Коло Свароже: Хрест Перуна та зустрічі пір року у слов’янській традиції

У попередній статті “Чотири головні свята Великого кола Кологоду” ми розглянули основні празники, такі як Зимове та Літнє Сонцестояння – Коляда, Купало, а також Весняне та Осіннє Рівнодення – Масляна та Овсень Святовид. Їх ще називають Хрестом Велеса.

Коло Свароже невпинно обертається, відзначаючи зміну пір року та природні цикли. У слов’янській традиції особливе місце займають свята Стрітення, або Зустрічі – це чотири ключові моменти, коли зустрічаються пори року з енергіями природи. Зустріч або Стрітення, так звучить “зустріч” по-грецьки, і цим словом користуються християни. Такі свята, відомі також як Хрест Перуна, відкривають нам глибинну мудрість предків, їх розуміння взаємозв’язків між людиною та природою. Сьогодні ми розглянемо кожне з цих свят: значення, обряди, традиції – все те, що допоможе нам відчути глибоку єдність з природою, а також глибину слов’янської культури.

Хрест Перуна: Чотири священні Зустрічі на Колі Року

Хрест Велеса та Хрест Перуна у слов’янських орнаментах виглядають однаково, тільки Хрест Велеса косий та розгорнутий відносно Хреста Перуна під 45°. Разом вони утворюють загальну восьмикінцеву зірку, так званий “Камінь Алатир”, від якого і походить усе наше життя.

Свята Зустрічей відбуваються на межі суміжних сезонів зими, весни, літа та осені (хоча правильніше називати весну та літо “міжсезонням”). Як Основні свята (так ми тепер їх будемо називати), так і Зустрічі включають у себе по два тижні. Перший тиждень – це підготовка до свята, сам святковий день та ще тиждень загальних гулянь.

Перше свято Стрітення (Зустрічі) – це Громниця. Воно припадає на початок лютого і є “плаваючим”, тому що відзначається зазвичай 2, 3 або 4 лютого. Слов’янська назва цього місяця Лютий – лютий місяць зимових холодів. У небі гримить перший грім, сповіщаючи про прихід весни, починається перший рух підземних вод. У цей час зустрічаються між собою люта міцна бабуся Зима та юна красуня Весна.

Друге свято Стрітення (Зустрічі) – це Весняні Діди, припадало на початок травня (а в ніч з 31 квітня на 1 травня відзначався день Живи). З Масляної хлопчик Коляда вже перетворюється на юнака Ярилу, а вже після Купала на статного чоловіка Дажбога. Чоловіки також нарощують свою фізичну силу та силу Духа, а дівчата та жінки ходять з піднятими руками та збирають цю силу, що зветься “чоловічий яр”. У деяких слов’янських народів ці свята ще називалися Червоною гіркою або Лельницею.

Третє свято Стрітення (Зустрічі) – це Перунів день (народне свято Спас). Свята перших урожаїв, Спаси – медовий, яблучний, горіховий та грибний. Що дозріло, те й спасло від голоду взимку. Люди брали енергію від природи. На Перунів день чоловіки прилюдно показували свої воїнські навички: скакали на конях, вправно орудували шашкою. У хлопчиків та юнаків посвячення відбувалося кожні 7 років. У чоловіків у цей день відкривалася здатність до споглядання, сила ставала спокійною, і їм хотілося порибалити.

Четверте свято Стрітення (Зустрічі) – це Осінні Діди (а в ніч з 31 жовтня на 1 листопада відзначався День Велеса), це час, коли стоншувалася грань Міжсвіття, можна було легко спілкуватися зі Світами Нави та з Предками. Сутності, що залишилися служити людству, охоче йшли на контакт. Цей час був небажаним для народження діточок, але ті, хто все ж таки приходили у цей світ, як правило, ставали волхвами або філософами. У цей період у людини добре проходять усі мисленнєві процеси, а значить, можна накопичити багато інформації.

