Коло часу слов’ян: Чотири священних свята Кологоду

Слов'янська культура

Кологод – це не тільки стародавній слов’янський календар, але й відображення світобудови, колообігу життя та зміни пір року. Він тісно пов’язаний із природою, духовним світом і віруваннями наших предків. У Кологоді кожен день, кожне свято – це прояв ликів Всевишнього, божественне одкровення, яке допомагає людині знайти гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом…

На відміну від звичних нам календарів, Кологод не вимірює час просто як послідовність днів. Він відображає циклічність життя, вічне повернення до витоків на кожному новому витку розвитку. Кожен поворот Кологоду – це крок на шляху духовної досконалості, можливість знайти внутрішній лад і гармонію з навколишнім світом.

У цій статті ми вирушимо в захопливу подорож Кологодом, познайомимося з чотирма головними святами цього сонячного кола і дізнаємося, як саме наші предки відзначали ці такі важливі віхи в житті природи й людини.

Введення в Кологод

Вимовляючи слово Кологод, древній слов’янин розумів, що йдеться про календар, про Вищу свідомість, яка охоплює весь цей Світ, у якому ми живемо.

Слово “календар” до нас прийшло зі Стародавнього світу, так само як Юліанський і Григоріанський календарі, за якими ми зараз живемо. У Стародавньому Римі боржники платили відсотки в дні “календ” – перших чисел кожного місяця свого календаря (“calendarium” – боргова книга).

Кологод – заснований на двох з’єднаних коренях в одне слово. Коло – це круг, по якому обертається наша Земля навколо Сонця. І “год” (читати треба як глухе “г” на кшталт образу “гервь”) “ход” або “хід”, перебіг Часу за цей період.

Суть Кологоду: Гармонія природи, людини та божественного

Природа – є придане Роду, те, чим Він оточив, це тіло Всебога, його божественне одкровення Матері Природи. Ми з нього народжені в нього ж і повернемося.

Друге розуміння – це наша внутрішня природа, наш мікросвіт. Сила Богів полягає не в тому, що нас оточує, а в тому, яка душа заселена в нашому тілі. Знайти гармонію зовнішнього Світу і внутрішнього – це і є суть перебування на цій планеті.

Усе це ви можете знайти в третьому одкровенні Отця Небесного – у річному колі обертання Землі навколо Сонця. Кологод – це хоровод рідних Богів, лики Всевишнього, які проявляються кожен у свою чергу, змінюючи один одного.

Рід і є Вісь цього кола. Це родовий Стовп, навколо якого рідні Боги ведуть свій вічний хоровод. Коло шанувалося як круг Духовної досконалості, внутрішньої Гармонії, коли кожна його взята частина дорівнює протилежній частині календаря. Це і є Лад усередині себе.

Будь-який цикл календарного кола це повернення до свого початку, але (!) на нових позиціях руху Всесвіту. Це і є Спіраль еволюції Нескінченності і всього живого, що оточує людину в її Духовному розвитку.

Арійська традиція вважала всі чотири свята рівними за своїм значенням: Колядо, Купало, Масляна та Світовид Оусень (тобто Зимове і Літнє Сонцестояння, Весняне і Осіннє Рівнодення). Сакральний Новий рік – це час народження нового Сонця, а Явний Новий рік приходить навесні. З приходом християнства Новий рік на слов’янських землях почав святкуватися восени, ця традиція була взята з єврейського календаря. Єдиним народом, який відзначав Новий рік восени, були кельти, але вони жили на півночі, і пізньої осені до них приходила Полярна ніч.

кологод славян

Таємниця 1 січня: Відлуння давніх традицій у християнському календарі

Для того, щоб почати описувати Свята Великого Кола (Кологода), нам необхідно розібратися, чому Християнський світ починає відлік Нового року з 1 Січня. Купивши будь-який календар із християнськими святами, ви побачите 1-го числа свято “Обрізання Господнього”. Через цю подію весь інтернет рясніє надуманою фразеологією. Петро I кричав німецькою мовою: “З Новим Gott(ом)!”, тобто “З новим Богом!”, де Gott(ом) співзвучно з нашим “роком”. Німецьке слово зі слов’янським закінченням, якась нісенітниця! Так само поширена думка, що слово “неділя” (“нєдєля”), складається з двох коренів “нема діла”, тому нічого в цей день не робимо. Насправді ж це слово є похідним від виразу “неподільне”, і є найменшою частиною Кологоду, бо далі йде вже доба.

Усі добре знають, коли помирає людина, то душа покидає тіло і в неї є три точки відліку, щоб “полетіти” у Світ Наві, звідки вона прийшла на нашу тлінну Землю. Три дні Душа прощається зі своїм домом і з тими, хто в ньому живе. Дев’ять днів зі своїм “двором” (село, місто, мікрорайон), де душі доводилося працювати й спілкуватися з близькими людьми. І сорок днів із місцями на Землі, де їй вдалося побувати, а тепер потрібно попрощатися з цікавими для неї людьми.

Однак ніхто не замислювався, а скільки часу необхідно новонародженій людині, щоб її молода Душа освоїлася в новому їй наданому тілі. Та ті ж самі строки, що й для померлої душі! Раніше батьки не давали ім’я новонародженій дитині, допоки не були впевнені, що дитина житиме і не покине цей світ.

Виходило, що коли народжується дитина (її тіло), то це День Народження. А після (зазвичай) 9 днів, давали Ім’я – і це називалося Іменинами. Ім’я носить наша Душа, саме вона відгукується коли хтось її кличе.

У стародавніх слов’ян тиждень складався з 10 діб, а у християн із 7 діб. Якщо взяти відлік від точки Зимового Сонцестояння (це 22 грудня), то з 23 грудня до 31 це буде 9 днів, а вже 1 січня буде 10 день, день відпочинку. Виходить, що Сонце, як “тіло”, народилося 22 грудня, а Ім’я Новому Року дають вночі 31 грудня. Яке ім’я Новому року давали, такого прояву і чекали від нього в новому році. Оскільки тиждень у християн складається з 7 днів, то відповідно Різдво Христове настає 25 грудня. А Перше число – священне для всіх релігій. Навіть церква не наважується змінити сакральні числа для наших душ, такі як 3, 9 і 40.

