори: цегляний, червоний, маковий, смородиновий, вишневий (тобто близькі до червоного). Сам малюнок на матеріал попередньо не наносили, а тільки намічали його розмір і визначали місце розташування.
Ключ і дзвіночок
Функцію оберегів виконували й багато предметів домашнього вжитку – наприклад, скриня (скриня для одягу).
Вона переходила у спадок від матері до доньки, її обов’язково прикрашали захисним різьбленням. У ній зберігалося придане дівчини, яке вона сама мала вишити: сорочки, рушники, хустки, постільна білизна.
Дуже важливим предметом меблів було ліжко, також вкрите обережними візерунками. Його ставили в хорошому місці, яке визначали за допомогою кішки – де та сяде. На ліжку не можна було спати ногами до дверей, а під нього як захист від злих сил клали полин і часник.
Оберегами також слугували голки та шпильки. Їх вшивали в поділ вінчальної сукні та встромляли в одяг для захисту від нечистої сили – або в дверні одвірки від проникнення відьми в дім.
Іноді на стіну хати вішали старий ключ – він ніби замикав дім, не дозволяючи проникнути злим чарам. Ключ також символізував достаток, допомагаючи господареві домогтися матеріального процвітання. На стіну вішали й один із найдавніших оберегів – глиняний дзвіночок, дзвін якого, за повір’ями, відганяв від будинку будь-яку нечисть.
У Стародавній Русі неможливо було знайти хату, де були б відсутні обереги. Це частина культури, пов’язана з язичницькими традиціями, яка допомагає краще зрозуміти духовну сутність східнослов’янських народів.
