Хто такі Жерці та Волхви. Духовний шлях людини на основі Слов’янського календаря

У глибинах слов’янської душі, де переплітаються нитки давніх переказів та відгомони забутих вірувань, живуть образи волхвів і жерців – охоронців мудрості, провідників між Світами, стражів Священного Вогню. Їхні голоси, наче шепіт вітру в кронах вікових дубів, доносять до нас відлуння давніх обрядів, сповнених глибоким змістом і таємничою силою.

У сучасному світі, де ритм життя пришвидшується з кожним днем, а духовні цінності часто відступають на другий план, звернення до витоків, до рідної традиції, стає дедалі актуальнішим. Рідновір’я, що відроджує давні слов’янські вірування, пропонує нам шлях до гармонії з природою, до розуміння свого місця у світі, до здобуття внутрішньої сили та мудрості.

У цій статті ми вирушимо в захопливу подорож світом рідної віри предків, досліджуючи ролі та духовне значення жерців і волхвів. Ми зазирнемо в глибини історії, щоб зрозуміти, як ці постаті сприймалися нашими предками, і як їхня спадщина живе в сучасності. Ми розглянемо їхній зв’язок з Божествами та природою, їхню роль в обрядах і святах, їхній вплив на формування світогляду та духовний розвиток людини.

Ми звернемося до слов’янського календаря, цього мудрого охоронця циклів життя та природи, щоб побачити, як він відображає шлях людини від народження до зрілості, від весни до зими. Ми дізнаємося, як жреці та волхви допомагають людям усвідомити ці цикли, пройти через них з гідністю та мудрістю, знайти гармонію з собою та навколишнім світом.

Ця стаття – запрошення до роздумів, до пошуку свого шляху у світі Рідновір’я, до відкриття глибин власної душі. Нехай вона стане для вас джерелом натхнення, допоможе вам краще зрозуміти себе та навколишній світ, знайти внутрішню силу та гармонію.

Даний матеріал – це доповнення до статті про Бога Велеса – слов’янського Бога мудрості та достатку.

Жерці та Волхви: історичний і сучасний погляд

Згідно з історичною літературою, Волхвами називали давньоруських священників, які “тримали” свою віру та поклонялися Слов’янським Богам. Священник – слово християнське, проте це слово якнайкраще підходить до слова Волхв, ніж слово “жрець”.

Волхв і його волшба – це споріднені слова і є наслідком роботи такого священнослужителя. Це такі ж споріднені слова, як і слово “волос” і Бог Велес, якому поклоняються Волхви, що носили ведмежі шкури. Їх ще називали “волохатими”, це символ зв’язку людини з природою. Волохатий персонаж – виходець з Іншого Світу, представник Іномир’я, його Володар, і саме він пов’язаний з волшбою та “волхуванням”. Все це було в давнину, зараз їх замінили екстрасенси, а їхні школи – це сучасні держустанови, ті перешкоди, які важко переступити сучасній людині на своєму життєвому шляху.

У середньовіччі християнство вело нещадну боротьбу з Волхвами за уми людства. Якщо у людини знаходили за поясом, наприклад, шматочок корінця, не кажучи вже про записану змову, навіть молитви, це прирівнювалося до волшби, і таку людину називали Волхвом. Хоча така людина могла і не дотягуватися до такого звання. Не кажучи вже про сучасний світ, коли “відкритих” шкіл з навчання волхвів не існує. Люди, пов’язані з Жрецтвом, часто-густо самі собі дають такі звання.

У християнській літературі Волхвами називали всіх, хто був пов’язаний з язичницьким священнодійством. Все звалювалося в “одну купу”, і хто такі волхви, і хто такі жерці, відмінностей у такій літературі ви не знайдете. У високому і побутовому розумінні все це демонізувалося, і шукати в цьому ділі щось хороше – марна праця.

Звісно, втративши за століття багато “витоків” волшби, в сучасному Рідновір’ї ці поняття дуже розмиті. Але деякі громади старанно збирають дані про волхвів, а деякі просто заробляють гроші на святкових “шоу”.

Волхв і Жрець: у чому різниця?