Місячні ритми в слов’янському календарі: Десятиденний тиждень і гармонія праці

Сучасний тиждень не пов’язаний ні з сонячними, ні з місячними циклами. Семиденний тиждень запозичили в юдеїв зі Старого заповіту, де Бог 6 днів створював наш Світ, а на 7-й день спочивав.

Всі “місячні релігії” до нас прийшли з півдня, з пустельних місць, де при високій денній температурі Сонцю особливо були не раді. Вночі ж, при Місяці, було прохолодно, тому це небесне тіло було в пошані, на першому місці. Так ось місячний цикл ділиться, як і сонячний, на чотири частини: молодик, зростаючий місяць, повний місяць, старий місяць. Місяць, що росте і спадає, мав цикл по 14 днів, але й ці цикли також ділилися на рівні частини по 7 днів до періоду, поки освітлена і неосвітлена частини Місяця були рівні. Ось ці 7 діб і лягли в основу семиденного тижня.

У слов’ян Сонячний календар був заснований на 8 променевій зірці (Сонце), де враховувалися сезони року та міжсезоння. Але так само наші предки стежили і за “чуттєвим” Місяцем, у них був ще Місячний календар. Місяць предки ділили на 3 частини по 10 днів. Де кожен 10-й день був днем відпочинку і називався “неділя”, від виразу “неподільний”, перший неподільний цикл відліку часу. 9-ть робочих днів розбивалися на три цикли по 3 дні. Перші три дні людина осмислювала свою нову роботу, яку необхідно виконати. Другі три дні людина старанно працювала, втілюючи свої ідеї в життя. А завершальні три дні вона підбивала підсумки своєї праці та виправляла помилки.

У сонячному році було 12 місяців і додаткових 11 днів. В одному місяці було по 3 десятиденки. А значить 36 тижнів (десятиденок-десятин). Що було зручно для рахунку за Зоряним небосхилом. Так людина стала ділити коло на 360 градусів, що було логічно для стійкої системи рахунку. Але все в нашій Галактиці летить і обертається, а тому діб у нас 365,25 – бо лінійний рух Землі по спіралі додає нам зайві 5 діб.

Згадаймо казку про Золотого Півника: “Ось восьмиця (восьма доба) минає (настає дев’ята доба), тиждень (десята доба) на носі…”.

Лунные ритмы в славянском календаре

Карачун: Проводи старого Сонця та зустріч із предками

Початок чотирьох Великих свят Кологода.

Їх опис ми повинні почати з проводів Старого річного циклу. Це Переддень, коли відчиняються ворота Нав’єго Світу, щоб впустити Нове Сонце, нового Божича.

“Гой, сед Вещун, стар Карачун! Кологод вершить, яко померши! А серпом Велеса, яви чудеса! Старій заруці, коротни терміни, в Лику заповітному, видно відаю, щоб стару вийти, а нову жити…”

Наші Предки завжди святкували День Зимового Сонцестояння, час настання найдовшої ночі та найкоротшого дня. Цей день називали Карачун. Він знаменував завершення слов’янського Кологода, сонячного річного кола. Чотири сонячні точки: осіннє і весняне рівнодення, зимове і літнє сонцестояння – займали особливе почесне місце. Це були свята Великого кола. На Коляду відбувалося народження нової іпостасі, народження Бога Сонця або Даждьбога, одного з давніх слов’янських Богів.

Обертання небесного світила або Коло для наших Предків означало не просто перехід пір року і зміну тривалості дня з ніччю, воно мало великий духовний сенс. Усе це уособлювало вічну боротьбу сил Світла і Темряви, Життя і Смерті.

У слов’ян найкоротший день носив ім’я духа, що скорочує життя. Карачун – повелитель морозу і холоду, один із проявів Чорнобога, Бога Нижнього царства й тіней. Карачун зображувався здебільшого могутнім сивочолим старим із суворим, моторошним поглядом. Зазвичай він був одягнений у довгий кептар з пухнастим коміром або білу шубу. Його супутниками були птахи-південниці, вовки-бурани, ведмеді-шатуни. Карачун завжди ходив із крижаною палицею в руках, насилаючи жахливі морози і сковуючи все живе “вічним” сном. “…Хто до посоха торкнеться – той ніколи вже не прокинеться…”

У давніх слов’ян День Зимового Сонцестояння вважався магічним. Цього дня стиралися тонкі грані між трьома Світами: світом Наві, Яви і Прави. У цей час Темні Духи ставали особливо сильними.

“Карачити” – означає “задкувати”, осаджувати зад. Карачун змушує “карачитись” день, поступаючись місцем ночі. Усі обряди на Карачун були спрямовані на те, щоб Сили Світла перемогли Сили Темряви. Помирає старе: Дід Сонце, Сень, Світловид. Через три дні народиться та засяє нова іпостась Божича Сонця – немовля Колядо.

До свята починають готуватися заздалегідь. За два тижні наставав Час Мовчання, час зимової безмовності. Цей час роздумів спрямований на те, щоб озирнутися назад, оцінити відрізок пройденого шляху, чи правильно вершив свої справи. Людям потрібна пауза, адже польові роботи завершено, врожай зібрано, запаси їжі на зиму зроблено, земля відпочиває, накрита снігом. У цей час потрібно очистити свої думки, звільнитися від тяжкості в душі, пробачити кривдників, а за свої кепські вчинки попросити вибачення.

За повір’ями в ніч на Зимове Сонцестояння на землю спускалися Душі померлих предків. Вони могли запитати у своїх нащадків, чи правильно вони жили, по Правді чи по Кривді виконували свій родовий обов’язок. У цей магічний час сни, що наснилися, вважалися віщими, а найпотаємніші бажання, висловлені Світу Яви, обов’язково виконувалися.

До свята намагалися завершити всі свої домашні справи. Приводили свій дім до ладу, очищаючи житло від пилу та бруду. Старий мотлох викидали. При цьому обмежували себе в прийомі їжі, уникаючи ситних та м’ясних блюд.

Головною прикрасою оселі ставав Сніп з необмолочених пшеничних або житніх колосків. Різні слов’янські племена цей Сніп називали по-різному, наприклад, Колядник, Старий, Коляда, Дідух, тобто Дідівський Дух. Цей слов’янський Дідух був давнім символом Духів Предків Роду. Присутність Духів Предків була обов’язковою при народженні Сонячного Божича. Дідух робили зі спеціального снопа, що зберігався, з першого – зажинкованого або з останнього – обжинкового. Напередодні свята, прикрашеного яскравими стрічками Дідуха, після обходу подвір’я, урочисто вносили до хати. Вважалося, що разом із ним до родинного вогнища повертаються Духи далеких Предків для зустрічі свята з усіма родичами. Тому на святковому столі ставили зайву тарілку з ложкою.

