Є відомості, що настоянки і бальзами з’явилися на межі 4-3-го тисячоліття до нашої ери. Джерела згадують про появу подібних напоїв на території Китаю. Це не дивно, адже китайці здавна займалися медициною і прославили себе на цьому терені. Про настоянки і бальзами, крім Китаю, знали також у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Тут теж простежується своя закономірність, адже ці країни впродовж майже всієї своєї історії вели війни, а отже, місцеві лікарі відшукували різноманітні лікарські засоби для лікування ран воїнів, допоки не відкрили для себе настоянки та бальзами.
Спочатку з’явилися настоянки, які готували на спирту, на горілці, а пізніше й на коньяку. Потім – бальзами, що відрізняються від настоянок порівняльною густотою і різноманітністю компонентів.
У слов’ян настоянки з’явилися приблизно в 10-му столітті н. е. Якийсь чоловік на ім’я Єрофей спробував скористатися старовинним східним рецептом для приготування міцного алкогольного напою. Він настоював на горілці м’яту, аніс, товчені горіхи. Усі продукти, що входять до складу майбутньої настоянки, він виливав у бутель і поміщав у тепле місце. Посудина простояла в теплому приміщенні біля печі понад 12 діб. Коли ж Єрофей вирішив подивитися, що ж саме в нього вийшло, то виявив якісно новий напій. Зараз ми з точністю можемо сказати, що це була настоянка. Виготовлений Єрофеєм напій широко розійшовся в народі і його прозвали на честь “винахідника” – “горілкою Єрофея”.
Таким чином, з’явилася настоянка, яку через її гіркий смак називали ще й горілкою без цукру. У процесі бродіння компонентів виробляється велика кількість спирту, тому під час вживання всередину настоянка обпікає горло. Вона полюбилася жителям Давньої Русі і стала користуватися досить великою популярністю. Старовинні рецепти виготовлення настоянок у домашніх умовах передавалися з покоління в покоління.
Відтоді на Русі стали з’являтися все нові й нові рецепти настоянок. Спочатку їх готували з ягід горобини, імбиру, шавлії. Настоянки мали смак і колір тих ягід і трав, які входили до їхнього складу.
Завдяки розвитку торгівлі з країнами Сходу з’явилися такі прянощі як: кмин, мигдаль, лавровий лист, перець, а також цитрусові – апельсин і лимон.
В народі популярними залишалися настоянки з імбиром і молодими пагонами горобинового дерева.
Широко відомою була настоянка, звана в народі “пінником з горобини”. Автором такого напою був такий собі Архип Денисов, який поширив свій рецепт серед простого люду. Він збирав зрілу горобину до настання холодів і морозів, заливав її молодим хлібним квасом і додавав дріжджів. Потім він залишав квас бродити в теплій кімнаті, переганяв кілька разів доти, доки не виходило гарне пінисте вино. Приготований “пінник” (настоянка) не мав поганого запаху і був приємний на смак.
Особливо цікавою є технологія фарбування настоянок у різні кольори. Наприклад, щоб приготувати синю настоянку, її настоювали на пелюстках квіток волошок, жовту – на шафрані, зелену – на м’яті, червону – на чорниці, фіолетову – на насінні соняшнику, коричневу – на шкаралупі кедрових горіхів.
Настоянки відрізнялися різною міцністю. Ті, хто був байдужий до високоградусних напоїв, стали виготовляти настоянки з меншим вмістом спирту. Деякі додавали цукор або солодкі ягоди. Так з’явилися солодкі та напівсолодкі настоянки.
Однак зі звичайного спиртного напою настоянки швидко перетворилися на лікарський препарат, оскільки компоненти, що входять до складу цих напоїв, широко відомі своїми цілющими властивостями. Народні цілителі, і не тільки вони, а й медики зайнялися приготуванням корисних настоянок, які чинили благотворний вплив на організм людини загалом.
У 1650 році фізіолог і анатом Франциск Сільвіус після довгих пошуків ефективного лікарського засобу приготував настоянку, яку вважали незамінним засобом проти безсоння, а також додавала впевненості в собі і сміливості. Цю настоянку, через її незвичайні властивості, стали давати голландським солдатам під час бойових походів для підняття бойового духу і вселення в них безстрашності перед обличчям ворога.
Настоянку Сільвіуса виготовляли з ялівцевих ягід на спирту. Цей напій, що дістав назву “джин”, готували буквально в кожному будинку Англії та Голландії. Джин у той час люди вживали в чистому вигляді або злегка підсолоджували.
Але настоянка з ялівцевих ягід поступово втрачала своє первісне призначення і перестала використовуватися як лікарський засіб. Вона перетворилася на звичайний алкогольний напій – джин. Останній з часом став справжнім лихом для країн Європи, а особливо Англії. І 1736 року влада видала “Спиртовий закон”, який обмежував продаж джина і перетворив його на дороге задоволення.
У сучасному світі цей напій широко використовують як основу для приготування коктейлів. У чистому вигляді джин сьогодні майже не п’ють (тому, коли ви п’єте коктейль, приготований на основі ялівцевої настоянки, можете бути впевнені, що приймаєте ліки).
Як уже згадувалося вище, трав’яні та ягідні настої вживалися людьми з давніх часів. Відомий давньогрецький лікар Гіппократ лікував своїх пацієнтів подібними настоями. А римляни відкрили ще одну особливість настоянок – здатність покращувати апетит. Переможець римських перегонів на колісницях отримував право пити настоянку гіркого полину. Крім престижу, настоянка додавала переможцю здоров’я (цей напій не тільки збуджував апетит, а й допомагав при деяких розладах шлунково-кишкового тракту).
