Страгора – невеликий гірський масив Івано-Франківського Прикарпаття, що стоїть трохи осторонь від навколишніх хребтів. Біля підніжжя його, серед букових і смерекових лісів, розташувалося дивовижне село Лоєва.
“У слов’ян є три святині: дві біля моря і одна-в горах” – Аль-Масуді
Суть його назви розкривають легенди. За однією з них село отримало назву від імені легендарного слов’янського князя Лоя, який особистим прикладом і ціною свого життя врятував поселення від річкового потоку, що розгулявся під час сильного дощу. Вдячні жителі назвали село Лой і пізніше воно трансформувалося в слово Лоєва.
Інша легенда говорить про те, що в цих місцях здавна була велика кількість домашніх тварин (кіз, овець). А їхній жир називався лой або лий.
Двохвершинну гору, яка найдалі за всіх із Карпатського боку виступає на північ і вклинюється в Хоростинську височину назвали так на честь слов’янського бога вітрів Стрибога (Страбога) і називається вона Страгора. І справді, це його володіння! Вітри тут дмуть у будь-яку пору року й утворюють завихрення, врізаючись у зелені масиви дерев. А дерева тут ростуть, завмираючи в танцювальному па… зливаючись у пару або соліруючи… звиваючись, закручуючись, витончено нахиляючись. У підсумку перед Вами постають найцікавіші і, місцями, химерні танцюристи, які іменуються Кривулями або Криволіссям.
До відвідування цього унікального місця, як і інших, ми готувалися завчасно. Збір інформації, пошук провідників, відстеження породи. А одному з членів нашої команди хотілося побувати тут уже дуже давно. Як виявилося пізніше, дорога до мрії зайняла 20 років…
Ось буває так, що і місце розташування дає змогу, і погода благоволить, і інформація, почерпнута з різних джерел, підігріває впевненість у легкості здійснення подорожі до мрії. Але ж ні… на ділі виявляється (і місцеві жителі стверджують), що самим дорогу знайти важко, бо все в заростях, а заблукати можна запросто. І ми з досвіду знаємо, що Місця Сили відкриваються тільки в потрібний момент і потрібним людям. І не завжди цей момент можна передбачити. Усе виходить непомітно. Ти начебто опиняєшся в іншій реальності, в якій планети і зірки сходяться в певне положення… і ось уже провідники знаходяться, погода налагоджується, та й шлях правильний відкривається. Після зустрічі та знайомства з провідниками ми в передчутті початку особливого дня.
Божа Криниця під Страгорою
Здавна було відоме це цілюще і лікувальне джерело. Воно насичувалося і живилося сімома гірськими струмочками. А 1994 року Степан Пушик написав про це джерело: “Під Страгорою-Бабою була священна Божа Криниця, як у греків Кастальське джерело. До неї з далеких країн приїжджали люди, щоб напитися цілющої і молодильної води. Те джерело могло жити і зараз”. Але за словами Степана, виною його пересихання стало будівництво в Делятині секретної військової частини…
Зараз джерело можна виявити завдяки капличці, що стоїть поруч. Праворуч від неї, оточене заростями, воно тече-шепоче про свою минулу силу, оповідаючи. Розсунувши зарості, проникаємо в невелику природну схованку. Сюди слабо проникають промені сонця і звуки цивілізації. Тут ти перебуваєш у дуеті зі звуками джерела, що налаштовує на споглядання. Добре там побути наодинці, присівши, послухати з глибини тихий монолог води, що доноситься з глибини, пошепотітися, зупинити потік думок і подихати.
Страгора – перша вершина
Ми знаємо, що температура на рівнинах і в горах істотно відрізняється і для комфорту потрібно бути готовим до будь-якого повороту подій. А на Страгорі температурна різниця і тілесно-тактильні відчуття цей факт підтверджують у будь-яку пору року. Дехто з нашої команди не повірив місцевим провідникам Назарію і Дмитру, а потім підмерзав (у лижній куртці в розпал літа!). Відчуття, що йдеш вірною дорогою проявляється одразу ж: щось або хтось тебе незримо підштовхує зі спини, ніби кажучи: “Не бійся! Це просто! Тільки не зупиняйся і будь готовий до відкриттів!”. А зарості з лісовою малиною та чорницею вздовж стежки вітамінно підкріплюють і спокушають. Втоми не відчувається й близько, є тільки радість від кожного кроку, від кожної посмакованої ягідки.