У південних слов’ян був інший символ, і замість Дідуха використовували так званий Бадняк. У найкоротший день року чоловіки йшли до лісу, знаходили сухе дерево, пень чи поліно, приносили його до свого поселення. Бадняк прикрашали стрічками та клаптиками тканини, а в найдовшу ніч його спалювали на багатті в присутності всіх родин громади. Ця дія символізувала знищення вогнем усього старого і сповіщала про прихід нового життя. Щоб подякувати за старе, перш ніж кинути Бадняк у вогнище, його “годували” і “напували”, себто приносили дари, при цьому щедро поливаючи олією. Іноді частування разом із Бадняком кидали просто в багаття.

День Карачуна шумно не святкували, адже проходження Сонця через точку повороту сприймалося нашими Предками як символічна смерть Світила. У найкоротший день, коли сонце світить найслабше, люди особливо гостро відчувають крихкість земного Буття, бо на їхніх очах згасала сила такого важливого Джерела Життя.

Момент Сонцевороту неможливо помітити неозброєним оком. Візуально, протягом 3 днів, Головне Світило вставатиме в одній і тій самій точці, підніматиметься над обрієм на одну й ту саму висоту, і сідатиме в одному й тому самому місці.

Найкоротший день Карачун вважався дуже небезпечним, тому що він відкривав Браму для Темних Духів Наві, щоб вони могли проникнути в наш Світ Яві. Щоб перешкодити цьому стародавні слов’яни проводили різні обряди, в яких вогню надавалося особливе значення, він був єдиним захистом від Темних Сил Потойбічного Світу. Тому вогонь у печі не гасили, а золу, накопичену протягом двох тижнів, використовували навесні як добриво. Це було благословення померлих Предків для нового врожаю.

На знак вшанування грізного Часу Карачуна біля хати ліпили Сніговиків. Очі в них були з вугілля, що залишилися в період Часу Мовчання, тільки тоді вони вважалися теплими захисниками й оберегами для господарів. Ніс Сніговика робили з їстівного, він слугував одворотом для Карачуна, кажучи про те, що мешканці цієї хати ситі, в теплі, що йому тут нема кого забирати з собою, можна проходити повз.

У найдовшу ніч палили величезні багаття, допомагаючи народженню нового Божича Коляди. Щоб допомогти перемогти Силам Світла, люди виходили на засніжені поля зі зброєю в руках, при цьому одягали звірині маски Злих Духів, що зображували різних звірів. Це давало змогу не показувати своїх облич, щоб випадково не накликати на себе їхню помсту.

Ще одним важливим обрядом у день Карачуна було відвідування парної, з обов’язковим биттям віниками. Віники після лазні спалювались, щоб разом із ними згоріли всі старі хвороби.

Незважаючи на суворість Діда Карачуна, його просили на заході сонця залишити в Старому році всі негаразди й темні недуги.

До свята Коляди готували пишні страви. Випікали великі короваї, прикрашені символом Сонця. Обов’язково варилася каша-кутя, солодощі. Попереду солодкий і радісний час – зустріч Коляди!

Ніхто не пам’ятає вже, коли суворий Дід Карачун перетворився на доброго Діда Мороза, але це сталося у 18 столітті.

Карачун і Коляду замінили на Святвечір і Різдво Христове.

Карачун

Коляда: Народження нового Сонця і торжество світла

Відмінність у вимові слів Колядо і Коляда несе в собі, по-перше – Божич (Літній Божич – Купало) і, по-друге, святковий Святодень Коляда.

Саме свято Коляди належить до Зимових Святок наших Предків.

Починаючи з ночі 21 на 22 грудня, після дня Карачуна, сонце Наві, воно ж Сонце Мертвих або Чорне Сонце, починає проходити точку Зимового Сонцевороту і входить у фазу Сонцестояння. Нагадаємо, це коли око людини бачить впродовж 3 днів сонце, що встає і сідає в одній і тій самій точці. Із заходом сонця помирає його Старий Лик, який отримав ключ влади від Оусеня. Зі Старим Ликом помирає і Хорс, хоровод усіх святкувань у Старому році.

Цієї ночі під Землею царює Сонце Наві, там стираються кордони (правильно “кромка”), між Світами Наві та Яві. Це особлива ніч для волшби та обрядів Волхвів, ніч Відовства. У цей час із різних шарів Наві в наш Явний світ спрямовується всяка Нежить та Нечисть, Злидні та інші істоти. Цієї ночі наші предки вдягали звірині шкури й страшні маски, щоб темні Сутності не дізналися хто є хто. Так само люди приносили всякі дари, яких Нечисть і Нежить не побачать у своїх Підземеллях. Палили багаття, бо Святі Вогні допомагали зігріти місце проживання згасаючого сонця і народитися новому.

Зі світанком же, з першими променями Нового Сонця, що зійшло, починався Святодень, який називався Коляда, бо це було народження Нового Божича. Вважалося, що перші промені сонця сповіщають Явний світ про народження Нового Обличчя Сонця, Сонця-немовляти, сонця-Колядо, а значить, ключ Влади і Сили тепер перебуває в його руках.

Після народження Колядо йшов період Святок, період, коли наші Предки славили Нове Сонце і немовля Коляду. Людське око вже помічало мале поступове збільшення світлого часу доби. Дні Святок вважалися особливими й чарівними, це були перші дні сили.

А зворотним боком Святок було те, що кромка між світами Яви та Наві була дуже хитка. І наші Предки намагалися певними обрядами домогтися тих чи інших бажаних результатів – щоб допомогти Сонцю вижити і перемогти Темні Сили. Проводилися з цього приводу різні святочні гуляння, а вечорами проходили святочні ворожіння. Тривало все до 31 грудня.