Стрітення Зими та Весни: Громниця – пробудження природи та зустріч із Перуном

Громниця – одне з основних свят Стрітення (Зустрічей), християнське Стрітення. Зустріч Весни із Зимою:

Зима з літом стрілася. Стрілася! Літо зиму штовхнуло. Штовхнуло! І ніжку скрутило. Скрутило! Зима пішла плачучи. Плачучи! Літо пішло скачучи. Скачучи!

Лютий – так у народі називали останній місяць зими. Як правило, у цей час бувають найлютіші бурани та морози. Зима дає останній бій, не хоче віддавати свої права.

Громниця – свято плаваюче. Цей день у різних народів має різні назви: Стрітення, Сустрєння, Стрітенські морози, Зимобор. У європейських народів цей день називається Бриґітта або Імболк. У християн на цей день накладається свято Стрітення, що з грецької мови перекладається як “зустріч”. Але в християнстві це “зустріч” немовляти Христа зі старцем Симеоном на сороковий день від народження Ісуса. Наші предки, незважаючи на це, все одно говорили: “сонце на літо – зима на мороз!”.

Є народне повір’я, що з цього дня з’являється літнє тепло: “на Стрітення зима з літом зустрічаються!”. Чому в приказках завжди згадується літо, а не весна, тому що у слов’ян було два основні сезони – літо та зима (літа та година). А весна та осінь були міжсезонням.

Громниця сприймалася як переломний момент між Нав’ю та Явним світами, як пограниччя, де по один бік стоїть Зима, а по інший Літо, і між ними йде боротьба. Після Громниці починають втрачати свою силу Темні Божества, і Сили юної Весни стикаються з Силами старої Зими. Це єдиний раз на рік, коли можна побачити взимку блискавку та почути грім. Особливо ця норма є для південних слов’ян, у яких зими дуже м’які, і сніг перемішується з дощем. Саме від південних слов’ян до нас прийшли книги під назвою Громовники.

Громом і блискавкою в цей день вітає Перун свою дружину Додолу, Доланью або Перуницю. Народ у Перуниці просив милостиво не спалювати комори та будинки, працювати разом, викликаючи для майбутнього врожаю дощі. У цей день Перун з Перуницею допомагають Богині Лелі (Весна) здолати Морену, повелительку зимової холоднечі. Громницю часто порівнюють з Богом Перуном. Цей день також служив для освячення “громничних свічок”.

Грім – це караюча сила Перуна, Бога Громовержця, він посилає весні дощі. Перун – Бог сильний, він ратич і воїн, покровитель князів і всього воїнства. Перуна почитали в усі віки, всім світом, усією громадою. Молячись Перуну, люди молили про тепло, дощі та про майбутній урожай.

Незважаючи на те, що на вулиці ще дуже холодно, морозно і йде сніг, починаючи з 2 лютого для рослин починається новий цикл, з “новим громом” вони отримують сигнал до пробудження. Наприклад, у Карпатах, під снігом, уже можна знайти перші підсніжники. При перших розкатах грому вивільняється багато енергії. Цю енергію можна використовувати для лікування від надокучливих хвороб. Слід у цей день умитися водою, яка здатна омолодити вашу шкіру: “на небі грім – на обличчі краса, а в тілі здоров’я! Від віку до віку!”

Якщо на Громницю на вулиці відлига – то весна буде ранньою, а якщо холода – весна буде дощовою та затяжною.

11 лютого приходить Власій або день Велеса, що говорить про вступ у свої права Хреста Велеса, і справа рухається до Масляної. Діти на день Громниці ввечері починали закликати Сонце. Вони збиралися на пагорбі, чекали, коли сонце визирне з-за хмар і підтвердить їм, що повернуло на весну. Якщо сонце на заході сонця визирнуло з-за хмар, то це означало кінець лютих морозів, і дітвора тихенько запитувала у Сонця: “чи бачило червоне Сонечко красуню Весну?”