Ось і перша Вершина Страгори, яка і зараз називається Баба. Це означає, що в дохристиянські часи тут, на Страгорі, був один із центрів культури. Тут є лавочки для відпочинку і стіл, відкривається шалений панорамний вид на Лоєву і довколишні села. Судячи з фотографій провідника Назарія, краса в будь-яку пору року зачаровує! І адже саме тут, судячи з письмових джерел, мав стояти кам’яний ідол… але його немає. Може зруйнувався від часу або чиєїсь витівки…поки не відомо. Та й за відчуттями це місце чоловіче, а значить, що назва Баба не підходить. Але ж це тільки початок шляху і попереду ще багато чого очікуємо побачити. Рухаємося далі. До вершин, що називаються Страгорчиками. А взагалі тут на невеликій за площею території біля Страгори є безліч топо- і гідронімів, які походять від слов’янських богів (Стрибога, Мари, Хорса, Коструба) і які пізніше трансформувалися в назви: Страгора, Марин-Кут, урочище Дівич тощо. І це є не випадковим. Очевидно, розташовуючись на важливому торговельному шляху з Поділля через Карпати (транскарпатський шлях), Лоєва була свого роду культовим центром, слов’янським пантеоном. Найімовірніше – це одне з трьох святих місць, про які писав арабський “Геродот” вчений і географ Аль-Масуді, цитатою якого ми почали нашу статтю:
“У слов’ян є три святині: дві біля моря і одна – в горах…”
Саме лоївський культовий центр, за вищевказаними аргументами, найбільше підходить під це визначення. Ба більше, Аль-Масуді стверджував, що навколо святині були різні за кольором і смаком, корисні для людей води (тут багато джерел солоної води), а біля ніг бога (ідола) розташовувалися зображення мурашок і воронів. Про це говорить назва річки Ворона (витікає з під Страгори, а ще є річка Велесниця.
І ось наші пошуки тривають.
Спустившись крутим схилом, проходимо через западину між вершинами. Тут, внизу, розгалуження стежок мисливських і тиша. Краса лісу полягає в іншому сприйнятті простору. Хрускіт гілок – як діалог із гостем, шум листя – акомпанемент для соло вітру. Сонячні промінчики – ніжні ласки світила – Ра.
Піднімаючись добре протоптаною стежкою, радіємо зустрічному вітерцю, що приносить свіжість обличчям і думкам. І дорогою зустрічаємо маленьке диво природи. Гриб дуже рідкісний, але лікувальний (застосовується при ракових захворюваннях). Називається веселка. Виглядає інтригуюче на різних етапах росту. І піднімає настрій і назвою, і виглядом!
Ось і наша друга зупинка – вершина. Оточена велетнями – буками, які, здається, радячись, приймають рішення – куди нам підказати подальший рух і чи варто взагалі підказувати? Це місце сприймається м’яко й округло, як жіночі хвилюючі форми. Дотики. Хочеться залишитися і відчути, відчути, може це буде танець?
Страгора – Стародавня Каменоломня
Далі рухаємося познайомитися зі ще одним цікавим місцем. Це каменоломні. І саме в цих місцях видобутий камінь використовувався в будівництві мостів і доріг у Карпатах, деякі з них і до нашого часу збереглися. Це місце виходу гранітної породи знаходиться нижче однієї з вершин Страгори. Круті спуски змушують бути обережнішими під час руху. Спуск привів нас до плато з гранітною виробкою. Колись тут гуркотіли кийки, може навіть були невеликі вибухи. А тепер це місце царювання застиглого відлуння, яке мимоволі відчувається при погляді на покарбовані скелі. Дзвінка тиша, об’єму якій надають спів птахів, шум вітру в гілках і наші розмови… Трекінгові палички, до речі, тут себе добре зарекомендували і не раз врятували від небезпечних падінь! А наші провідники викликали захват своєю манерою пересування – настільки легко граціозно вони літали і ковзали схилами! Та ще й з одним нашим рюкзаком (зовсім не легким). Ось що значить любити гори, любити місце, де народився, знати його й уміти знаходити щось нове, невпинно вивчати й надихати інших!
Святилище Страгори
І знову в дорогу, бо поки що ми не знайшли те, що шукали… А оскільки повертатися на базу ми будемо іншою дорогою, значить надія знайти є! Знову круті схили, тепер уже на підйомі; знайоме місце стоянки, ущелина між горами – тут забуваєш про час, тільки насолоджуєшся і віддаєшся у владу природи. Тут ми споглядачі. На половині шляху ми різко змінюємо напрямок і відходимо від протоптаної дороги. Здається щось ніби вабило нас туди і провідники підтвердили правильність передчуттів. Вийшовши на певну висоту, нам відкривається стародавнє святилище. Тут вівтарний камінь з чашами і витесаними зображеннями, в яких кожен бачить щось своє, чи то це птах, чи то зоряна карта, чи то планети.