А з настанням 1 січня відзначали ще один важливий Святодень, який згодом був замінений радянським святом Новий рік. Він носив спочатку назву День Бога Сиви або Сурва (за давнім переказом), який згаданий у книзі “Веда Слов’ян”, опублікованій Стефаном Верковичем. Ось деякі фрагменти з тексту “Книга Коляди” (книга являє собою найдавніший слов’янський переказ про Створення Світу, про богів і героїв білогірської та берендіївської священної традиції). Тексти зібрані за слов’янськими усними переказами, народними книгами, містять події, які відбувалися в епоху Коляди-Рака, це було в 9-7 тисячолітті до нашої ери:

” – Повідай, Гамаюн, птах віщий, про народження Коляди і про брата його – Овсеня, і про те, як перші люди отримали Зоряну Книгу.

– Нічого не приховаю, що відаю…”

” То не Сонечко засяяло, то не Зорюшка розгорілася – то Майюшка Златогорка з молодим Даждьбогом проїхали. Приїжджали вони до Смородини, та до тієї гори Сарачинської.

Як годиться Вишньому в Прави, тут, між Яв’ю і царством Наві, Златогорка повинна залишитися – очікувати, як настане термін і Свароже коло повернеться.

Як біля річки швидкої Смородини розпустився чудовий сад. У цьому саду здійнялися хороми – крутоверхі, златоглаві. У тих хоромах стоїть ліжечко. Та ліжечко позолочене, ніжки в ліжечка точені. На ліжечку спить-посипає сам Даждьбог із Златогоркою Майєю. Златогорка під ним замліває, сина Тарх Даждьбог зачіває – Коляду, молодого бога!”…

(Зібрався Дажбог у далеку дорогу, на кораблі по морю синьому. Кощій начаклував бурю, і віднесло корабель Даждьбога за три моря. На додачу Кощій те море заморозив).

…А тієї пори у світлому Ирії Златогорці настав час – Коляду народжувати й Овсеня.

Потрудилася Златогорка … Коляда і Таусень! Потрудилася, потужилася – і народила Таусеня. Таусеня-то Овсеня! А з Овсенем Коляду!

(Сіра Качка вмовила Овсеня служити не Білому богу, а Чорному, Кощіюшці Вієвичу).

Потрудилася Златогорка … Ой, Колядо наш, Колядо! Потрудилася, потужилася і народила млада бога. Млада бога Коляду!

Дев’ять місяців Майя не їла, дев’ять місяців не пила в печері гори Сарачинської. І народила вона млада бога! Златогорці служила Жива. Омила Живушка Майю, Коляду вона приймала!

Засяяло на небі Сонце, Хорс із младою Зорею заспівали:

– Слава Божичу Коляді!

Зірки з Місяцем затанцювали і квітами світ закидали:

– Слава Божичу Коляді!

Звірі в лісах заревіли, риби в морях заплескали:

– Слава Божичу Коляді!

І заспівали люди на всій Землі:

– Колядо – Бог Сущий! Бог Сущий – Святий! Святий і Пресвітлий! Пресвітлий і Істинний! І Вседержитель!

Далі за текстом усі Боги прийшли вклонитися Коляді. У руках Колядо тримав Книгу Зоряну. Приїжджали поклонитися Йому й сорок царів. Так само в цій Книзі описані різноманітні пригоди самого Коляди та Богів, з якими він перетинався.

Коли народився Божич Колядо, одна з поплічниць Мора вирішила знищити юне Сонце, щоб Ворота Наві не закрилися для всякої Нечисті та Нежиті. Нечисть і Нежить була підконтрольна Морі, і в неї була можливість безперешкодно проходити з темних шарів Наві у Світ Яві. Мора послала своїх поплічників, аби знищити юного Божича. І тоді Боги, які перебували поруч із Колядою, покликали грізного, лютого і великого Бога-воїтеля Сиву. Сива з’явився на той поклик і розправився з усією Нечистю та Нежиттю.

В обрядових піснях Бог Сива згадується як сивий воїн у віці міцного старця. Він подорожує в просторі на крилатому Коні, у якого крила закінчуються звивистими зміями. Обличчя старця має вельми страхітливий вигляд. Згодом Бог Сива стає не таким грізним і перетворюється на сучасного Діда Мороза. Етимологія слова “мороз” складається з двох коренів: “мор” – морити і “оз” – озноб, тобто умертвляти за допомогою Трясучки.

1 січня наші предки святкували день Сиви, на честь того, що він захистив юного Божича Колядо. Сива не дозволив Темряві з Нечистю та Нежиттю захопити наш Явний Світ, він своїми діями вберіг Предків від Всесвітнього Зла.

Після дня Сиви йшли два тижні, присвячені Богові Велесу, який зберіг стежки до Нав’єго Світу і часто ходив туди. Однак Велес є затятим покровителем живої Природи і в найважчі, найморозніші зимові дні він стежить за переродженням Природи.

Перший тиждень Велесових Святок присвячений Йому – хранителю і захиснику всілякої домашньої худоби. У ці дні наші Предки зверталися до Велеса з проханнями про захист усього живого, що перебувало в їхньому господарстві, щоб не померзла і не захворіла від хвороби худоба. Перша седмиця була дуже актуальна для “огнищан” (селян), для тих, хто впритул займався домашнім господарством, скотарством, посівними роботами. Щоб усе добро збереглося і пережило зиму.

Другий тиждень був присвячений Велесу – хранителю дикої Природи. Називалася ця седмиця “вовчими днями”. Важливою вона була для тих родин, які жили за рахунок полювання та збирання ягід, грибів, горіхів. Люди давали требу Велесу, щоб починаючи з цих днів та до кінця лютих холодів уся живність і дичина в лісі благополучно перенесла морози, холоди, щоб не було шкоди для громади, яка живе за рахунок дикої природи.

У Велесові Святки був ще один важливий Святодень, присвячений самому Велесу. Це було Велесове різдво, і припадало воно на 7 січня. До речі, на зимові свята припадав ще один день Велеса (на початку лютого). Різдво Велесове збігається з Різдвом Христовим за Візантійським календарем. У цей день наша планета перебуває найближче до Сонця.

У зимовий період наші Предки відзначали ще низку свят, але це окрема тема. А ми продовжуємо розглядати Головні свята Великого кола і наступна дата припадає на Весняне Рівнодення – 22 березня – Масляна.

Масляна – Проводи Зими та пробудження природи

Настають теплі дні, на сонці починає плавитися не тільки коров’яче масло, а й ґрунт. Твердий лід перетворюється на воду, а з ним промерзлий ґрунт стає м’яким. Масляна – таку назву дали язичницькому святу за часів християнства, прив’язали свято до Великодня і воно стало “плаваючим” (щороку його відзначають у різний час).