Волхв – це передусім жрець культу Велеса. Це людина духовно “освічена”, він є вчителем для багатьох. Жрець – це працівник на обряді будь-якого культу з слов’янських Богів, той, хто безпосередньо виконує жрецькі функції на святах і жертвопринесеннях. Волхв практично ніколи не проводить жрецьких функцій, винятком є лише відсутність жерця. Волхв завжди зберігає свій внутрішній стан, він – Духовний Світоч для своїх сородичів. Жрець же працює на людей і для людей, його дорога звивиста. У Волхва дорога пряма, він спілкується безпосередньо з Богом.

Жерця кличе громада, звуть із собою сородичі, а Волхва кличуть Боги. Волхву думка людей не суттєва, але важлива для вдосконалення власної особистості. Загалом він дивиться, як люди реагують на таку особистість, як він. Люди бувають різні, в тому числі й за віком – головне дивитися на реакцію людей, які в цій сфері щось розуміють.

Побутує думка, що волхви не живуть з людьми, носять довгий одяг “рубище”, довгу бороду та борються з “рептилоїдами”. Це хибна думка, вони живуть серед нас, нічим не примітні і, як кажуть, “дихають одним повітрям”. Однак Духовний авторитет все ж таки не схожий на тебе, хоча люди краще сприймають того, хто не схожий на них, він говорить рідко, його слова короткі та вдумливі. Те, що сказав вам Волхв, залишається у вашій пам’яті назавжди, і його обличчя також.

Людину глибоко духовно обдаровану звичайна людина не розпізнає, вона пройде повз і не помітить. Обиватель судить про людину за зовнішніми даними, він не бажає навіть розмовляти з “непомітною” людиною.

Людина “Свідома” не створює таємниці навколо себе. Наявність внутрішньої ясності, дуже чіткої, не затьмареної та не втягнутої в “мирську метушню” свідомості, робить цю людину навпаки непомітною для інших. У такої людини має бути відсутнє почуття власної важливості. Під час розмови у нього відсутня складна термінологія, слова його прості. Свідома людина завжди зрозуміла, вона завжди затребувана.

У всі часи Святу людину Волхва ми визначаємо як Людину Світу.

Святиня – це власність Бога, це чіпати не можна, він уб’є тебе.

Шлях мудрості

Шлях мудрості – це Віщий поклик, який починає звучати всередині нас, це коли ти зі Світського світу починаєш чути Інший світ. Кожна людина чує його по-різному, для когось це протистояння, для когось іде природний ріст, хтось розсуває горизонти свого сприйняття, хтось іде через низку духовних криз. Все залежить від психіки та характеру людини. Однак усе живе на нашій планеті підпорядковане Законам Світобудови, і це відображено в Слов’янському календарі сезонів.

Календар, як духовний путівник

Духовний шлях – це не лише накопичення певних знань, це не вдосконалення свого внутрішнього світу, це проявлений “болісний” динамічно активний процес серед твого оточення, які йдуть тим самим шляхом, що й ти. І тут важлива не конкретика твоїх дій, а її зміст.

Слов’янський календар – це Кологод, первинне і зриме одкровення всіх рідних Божеств у твоєму Навколишньому світі, це наше Одкровення, це наше звернення до Базових Природних Основ.

Календар є Колом, де відбувається вічне Колообертання навколо нерухомої Осі Світу, це і є Родовий Стовп Всесвіту, який пронизує всі Світи, навколо якого закручується Спіраль. Це цикли, простір руху та час.

Те, що ми називаємо “Рід”, – це Духовна присутність, розлита по всьому простору Світобудови. Вісь, навколо якої відбувається Колообертання Часу. Це і є наше людське життя, коло “нашого Дня”, де “ранок” – це наша молодість, “день” – наша зрілість, “осінь” – мудра старість, і “зима” – переродження нашого тіла.

Основні точки Року – це чотири Сонячних свята. Зимове сонцестояння – Коляда, літнє – Купало, весняне та осіннє рівнодення – Масляна та підбиття підсумків року – свято Врожаю. Сакральний Новий рік припадає на Коляду, коли день починає зростати, коли народжується нове Сонце. Явний Новий рік – це Масляна (не плутати з християнською, яка прив’язана до Великодня), коли життя виходить на новий “виток”. Саме життя не знає повторень, воно постійно нове, але має свої закономірності, як і кожен Новий рік. Якщо ми розбираємося в одному циклі, то ці знання ми можемо застосувати і в іншому циклі.