Тут панує очікування. Очікування гостя, який прийде і відчує, розбудить, обдарує увагою і дарами, вислухає і розповість. Хочеться зануритися в глибину кам’яної прохолоди, відчути м’якість моху, роздивитись кожен міліметр зображень, вбирати висхідні потоки і радіти, безмежно радіти цій зустрічі і у відповідь дякувати. Тихо і безшумно. Щоб не розсіяти ту особливу ауру, поле святилища. Присутність тут окрилює і наповнює все єство… Приходить чітке розуміння – ти тут не дарма, ти маєш бути тут і саме зараз, а попереду справді знайдеться те, що ти так прагнеш побачити… З цією впевненістю ми повертаємося на маршрут. Але маршрут і ти сам тепер став ніби іншим, оновленим, здається, що в кожному з нас запалився і пульсує маячок, що веде до мети.
Страгора – Кам’яна стела
І цей маячок таки не підвів. Кам’яна стела, описана ще Аль-Масуді в 10 столітті, дійсно існувала! Ми знайшли її, але не такою, що стоїть і цілою, а такою, що впала і розкололася на частини. Але вона є! На крутому схилі, в оточенні буків, які ніби не дають скотитися її частинам і підтримують положення. Листя, що з них опадає, стелиться м’яким килимом, обіймаючи святиню. Здається – не дивлячись ні на що: ні на уламки, ні на радіус їхнього падіння і пошуку – все добре. У потоці думок та емоцій тільки позитив. Немає апатії та розчарування. Мозок налаштований на хвилю подяки і творення. Правда! Вмикаються стратегія і тактика. Як зібрати, підняти, возз’єднати, повернути на законне місце. І відгук є у всіх присутніх членів команди і в наших провідників (ось що означає опинитися в потрібному місці потрібним людям, які мислять в одному напрямку). Це означає, що буде нова зустріч, є мета і бажання знову пройти шлях і зробити те, що підказує Душа. Цей прекрасний і комплексний стан акумулювання потрібних думок і дій рідко коли можна відчути в мегаполісі. Навіть важко уявити собі те душевне піднесення і порив, перенісшись у своє середовище проживання. Це як нова грань пізнання світу. Новий доказ забутої теореми.
Час вирушати у зворотний шлях. Знайомий, ще наповнений нашими нещодавніми очікуваннями, надіями і думками. Наш зворотний шлях теж наповнений сюрпризами. Тут є місце для струмочка з освіжаючою гірською водою, і погляду відкриваються галявини велетенських папоротей, по краях стежки знову тішать насичені сонцем і вологою ягоди, і від уважного погляду наших провідників не вислизає жодна галявинка грибів (лисички, боровички,…). Є тут по дорозі ще один гірський струмок, що освіжає і підбадьорює перехожих. Стежка від основного шляху розгалужується і вже приготувала фінальний сюрприз. І ми не могли собі відмовити в невеликій зупинці – смакуванню. І ось що цікаво. Знайшовши уламки ідола, ми проговорили, що потрібно зробити для відтворення. Дуже хотілося почати якомога швидше. Ось і можливість не забарилася: тут виявилося досить багато пластикового сміття, для якого знайшлися і пакети (не хотілося б вірити, але і для західного регіону сміття на природі стає звичайною справою, на жаль). Усі ж знають знамениту цитату з кінофільму “Собаче серце”: “Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!”. Це під силу кожному: дотримуватися чистоти своїх думок, свого будинку, своєї вулиці, населеного пункту, регіону, країни, планети. Це непросто, адже потрібні зусилля фізичні та воля, бажання і навіть натхнення. Але повторимося – це під силу кожному, не одразу, але поступово і не зупиняючись. Адже будь-який шлях починається з першого кроку.
Страгора – камінь Живи
Справу зроблено і ми йдемо на зустріч зі ще одним сюрпризом. Для цього потрібно піднятися трохи вище стежкою до витоку струмка. Тут у заростях шумить, збігаючи з гори, знайомий нам, чистий струмок. Він, сором’язливо прикрившись від нас листям, заграє звуками повітряних бульбашок у воді. А за ним, правіше стежки, нам відкривається у всій красі стародавній камінь – валун, що гордо височіє на ложі з опалого листя, ніби на постаменті, оточений деревами-охоронцями. Він і округлий, і незграбний, за відчуттями дуже світлий, хоча зовні має оливковий відтінок. Теплий і пульсуючий. Він ЖИВИЙ. Це камінь Живи. Від взаємодії з ним відчувається наповнення живиною енергією, світлом і теплом. Приємний і благодатний, гармонізуючий стан. Ми Радіємо ЖИТТЮ!
Все не дарма і всі ми взаємопов’язані. Усі ми частина Єдиного. Усе в наших думках, бажаннях, мріях, у нашому оточенні, яке віддзеркалює нас самих. І ми здатні як руйнувати, так і відновлювати, як знищувати, так і створювати. Творити ту реальність, яку готові прийняти самі для себе і своїх майбутніх поколінь нащадків. Яку готові матеріалізувати й одухотворити.
На Радість на Славу Роду й Україні.
Також, висловлюємо особливу подяку нашим провідникам, Дмитрові та Назарію, разом з якими ми стали однією командою!