У наших предків це свято називалося просто – Проводи Зими. Щороку воно відбувалося в один і той самий час, 22 березня на сході сонця. У цей Святодень ніч тривала вже менше ніж світловий день. Розрахунок робився за космічними циклами і ця точка називалася Весняне Рівнодення. Ще його називають Красногор або Красногорка. Приходить Весна разом із богинею Вестою в одних слов’янських племен, а в інших це Леля. У Білорусії це свято називають Комоєдиця.

До Масляної, як до свята, йшла підготовка за цілий місяць. Йшов передсвятковий піст, тому що до першої травневої трави було ще цілих два місяці, а треба було берегти зимові припаси, які залишилися, до вигулу на луки домашньої худоби. Початок березня місяця ознаменовувався періодом отелу рогатої худоби, якій діставалося все молоко, і лише перед Масляною з’являлося в достатку для людей. На масляному тижні люди їли в достатку сир, кисломолочний сир, сметану, вершки, робили масло – символ Весняного свята. І звичайно, млинці, символ Весняного Сонця.

Цікаво зауважити, що в усіх старослов’янських бувальщинах Створення Світу відбувається на кшталт процесу отримання масла з молока. Тобто з якоїсь первинної Матерії “створожується” твердий ґрунт Землі методом “пахтання” (збивання). Увага до такого процесу пов’язана зі скотарським культом наших предків. Та й наша Галактика неспроста називається Чумацький (Молочний) шлях, адже складається з 4 світлих рукавів, а в корови саме 4 соски на вимені. У багатьох казках течуть “молочні ріки з кисільними берегами”. Як ви розумієте, це все про нашу Галактику. Також між світлими рукавами є у Чумацького шляху і 4 темні рукави (Нав’їх), а кисіль – це поминальна страва.

За минулі століття багато знань втрачено про те, як проводити свято Проводів Зими, але можна багато чого почерпнути з християнської Масляної, адже там багато взято з язичництва. А оскільки Масляну відзначають у різних слов’янських племен по-різному, то і тривалість варіюється від 3 днів до двох тижнів. Тут грає роль скільки у кого залишається зимових запасів, і як швидко приходить весна. Аграрний календар ніхто не відміняв ні в скотаря, ні в землероба.

Перед самим днем Весняного Рівнодення, зазвичай, був “тихий тиждень”, присвячений поминанню та шануванню Предків, спілкуванню з родичами. Потім йшов Масляний тиждень, який починався з понеділка: йшов бенкет “горою”, поїдалося все, що залишилося від зимових запасів, бо вважалося, що з приходом Весни запускаються програми росту в рослин, входять один в одного чоловіче й жіноче начала. На Масляну основне завдання розкрити свою енергію так само, як це робить Природа.

Починалась Масляна в понеділок. Народ катався на санях по Сонячному колу навколо села. Кожна сім’я їхала на своєму “кінному поїзді”: голова сім’ї разом із дружиною та батьками їхав на санях, запряжених трійкою коней, до яких прив’язувалися сани менші, зі старшими, підліткового віку, дітьми, а за ними сани найменші, де розташовувалися діти молодшого віку. Вважалося, у кого поїзд більший, той щасливіший і багатший.

Також був обряд ходіння один до одного в гості – то зять іде зі своєю молодою дружиною до тещі, то теща йде до зятя, то йдуть разом до когось із рідні. Теща поливала зятю голову олією, щоб він був ніжнішим з її донькою.

На Масляну будили в окрузі ведмедів, щоб вони прокидалися і проганяли Зиму, та кликали Весну. Цей обряд “побудки” ведмедів зараз звели в культ нового свята під назвою Комоєдиця, замість свята Проводів Зими. Доречі, приказка “перший млинець комом” не означає, що млинцями годували ведмедів, адже скільки то треба було напекти млинців, аби нагодувати хоча б одного голодного, з огидним характером після сплячки, ведмедя? Та й коматозний стан походить від грецького слова “кома” – глибокий сон. А у нас, у слов’ян, слово “ком” позначає об’ємну фігуру “куля”. Це коли випікають у формі колобка кулю або ком, що позначає наше Сонце, а це зробити непросто, почитайте нашу статтю “Таємний сенс казки колобок”. З тіста, яке залишилося, пекли млинці – спрощену, пласку форму Сонця. Є відомості про театральний обряд слов’ян: напередодні Дня Рівнодення люди йшли до лісу “будити ведмедя”, одягали в хутро найздоровішого чоловіка, змушували його лізти в закинутий барліг, а потім із криками й примівками виганяли його звідти. “Боролися” з псевдо ведмедем улюлюканням і піснями. Коли перемагали його, вважали, що звільнили дорогу теплій Весні, яка прийшла на зміну холодній Зимі.

На Масляну будували гойдалки та каруселі, схожі на наше сонечко. Також робили гірки, снігові фортеці, за яким стояла лялечка Весни. Фортецю брали всім миром, щоб звільнити лялечку-образ Весни, фортецю зазвичай захищали жінки похилого віку, бо вони втілювали стареньку Мару, а слідом за нею – Зиму, що минає. Робили на Масляну величезне опудало Мари, одягали її в рване ганчір’я і під замовляння спалювали прилюдно, тим самим звільняючи себе від минулого піврічного сезону холодної Ночі.

Опудало Морени було зроблено з торішньої “мореної” трави, як символ минулого року. Зносили до місця спалення опудала старі ганчірки, які пережили хвороби. В’язали лялечки, які заговорювали на хвороби і готували їх також до спалення. Раніше багато хто спав на матрацах, набитих соломою, тож їх теж спалювали, бо в соломі накопичувалася стара шкіра людини і заводилися жучки у великій кількості, які починали вже дошкуляти.

На Масляну обов’язково відкривалися ярмарки. Народ з’їжджався дізнатися новини з сусідніх поселень, поговорити, добряче повеселитися і подивитися на скоморохів. Хто був у хорошій фізичній формі – боровся зі справжнім ведмедем, залазив на Масляничний стовп за вартісним подарунком. Ну і щовечора билися в кулачних боях, щоб показати свою завзятість.