У давніх слов’ян було три часи для заклички Весни. Весна-краса – дівчина горда, з першого разу не приходить на побачення. Перший раз її неголосно закликали на Громницю. Другий раз у середині березня, а третій – на Масляну. У весняних обрядових піснях слов’яни часто зверталися до Предків, щоб ті швидше “випустили” з темниці Весну.

На Громницю виготовляли та шанували свічки. З палаючою свічкою “Грім” обходили будинок, хлів, обпалювали рівностороннім хрестом шерсть на лобі тварин. Святили “матицю”, стельову балку, ставлячи такі ж “хрести”. До речі, перетинати будинок за межі “матиці” гостям без дозволу було не можна. Громничну свічку зберігали протягом року, запалювали її під час граду, давали в руки помираючому або окурювали димом хворого. Ставили громничну свічку на ємності із зерном, яке потім засівали навесні. Запалювали її і при першому випасі худоби, обпалювали нею волосся при головному болю, терли горло, якщо воно боліло і так далі. Громничній свічці приписують безліч чудодійних сил. Їх “плели” з шести окремих свічок, оскільки число “шість” є числом Перуна.

Громничні свічки виготовлялися виключно чоловіками, і це також пов’язано з Перуном. Чим більшою виходила свічка, тим благополучнішим буде рік. Свічки освячувалися на Перуновому капищі. Потім відбувалися домашні громничні обряди, чоловіки чистили від негативу себе та свій будинок, обходячи кожен кут.

Очищалися не лише вогнем, а й водою. Стрітенська вода вважалася чудодійною поряд з “хрещенською”.

До Громниці слов’яни готувалися, як і до всіх свят, заздалегідь. Протягом двох днів почитали Предків. Ці дні називалися “стрітенські діди”. Проводили тризни, обіти поминання Предків.

Громниця – це також астрономічне свято, яке настає після сорока днів від Колядок. У цей час природа ще відпочиває, набирається сил, а от на Громницю з’являється імпульс для відродження, для нового зростання. Його ще не видно, він знаходиться під землею, але коріння дерев це відчувають і пробуджують сокорух усередині себе. Люди теж це відчувають і готуються до робіт, які їх очікують навесні.

А день Громниці закінчувався на заході сонця, коли йшла перша “закличка” Весни.

Стрітення Весни та Літа: Живин День та Весняні Діди – пробудження жіночої енергії та вшанування предків

Через сорок днів після Масляної відбувається Зустріч міжсезоння Весни з Літом. Якщо на Масляну прокидалася чоловіча енергія, то через сорок днів до неї приєднувалася жіноча енергія, земля була готова створювати нове життя.

У цей час (30 квітня) проходило свято Радониця (Родониця), і воно належало до цілого циклу свят під назвою Весняні Діди. Радониця – давньослов’янське свято, день поминання Предків, символ єдності всього Роду. Напередодні свята в будинку наводився порядок. Після прибирання старша жінка в роду окурювала будинок спеціальними травами, тобто очищала житло від усіляких залишків зимових або Маріїних енергій.

День Радониці був поділений на три важливі частини. Ранок присвячувався роботі. В обід йшли на цвинтар і поминати покійних. Увечері накривали святковий стіл для себе, але передусім для Предків.

Радоницький тиждень мав величезне значення. Вважалося, що в цей час покійні приходили погостювати до своїх живих предків. Тому в Радоницький тиждень було прийнято залишати їжу на столі. У цей тиждень можна було попросити поради у померлих родичів. Іноді, приходячи у снах, померлі у живих просять виконати якесь прохання.

На Радоницю було прийнято окликати дощ. Його окликали діти, якщо бачили на небі хмару. Дощ був доброю прикметою, всі намагалися вмитися дощовими краплями. У цей день вода благословлена небом, і вона подарує здоров’я та щастя.

Радониця відзначається через сорок днів від весняного рівнодення. Це свято знаменувало настання тепла.