Людина чутлива до Місячного циклу, це видно за настроєм людини, особливо жінки. Сонячний цикл ми сприймаємо по-іншому, він змушує нас задуматися, він виконує наші бажання, тому ми маємо жити та працювати усвідомлено. Сонце пов’язане з чоловічим раціональним началом, а Місяць – з жіночою інтуїцією.

Сонце пов’язане з вольовим свідомим пізнанням Світу. Точки рівнодення та сонцестояння, як і інші важливі “святкові” точки, необхідно вираховувати, особливо точки для проведення “волшби” та ритуальних дій. Річний круг – це хоровод рідних Богів, які кружляють навколо єдиної Осі Світу. Це ж і є Світова гора в наших билинах, і камінь Алатир у наших казках. У замовляннях це острів Буян, він знаходиться посеред Океану-моря, це проявлений образ центру Світу, певний острів у центрі Космосу, який утворився в хвилях Світового Хаосу. Хаос вічний, а Космос народжується, і прийде час, коли він помре. На острові Буяні росте розлогий Дуб, своїми гілками він обійняв небо, а корінням опустився в підземелля. Тут нам проявлено Трійцю Світу. Верхній світ пов’язаний з Богами, Середній світ – з людьми, а Нижній світ, як правило, з духами Померлих. Дуб – це теж та Вісь, яка пронизує Тримир’я, ті три місяці одного сезону року.

У сучасному Рідновір’ї це називають Світом Праві, Яві та Наві, світ Богів, світ людей та Світ предків і мертвих. Ява – це все видиме, тоді як Нава (невидима Ява) – все приховане. Є ще поняття, як Світла Нава та Ірійський сад – це обитель благих душ предків, і Темна Нава – обитель не упокоєних душ і підступних Духів. Права ж як певна сила Богів, яка тримає все це в рівновазі.

Цикли життя та природи: весна і юність

Юність і весна, як сезон року, характеризується в психології людини як початок її життєвого шляху. Стан, коли вона перебуває постійно як учень, отримує освіту в рамках того суспільства, в якому живе. У дитинстві нам навколишній світ нав’язують у грубій формі, хоча батьки завжди своїм дітям бажають добра.

До певного віку підліток сприймає навколишній світ крізь призму батьків. Але настає час, і в людині починає розвиватися Его, особиста самость, коли вона різко починає відокремлювати себе від інших. Его – це “інструмент” пізнання того, що я не такий, як усі, і він необхідний на певному етапі розвитку особистості. Підліток бачить недоліки суспільства та “знає”, як краще жити. Це призводить до конфлікту його та суспільства, він пізнає себе на противагу іншим. Підліток починає “будувати” свій Світ, разом з батьками він його вже “побудував”. Він брав те, що йому давали, його це не влаштовує, він хоче брати те, що його зацікавило.

Так і в Природі, приходить Весна, і вона бере своє. Весна – це час юних Божеств. Ярило – завзятий безбородий юнак, а Леля – непорочна діва. Вони й одягнені відповідно. На відміну від літа, коли Перун і Дажбог – зрілі чоловіки з окладистими бородами, а Лада виглядає як молода огрядна жінка. Боги-чоловіки тримають у руках меч і молот або посох, а жінки – чаші. У юного Ярила – сопілка, що кличе дівчину Лелю в далечінь її долі, в руках у неї – гілка з квітами.

Але є й людська доля, коли хтось залишається назавжди у своєму дитинстві.

Цикли життя та природи: літо і зрілість

Стан зрілості – це коли людина накопичила сили, у неї є наміри та готовність втілити “в життя” власний світ. Її головне завдання – відбутися як особистість, у дитинстві вона йшла на поводу у таких особистостей, вчилася у них. Прийшов час посадити дерево, побудувати дім та народити сина.