Увечері відбувалися в орендованих хатах “вечорки” – “женихові” обряди. Кожен мав обрати собі пару, а якщо не зміг, то до ноги прив’язували поліно, і дівчині чи хлопцю доводилося волочити його за собою.

Дітям пекли борошняне печиво у формі птахів, так званих “жайворонків”. Їх підвішували на гілки дерев і носили з собою по вулиці. Перед тим як з’їсти “жайворонка”, його підкидали в небо, щоб птахи прилітали якнайшвидше з Ирію.

Жінки дзвінко співали обрядових пісень, закликаючи Весну, водили спеціальні хороводи, присвячені приходу Весни.

У багатьох південних слов’ян початок Березня – це початок Нового року. Сонце, як і в інших слов’ян – це Бог. У нього є дата зачаття, дата народження, дорослішання, життя і смерті. Зазвичай це відбувалося 20-21 березня на сході Сонця, коли Воно переходить зі знака Риб в Овна. Тиждень до Нового року – це священний час, коли згортається клубок минулого року, підбиваються підсумки. Треба встигнути все доробити і почати жити з нового аркуша. З 15 по 21 березня – дні скорботи і пам’яті своїх Предків. 21 березня – Новоліття. Тиждень, що йде після Новоліття, – це коронування “царів”, час, коли в головах людей мають дозріти мислеформи Майбутнього. Благі думки – благі справи.

Усіх обрядів від усіх слов’ян на Масляну не перелічити. Але всі вони сходяться в одному: починається свято з поминання Предків, це спокійний занурений у тишу час і підготовка до Масляної. А другий тиждень – це Широка Масляна, коли людина, як і народжене Сонце, виходить у Світ. Це час прояву активних енергій, музики, хороводів та активний рух на свіжому повітрі. Люди своїми діями допомагають пробудитися силам Природи через себе.

Народно-християнська Масляна ділиться на два періоди: вузька Масляна і широка. Вузька Масляна – перші три дні: понеділок, вівторок і середа. У перші три дні можна було займатися господарськими справами, а з четверга всі роботи припинялися. Понеділок – Зустріч, вівторок – Загравання, середа – Ласунчик, четвер – Розгуляй, п’ятниця – Тещині Вечорки, субота – Посиденьки, неділя – Проводи.

Масленица

Купала: Торжество води і вогню, єднання з природою

Назва свята Купала походить від корінного слова “купа”, що означає сукупність, об’єднання, з’єднання. Наприклад слово “купол” як будівельна споруда, це те що об’єднує внутрішній об’єм воєдино. Корінь “куп” (купаємося) – несе в собі інше значення, людина занурюється в інше середовище.

Зараз свято Купало має приставку “Іван”. Прийшло це з іудейської культури, від Іоанна Хрестителя, який “хрестив” людей у воді. Дуже схожа процедура відбувається на свято Купало, коли після стрибків через вогнище народ іде охолоджувати своє розпалене тіло у воді.

На святі Купала фаза весняного вогню (стихія, яка проявлялася в образі Ярила) закінчувалася, щоб не перегріти Землю з її мешканцями, і в силу вступала стихія води. Природа починала за допомогою опадів гасити зайву температуру. Так люди і говорили про Сонце: “Тобі народжуватися на Красногорці – при Купалі починати згасати”.

Літнє Сонцестояння – це максимальна тривалість сонячного дня і мінімально коротка ніч.

Купальські дні проходили (як і Масляна, він же Красногор), таким чином, що один обрядовий день переходив в інший і це розтягувалося на один або два тижні. Так і звітували церковні діячі перед своїм керівництвом: “… бісівські селяни палять багаття до чотирьох тижнів…”

Саме свято Купала включає в себе не один день. Туди ж входять свята Русалії, дні Очищення, а також дні пам’яті Предків. Так і казали, що “русалка” на дереві – Птах Віщий, душа, що пішла в птаха, там дух мудрої дівчини ув’язнений. Святкові дні Русалії починаються за кілька днів до дня Літнього Сонцестояння. Дівчата в цей час проводили так звані “дівич-вечори”, взаємодіяли з природою, прикрашали берізки стрічками, плели з гілок гойдалки для “русалок”. Обирали між собою і найкрасивішу дівчину Русалку, яка була і ведучою, і окрасою свята. Так само водили хороводи, а деякі дівчатка-підлітки при цьому входили в стан трансу і починали своїм старшим кобітам пророкувати долю.

На день Літнього Сонцестояння відбувається “смерть” Сонця, воно стає менш спекотним і більш “спокійним”. Ярило йшов, сили у Хорса і його “зоряних коней” починали згасати. Раніше рівносторонній хрест у кружечку означав хрест Хорса, так на ньому і писали: “ХРСТ”. Ось чому християнське братство читало на верхній частині, сонячній, “Христос”, а потім на своїх хрестах писало вже “Іісус Христос”, скорочено “Iс Хр”.

Сам день Бога Купала настає приблизно 6-8 липня, залежно від положення зірок на небі. У цей час наша планета максимально віддаляться від світила – Сонця. У цей день усім належало обливати один одного водою і при цьому кричати: “Бог Купало – обливай кого попало”.

Під час входу в свято Літнього Сонцестояння (свято Хорса), коли тривають дні Русалій, хлопці та дівчата займаються своїми справами, всі готуються до свята, але кожен окремо. А вже на день Сонцестояння відбувається загальне об’єднання не тільки хлопців і дівчат, чоловіків і жінок, а також старих і дітей. Починаються Купальські дні і найвищою точкою цих свят є народження Бога Купали 7 липня. Це “чарівні дні”, протягом яких усі з легкою душею відзначають свята, адже посівна завершена, а збирання врожаю ще не починалося. Сінокос, залежно від погоди, починався після дня Літнього Сонцестояння

У молодих людей крім заручин проводилися ще й ворожіння. У Купальську ніч, з 21 на 22 червня, майстрували різні плоти, які з настанням сутінків пускали по воді, робили вогневиці, дівчата плели вінки, всі стрибали через багаття, ходили по вугіллю.

На ніч розпалювалося 3, а то й більше вогнищ. Перше запалювали Обрядове (багаття на березі річки), через нього ніхто не стрибав. Жерці проводили спеціальні дії підготовки до загальних ігрищ. Це було “славлення” Богів і Предків для отримання від них милостивого сходження.