У ніч Радониці люди розпалювали великі багаття та починали святкувати день Живи.

Усе, Природа-матінка пробудилася від зимового сну, і з кожним днем все довкола дедалі більше зеленіє та свіжіє, розпускається та оживає. Одним словом – весна на подвір’ї! Ці процеси наші предки пов’язували з Пробудженням, зі слов’янською Богинею Живою, де Жива – уособлення плодоносної сили, дітонародження, життя та краси, весняної пори.

Коли виростає трава, розпускається листя на деревах, зацвітають сади та луки, люди пробуджуються від зимової сплячки. Владу у свої руки бере Богиня Жива. Разом зі своїми помічницями вона обходить свої володіння, і все навколо стає ще красивішим. Згідно з давніми повір’ями, Богиня Жива часто перетворювалася на зозулю. Недарма зозуля відраховує годинник від нашого народження, життя і до смерті. Коли зозуля починає кувати, ми прислухаємося до неї та ставимо питання. А також зозуля віщувала початок літа та літніх гроз. Відомий і давній обряд, коли дівчата плели вінки на гілках берези.

Якщо Богиня Жива змилується, вона може змінити долю людини та нагородити її міцним здоров’ям та довгим життям.

На честь Богині Живи слов’яни влаштовували свята. У лісах та на луках організовували широкі народні гуляння. Жінки озброювалися мітлами та здійснювали обрядовий танець навколо багаття. На святі водили хороводи та співали пісні, тим самим люди очищали свій простір від залишків нечисті, раділи приходу весни. За звичаєм, усі стрибали через багаття, вірячи, що за допомогою вогню можна очиститися від навіювань після виснажливої зими. У народі так і казали: “хто стрибне високо – у того й смерть далеко!” На тій самій місцевості затівали веселі ігрища, водили вигадливі весняні хороводи. Для дітей грали казку про подорож зі Світу Нави у Світ Яви.

З настанням ранку всіх пригощали печивом у вигляді жайворонків. Випускали живих птахів із кліток на волю, закликаючи Весну:

Жайворонки летіть. Нам зима вже набридла, Багато хліба поїла. Ви летіть і несіть Весну красну, літо спекотне!

1 травня (або травеня) слов’яни присвячували відпочинку. Розводили багаття, купалися та обливалися холодною водою. Водили хороводи, співали пісні та дякували Богині Живі за життя, за народження, появу дітей на світ, а також продовження роду людського та всього живого.

Весняні свята тривали аж до 9 травня до Весняної Макоші.

Стрітення Літа та Осені: Перунів День – славлення сили, мужності та воїнського духу

2 серпня наші предки відзначали день Перуна, день Справедливості. Це ратний день, день пошанування всього слов’янського Воїнства.

Збиралися на це свято всією громадою, щоб вшанувати рідних Богів та заговорювати зброю. Також у цей день нарекали юнаків у доросле життя (тільки тих, кому виповнилося 11 років і 9 місяців). Юнаки, які вирішили пов’язати своє життя зі служінням Батьківщині та Вітчизні, вступали на військову службу.

День Перуна був дуже важливим для кожного чоловіка. А жінка в цей день благословляла свого чоловіка на ратні подвиги, дарувала йому ласку, любов, зобов’язувалася про нього піклуватися та надавати всіляку підтримку. Якщо чоловіка в цей день зарядити жіночою енергією, то у нього буде величезна сила, яка проявиться в бійцівських змаганнях.

Чоловіки в цей день показували свою майстерність у джигітовці на конях, проводили ратний танець, нагнітаючи через це сильну яру енергію життя, Живи. Якщо “жар” – це виконання бажань, то “яр” – це намір виконати задумане бажання. Після ратного танцю запалювали вогонь від сонця, за допомогою лупи, або це була іскра від кресала. Потім проводився обряд славлення Богів, який здійснювали жінки, незважаючи на те, що свято було чоловічим. Ім’янаречення в цей день можна було проводити лише чоловікам.