Людина в цьому віці вже має вміти розвивати свою особистість, вона має стати творцем Власного світу, стати помічником Бога Сварога та зуміти сварганити щось у Світі Богів. Зрілість – це коли людина починає усвідомлювати себе господарем своєї долі. Розумна людина вчиться протягом усього свого життя, а деякі люди “зависають” на певному своєму віці, і розвиток їхньої особистості зупиняється. І тоді Доля змушує людину проходити віхи свого життя іншими методами.

У юності людина вивчає, з чого складається дім, а в зрілості вона вже будує цей дім. Їй доводиться проходити багато нюансів, адже неможливо все вивчити у шкільний час. У цей період життя Его людини з її вольовим зусиллям чогось досягає у своєму житті. Мудрість зрілого стану людини – це вміння розділяти свої дії на “що таке добре, а що таке погано”, що допомагає мені в цьому житті, а що ні.

У цьому віці з’являються ступені зрілості Душі людини.

Цикли життя та природи: Осінь – стадія старості людини

Сезону осені протегують такі Божества, як Велес і Макошь. Цей період пов’язаний зі збором урожаю, а людина збирає докупи всі свої справи, здійснені за своє життя, і робить висновки, як правильно вона прожила це втілення на Землі.

Тут треба розуміти, як ти прожив життя, дивлячись на діяння Велеса. У цього Бога є дві протилежні одна одній іпостасі. Є огрядна іпостась у вигляді Скотього Бога, бо худоба в давнину означала багатство. Велес, з одного боку, подавач Багатств Мирських, а з іншого боку – він Володар Світу Предків і мертвих. Він провідник у світ Наві та його Володар. Комусь Велес дає дари мирські, а комусь – духовні. Він дає нам розібратися самим у собі, яка частина “скотього світу” домінує над духовною. Наша духовна складова має не пригнічувати мирську природу, а вміти керувати нею, як вершник керує конем. Нашу “тваринну” частину природи не треба морити голодом, її треба плекати, це називається простим словом – здоров’я. У здоровому тілі – здоровий дух.

“Осінні” Божества зазвичай зображуються як люди похилого віку, але з відмінним здоров’ям. Макошь зображується не як молода дружина, а як зріла Богиня Прародителька. Велес також представлений у віці поважного мудреця, старця, який перейшов за межу розквіту сил, але який за своїм виглядом житиме ще багато років.

Цей перехід життя пов’язаний з господарем своєї родини, діяльність якого пов’язана з хорошим егоїзмом. Цей період життя людини несе в собі дуже серйозну духовну кризу. У цьому віці кажуть: “Я не віддам свій збудований дім, посаджене дерево та збережу свого сина!” Приходить час відмовитися від усього цього та відбутися як особистість. Ніхто без його відома нічого не міг змінити в його домі, а тепер можна. Людина стає мудрим порадником для тих, хто стає “господарем” у цьому світі.

Не треба тільки цей час перетворювати для себе зі стадії мудрості на стадію старечості.

Хто такий Наставник

У будь-якої людини, яка прожила понад 60 років, є свій “життєвий багаж” знань, і їй є чим поділитися з молодими. Однак така людина не ділитиметься поверхневими знаннями, які були напрацьовані за кількістю схожих ситуацій. Наставник навчатиме свого учня розуміти суть глибини речей.

Ми ж маємо розуміти, чи хочемо ми самі цієї глибини розуміння, чи просто звичайної обізнаності. Тільки глибина розуміння суті речей може призвести нас до своєї трансформації. Але й формальне розуміння потрібне всім.

Наставництво передбачає передачу мирських знань. І одними з таких знань є релігійні догми, це не духовні, це матеріальні догми. Тільки дотик до рідної традиції відкриє вам духовний шлях.

Духовний шлях людини

Шлях до духовного розвитку людини за допомогою релігії може відбутися тільки через больові відчуття. Тобі кажуть, підсовучи тобі їхню літературу: “У тебе болить серце – значить ти мало любиш світ, поганий зір – не хочеш бачити світ”. Така людина починає практикувати все на собі, вона багато змінює у своїй долі. Так, багато хвороб і звичок минають, але приходять інші. Релігія – це не просто віра у щось, це певна робота над собою.