Потім запалювали велике багаття – Купалець, навколо якого водили хороводи, а потім стрибали через нього. Окремо робили вогнище для практики з вугіллям. Ще було Трапезне вогнище, на якому варилися каші та чаї. Були також “грайливі” вогнища для Хорса і Ярила. Спершу споруджували опудало Ярила з гілок і ганчірок зі статевими органами. Чоловіки “ярилися” біля цього багаття. Потім робилася “крада”, похоронне багаття, і опудало Ярила спалювалося. А дівчата і жінки прикрашали зрубану невелику берізку для відправки її по воді до русалок, хтось когось рятував від “переодягнених русалок”, навколо берізки водили хороводи, а навколо Дуба “ярилися” чоловіки.

Свято проходило весело, парами, обов’язково дівчина з хлопцем стрибали через багаття. Йшло спільне обливання, купання. Проводилося безліч різних ігор, зокрема були ігри і для дітей. Був у чоловіків прояв “затятої сили”, але це не було “тваринною” силою або “похіттю”, як багато хто описує в різних джерелах.

А як збирали лікарські трави ви можете почитати в нашій статті “Свято Івана Купала. Збір лікарських трав”. З історією про справжніх русалок ви можете ознайомитись вже в іншій статті “Слов’янські міфи. Бувальщина про русалок і скатні перли”.

На святах завжди були присутні в тому чи іншому вигляді чотири стихії: вітер, вогонь, вода і земля. Могло додаватися ще як вид енергії дерево і метал. Дерево – це те, що дає вогню розпалитися, а метал давав додаткову силу воїну.

На Коляду чоловіки ще викочували на гору колесо від воза, яке обмотували соломою і сіном, рясно поливали смолою і підпалювали. Якщо колесо викочували нагору без будь-яких перешкод, значить Сонце не загине і житиме, а якщо навпаки, з пригодами, то чекай горя або затемнення. Палаюче колесо скочували з гори не просто так, а щоб воно обов’язково впало в річку, і з’єднало Двох Небесних Близнюків – Купало і Кострому, юнака і дівчину.

У ці дні підбивали сезонні підсумки, всі дивилися на свої результати, які були намічені ще на Красногірку. Взимку мріяли люди про те, що посіють навесні, а зараз, під час святкування, бачили, що зійшло і росте, а також починали розуміти, яким буде врожай на Свято Овсеня – Світовида.

Що посієш – те й пожнеш.

 

Овсень: Свято врожаю та вшанування предків

Куди котишся, Сонце ясне?

Куди ховаєш своє тепло?

За вікном горобина червона.

Видно час дівочий минув.

Стрімко відходило літо і тепло, наставали холоди, проте це не було на заваді для відпочинку і Осінь також була періодом гучних і веселих свят, що вирізнялися своєю щедрістю, широким розмахом святкувань. Прекрасний час “палахкотливої” горобини та першого листопаду. Час закінчення збору врожаю і настання довгоочікуваного відпочинку, час багатих, барвистих ярмарків і весільних гулянь. Усе це справлялося на зламі сезонів літа й осені, коли Бог осіннього Сонця Овсень – Святовид вступав у свої права.

Головне свято відбувається в День Осіннього Рівнодення, коли Сонце “переходить” з північної півкулі в південну. Ця дата дещо плаваюча, оскільки орбіта Землі від року до року дещо змінюється, і Земля проноситься перед Сонцем із більшою швидкістю, на відміну від Купали і Коляди. Здебільшого ця дата припадає на 22 вересня.

Осінні свята були присвячені енергії “засинання” природи та підготовки до зими. Багатий на свята був перший місяць осені – Вересень. З перших днів вересня починалися “Заклички Осені”, починалися перші дні Осеніни. Осінь у вересні “закликали” тричі. Спочатку дівчата й жінки приходили на берег річки, приносячи в рушниках вівсяний хліб і вівсяний кисіль. Вони протяжними піснями починали кликати Осінь і Матір Урожаю – Макош, просячи прийняти частування. З цього часу починалося Бабине Літо, вшановували Макош як Небесну Пряху, вшановували і супутниць Бога Роду – Рожаниць, Богиню Ладу та її доньку Лелю, а також Матір Сиру Землю. У цей час чоловіки поралися по домівці, жінки ж займалися лише обрядовими справами, готуючи святкові частування.

У вересні проводився цікавий обряд – “похорон комах”. Їхні тільця поміщали в маленькі труни з моркви, буряка та ріпи, ховали в землю з усіма почестями, як і людей. Тоді, в давні часи, люди вважали, що є певний зв’язок літаючих птахів і комах із Духами Предків. Таким чином проводжали Душі своїх Предків на всю зиму в Підземний Світ.

У середині вересня відзначали “Осінній Змійник” і знову славили Бога Велеса, покровителя змій, яких він проводжав зі Світу Яви у Світ Наві.

Для Нього так само залишали смужки недожатої пшениці, їх так і називали “Велесова борідка”.

20 вересня відзначали свято “Листобій” – день осіннього Стрибога, який і приносив на землю перші холодні вітри.

22 вересня всі слов’яни відзначали одне з Чотирьох Головних Свят року – Овсень Святовид, його ще називали Овсень або Радогощ. У цей день літо остаточно завершувалося і у свої права вступала осінь. Жвавий Бог Купало передавав свою владу статечному Богу старіючого осіннього сонця Овсеню – Святовиду. Тепер Він мав продовжувати стежити за Колом Кологоду, поступово зменшуючи світло, щоб Світ приготувався до приходу його “сонячного брата”, немовляти Коляди.

Свято Оусеня відзначалося два тижні, тиждень до і тиждень після дня Осіннього Рівнодення. До свята готувалися заздалегідь, проводили генеральне миття всього, що було в хаті, позбувалися всього старого, особливо непотрібного одягу. На подвір’ї збирали сухе листя і спалювали його на багатті. Згорів лист – значить, із життя піде все непотрібне, небажане, а понесло лист – значить бажане не вийде і треба потерпіти до кращих часів.

Опівночі на день Осіннього Рівнодення намагалися струсити в саду всі яблука, що залишилися. Чим більше впаде яблук, тим ряснішим буде врожай наступного року. У передсвяткові дні було прийнято збирати останні “царські” гриби – білі. І обов’язково будинок прикрашали горобиною. Гілки горобини вішали на віконні рами, тим самим охороняючи будинок від Темних Сил. Тому іноді день Осіннього Рівнодення ще називали “горобинині іменини”. Казали так: “окресли гілкою горобини навколо себе і згине Нечисть”.