Далі йшли очисні ритуали, і вони проводилися вже для всіх. Відбувалося посвячення у воїни, заговорювалися воїнські артефакти, мечі, списи, булави та обереги.

Свято проводилося великим колом (поселенням). Це одне з відкритих для всіх широких свят. На день Перуна найчастіше припадали грози, а Перун і є Громовержець. І як завжди, це свято Стрітення відстояло від дня Літнього Сонцестояння на 40 днів. У цей день злітали славлення Богу Перуну, робили заговори на допомогу своєму воїнству та молитви до самого Бога Перуна.

Молитва, як і слово, має спільний корінь зі словами “блискавка”, “молва”, є ще слова “молодий” або “малий”, що відноситься до юнаків, яких у цей день посвячували у воїни. “Молити”, “мовити” – означає звертатися до Богів за допомогою слова. Молитва робить нас “малими” поруч із великою силою Бога. Корінь “мал” або “мол” пов’язаний із жіночою м’якістю та ніжністю, у зверненні до Богів ми просимо їх пом’якшитися до нас, вислухати наше прохання про допомогу, дати захист, щоб зменшити тяготи життя.

А Славлення – це барвисте та сильне звернення до Богів. Людина не просить для себе нічого, а лише захоплюється силою Бога.

Стрітення Осені та Зими: Велесова Ніч та Осінні Діди – вшанування предків та зв’язок зі світом духів

Діди мої рідні! Почуйте мене, що шанує вас, ще живого. Дайте мені, моєму близнюку, моєму дому та двору благословення своє світле! На віки віків! Хай буде так!

Жовтень – це час, коли природа готується до сну, а душі предків знову стають ближчими до нас.

З 21 по 28 жовтня відзначалося свято Осінні Діди, яке плавно переходило в ніч з 31 жовтня на 1 листопада в День Велеса.

Осінні Діди – це час, коли треба вшанувати свій рід, згадати своїх предків за те, що вони нам подарували життя. У цей день усі сім’ї збираються разом, щоб передати знання, накопичені попередніми поколіннями, та вшанувати всіх тих, хто жив до нас на цій землі. Це час, щоб зупинитися та задуматися, відчути зв’язок зі своїм Родом.

Душі наших Предків, які пішли благою смертю, завжди зберігають прив’язку до свого місця поховання, але не більше одного року. Після цього душа переходить в інший стан, піднімається до Небес і приєднується до Родових Духів наших Предків. Інші ж ідуть на очищення, відпочинок або переродження. Усі Душі наших предків знаходяться в Наві, Світі Духів, тільки прах повертається в землю. Коли ми звертаємося до предків, ми спрямовуємо свій погляд угору до зірок, де вони живуть Вічним життям.

Предки – це наші кровні батьки, діди та прадіди, бабки та прабабки, які пішли благою смертю та побажали залишитися в Білій Наві. Ті, хто пішов з життя іншим способом, не вважаються нашими предками. Дружина завжди входить у рід чоловіка та об’єднує по суті чотири роди, чотири гілки родового дерева (тут рахуємо спільних дітей). У дітей головними хранителями є предки по батьківській лінії. А ті, хто стоять осторонь і готові також вам допомагати – це предки по материнській лінії.

Кровне споріднення – це ті, хто має спільного предка по батьківській лінії. А родичі по материнській лінії – це родичі по молоку.

Наші предки – це коріння Дерева нашого життя. Вони дають нам силу, мудрість, досвід, який передається з покоління в покоління. Шануючи предків, ми зміцнюємо зв’язок із минулим, краще розуміємо себе та своє місце у цьому світі. Через ритуали та обряди ми можемо спілкуватися з духами предків, просити їх про захист чи благословення. Пам’ятаючи та шануючи предків, ми зберігаємо традиції, які роблять наше життя багатшим. У кожному з нас живуть частинки наших предків.