Але є шляхи, які ведуть ще глибше у пізнанні Божественного світу. Багато релігій тупцюють на місці, здобуваючи собі мирське прохарчування, будують для своїх потреб церкви, “відспівують” братків, які знущалися з оточуючих їх людей.

Якщо людина хоче йти духовним шляхом, не обов’язково відмовлятися від сім’ї, роботи та відпочинку, треба вміти проявляти свою духовну силу через мирську.

Зима – четверта стадія життя людини

Період “зими” – це час життя, якому протегують Темні Боги – Кощій і Морена. Кощій є іпостассю Чорнобога, або це лик Велеса, коли він є в образі Навнього Володаря. Вони і є Боги Руйнівники.

Усі мислять поверхневими категоріями. Що Творіння – це благосні справи, і їх вершать Світлі Боги, а є “негідники”, які приходять і все ламають. Добро і зло – поняття сиюминутне, кон’юнктурне та оціночне лише з одного боку. Творіння і Руйнування йдуть поруч одне з одним, народжуються нові ідеї та зникають старі.

Творча робота з силами Руйнування – надзвичайно важливий процес Духовного розвитку Волхва. Він має знати, як “проклясти сусіда”, бо ця робота досить складна та неймовірно небезпечна, цього вимагає Гармонія Світу. Для цього потрібна певна духовна зрілість.

Слов’янська “життєва” культура вся пронизана замовляннями та носінням оберегів. Багато що полягає в тому, щоб блискавка не вдарила людину, чоловіча сила не перетворилася на слабкість, а жіноча краса – на хтиву посмішку. Це величезний пласт, напрацьований століттями народної магії.

Почувши Віщий Поклик, людина може піти далі пізнавати не лише Явний світ. Людина проходить перші 3 стадії духовного розвитку – вона йде Десним шляхом, а ось 4-й шлях – лівий Шуйний шлях. Спіраль Розвитку – справа Правої руки, а ось Ліва рука – це шлях повернення до своєї справжньої природи, центру, від якого все пішло, або самого себе. Така людина стає дуже небезпечною для соціуму. Людина, яка йде мирськими шляхами, зрозуміла, і її шлях можна передбачити. Такою людиною легко керувати, а що робити з тими, хто вам незрозумілий?

Богів і Богинь, які протегують Зимові, зображують у 3-х іпостасях: у юності, зрілості та бабусі-руїні. У річному колі Зима спочатку постає в образі красуні, Снігової королеви, а ось на Масляну вона вже виглядає як горбата баба, опудало якої зрештою спалюють.

Сила Морени присутня всередині нас завжди, адже люди вмирають не лише взимку.

Життя – дивовижна річ, воно завжди переплетене зі Смертю.

Всі наші Божества – це певні властивості нашого розуму, це якість нашої свідомості.

Навіщо ми звертаємося до наших Богів? Для того, щоб у собі розвивати певні властивості, якості, притаманні цим Богам, бо є образи прості та однобічні, а є образи складні та багатогранні.

Висновки

У цій статті ми злегка розглянули глибокий духовний зміст ролей жерців і волхвів у слов’янській традиції, їхній зв’язок з природними циклами та духовним розвитком людини. Ми дослідили історичне коріння цих постатей, їхні функції в сучасному Рідновір’ї та їхнє значення в розумінні слов’янського календаря – Кологоду. Особливу увагу було приділено тому, як мудрість жерців і волхвів допомагає людям узгодити своє життя з ритмами природи, усвідомити своє місце у світобудові та пройти через усі етапи життєвого шляху з гідністю та мудрістю.

Ми також занурилися в символіку Сонця та Місяця, чоловічого та жіночого начал, та їхній вплив на людину та навколишній світ. Було розглянуто триєдність світобудови – Прав, Яв і Нав – і те, як воно відображається в слов’янському світогляді.

На завершення, стаття закликає нас продовжити дослідження багатої спадщини слов’янської традиції, щоб відкрити для себе нові грані духовного зростання та самопізнання. Шлях до гармонії з природою, предками та богами – це нескінченна подорож, і кожен крок на цьому шляху сповнений світлом, мудрістю та любов’ю.

Слава Роду!