На свято Оусеня проводилися багаті й щедрі застілля, на яких обов’язково мали бути присутні всі дари осені. У цей час панувала загальна гостинність, усі ходили одне до одного в гості. Головним завданням було налаштуватися душею зі святом, намагаючись думками й серцем бути з усім Світом, зі своєю ріднею та односельцями. Слід було усвідомити допущені помилки, попросити вибачення в тих, кому були завдані образи.

Перші ритуали свята Оусеня були пов’язані з прославленням Предків. На капищах волхви і жерці розпалювали велике Жертвенне багаття, туди приносили дари і треби, кидали житні снопи, сипали зерно, лили олію. У громаді пекли три величезних короваї. Перший коровай присвячувався Предкам, його кидали в Жертвенне багаття, передаючи символічний гостинець Душам померлих. Недарма ще це свято називали Радогощем, що означало частування Роду або гостинець. На Ритуальному багатті спалювали солом’яного птаха, проводжаючи його зі Світлими Богами в райський сад Ирій. З ним передавали звісточки своїм Предкам. З Предками допомагала тримати зв’язок особлива Богиня Радуниця, що живе в сонячних відблисках на воді. Через відображення у воді вона створювала міст або сонячну дорогу для переходу Духів до Світу Наві, а в дні Поминання допомагала людям з ними з’єднатися.

Другий коровай пекли із зерен першого снопа і його мали скуштувати всі жителі села. У цей момент усі згадували, що приросло в цій громаді за рік, яким був урожай, скільки було весіль, хто і в кого народився з дітей.

Третій коровай пекли Медовий. Він був дуже великий, практично в людський зріст. За ним ховався волхв або старійшина роду, і якщо це вдавалося, то віщувало гарний врожай у майбутньому році…

Крім Жертовного багаття розпалювали ще одне величезне багаття для хороводів. Навколо нього в кілька рядів збиралися дорослі й діти, співали пісень, водили різноманітні хороводи, стрибали через вогнище, проводили змагання, а після – ходили по вугіллю. Біля багаття дітлахам розповідали оповіді та перекази про події, які відбувалися на цій землі. Свято закінчувалося загальною братчиною, трапезою. Йшов бенкет горою, це означало, що місця для страв не вистачало, і їх збирали в своєрідні пірамідки.

На заході дня Рівнодення йшли в поле з піснями і проводжали Сонце. У хатах гасили старий вогонь, вигрібали попіл і розкидали в полі. Після цього розводили новий вогонь.

На день Осіннього Рівнодення вшановували Богиню Ладу-матінку, як символ дарів багатого врожаю, як турботливу матір-годувальницю.

Наближалися дні нових весіль. Наставали “капустяні вечорки”, коли з піснями починали рубати капусту, заготовляти її на зиму.

У ці дні зачинялася Сварга Небесна до наступної весни, поступаючись місцем Нав’їм Силам.

На завершення

Отже, ми здійснили подорож Кологодом, давнім слов’янським календарем, і познайомилися з його головними святами:

  • Карачун (зимове сонцестояння): Час проводів старого Сонця, шанування предків і підготовки до народження нового світила.
  • Колядо (народження нового Сонця): Свято перемоги світла над темрявою, початок нового циклу життя і час чарів.
  • Масляна (весняне рівнодення): Пробудження природи, проводи зими і зустріч весни, час веселощів та оновлення.
  • Купала (літнє сонцестояння): Торжество вогню і води, єднання з природою, час любові та родючості.
  • Овсень (осіннє рівнодення): Свято врожаю, подяки природі та предкам, час підбиття підсумків і підготовки до зими.
Як ви зрозуміли, Кологод – це не просто стародавній календар, це ключ до розуміння світогляду і духовності наших предків. Він відображає глибокий зв’язок слов’ян із природою, їхню віру в циклічність життя і прагнення до гармонії між людиною і навколишнім світом. Кожне свято Кологоду – це не просто дата в календарі, це особливий момент, сповнений глибинним змістом і символікою. Карачун, Колядо, Масляна, Купала – кожне з цих свят відображає важливий етап у житті природи та людини, допомагає усвідомити своє місце у світі та відчути зв’язок із предками. Хоча багато давніх традицій Кологоду було втрачено або змінено, його відлуння й досі живуть у нашій культурі. Святкування Нового року, Масляної, Купальські обряди – все це нагадує нам про наше коріння, про мудрість пращурів і про вічні цінності, які не втрачають своєї актуальності і в сучасному світі. Відродження інтересу до Кологоду – це не просто данина моді на все слов’янське, це прагнення повернутися до витоків, до гармонії з природою і самим собою. Вивчаючи традиції Кологоду, ми можемо краще зрозуміти себе, свою культуру, своїх Предків і знайти своє місце в цьому світі.

Нехай ця стаття стане для вас відправною точкою в захопливій подорожі світом слов’янської культури і традицій. Відкрийте для себе мудрість Кологоду і дозвольте його ритмам наповнити ваше життя гармонією та сенсом!

Праздники славян

Про стародавній слов’янський календар, що ґрунтується на Малих Триглавах, ви можете прочитати в статті:

Стародавній слов’янський календар – Вчення про Малі Триглави

Про давню історію Місячного календаря ви можете прочитати в статті:

Стародавні календарі людства – Місячний календар

Про основні відмінності між Юліанським і Григоріанським календарями ви можете дізнатися у статті:

Відмінність між Юліанським і Григоріанським календарем. Створення Світу

Про види слов’янських календарів, часи і годинник ви можете дізнатися у статті:

Стародавні календарі людства. Види слов’янських календарів. Час і години

Про стародавні календарі різних народів Землі та їхню еволюцію ви можете прочитати в статті:

Стародавні календарі різних народів Землі та їхня еволюція

Про вісім основних свят сонячного року слов’ян ви можете прочитати в статті:

Слов’янський календар. Кологод – сонячні свята року

Поділитися з друзями

Рунолог, этнограф, мастер Магии Слова, писатель, исследователь славянской мифологии, древностей, сказов и былин

Оцініть автора
РОДОГОРІЯ
Підписатися
Сповістити про
guest
0 комментариев
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x