Осінні діди приходять до нас тихо, з шелестом опалого листя. Це свято не супроводжується гучними піснями чи танцями. Це час поминання та подяки. Особливо важливими є перший та останній дні тижня, коли межі між світами стають тоншими, ми зустрічаємо та шануємо своїх Предків. У ці дні треба діставати старі фотоальбоми, запалити свічку на домашньому вівтарі. Таку традицію треба передавати наступним поколінням.

Велесова ніч, яка проходить з 31 жовтня на 1 листопада, збігається з європейським святом Хелловін, тому що язичницькі традиції сягають кельтського коріння. Усе походить від давнього свята збору врожаю, звідки і наше слов’янське свято дня Велеса черпає своє коріння.

Відзначали Велесову ніч від заходу сонця і до світанку наступного дня. Вважалося, що в цей час уся жива природа занурювалася в сон. Земля йшла на спокій, доки її не розбудить перша весняна відлига. Сільськогосподарські роботи до цього дня мали бути завершені.

У цю ніч наші предки воліли не виходити з дому, не розмовляти з незнайомцями та запалити у своєму житлі якомога більше світла. У цю ніч межа між Світами стоншується, і Духи можуть вільно гуляти серед людей, а люди, навпаки, можуть провалитися у Світ Духів… Кожна дорога та стежка у Велесову ніч змінює напрямок і веде подорожнього не туди, куди він спочатку прямував, вона могла привести його у Світ Нави.

Це свято слов’яни проводили у колі сім’ї. Від злих духів на підвіконня клали гілки горобини, а у дворі розводили багаття, яке мало горіти до ранку. Вважалося, що зі злими Духами до нас приходять і Духи померлих Предків. За багатим столом завжди стояло зайве столові приладдя для померлих, які могли прийти в цей час відвідати своїх нащадків. А ще в цю ніч залишали підношення Домовому.

У Велесову ніч проводили заговори та ворожіння, оскільки Велес був покровителем ворожби та ворожіння. У цю ніч усім хотілося, щоб їм наснився чарівний сон, який дав би відповіді на всі питання, особливо про майбутнє.

Так тихо і мирно проходили свята Осінні Діди.

Річний круг розгортався до свого завершення. На обрії починало вимальовуватися свято Коляди.

На завершення

Свята Стрітення, що утворюють Хрест Перуна, є невід’ємною частиною слов’янської культури та світогляду. Вони відображають глибоке розуміння наших предків про циклічність природи, взаємозв’язок людини та навколишнього світу, а також важливість шанування предків та божеств. Кожне з цих свят – унікальна можливість доторкнутися до давніх традицій, відчути енергетику переходу між порами року та усвідомити своє місце у великому кругообігу життя.

Збереження та відродження цих традицій допомагає нам не лише краще зрозуміти нашу історію та культуру, а й збагатити наше життя, наповнити його сенсом та гармонією. Свята Стрітення – це нагадування про те, що ми є частиною природи, і наше життя нерозривно пов’язане з її ритмами та циклами.

Додаткові матеріали для вивчення слов’янського календаря:

Якщо ви хочете глибше зануритися у світ слов’янських свят та традицій, рекомендую ознайомитися з наступними статтями:

Про Чотири священні свята Кологоду слов’ян:

Коло часу слов’ян: Чотири священні свята Кологоду

Про давній слов’янський календар, заснований на Малих Триглавах:

Давній слов’янський календар – Вчення про Малі Триглави

Про види слов’янських календарів, часи та години:

Давні календарі людства. Види слов’янських календарів. Час і годинник

Про ВІСІМ основних свят сонячного року слов’ян:

Слов’янський календар. Кологод – сонячні свята року

Ці статті допоможуть вам розширити свої знання про слов’янську культуру та традиції, пов’язані з Кологодом. Сподіваюся, вони будуть вам цікавими та корисними!