Волхви та жерці є відомими представниками давньослов’янської культури і релігії. Волхви відігравали важливу роль у релігійному та потуботовому житті слов’ян. Волхви і жерці виконували різні релігійні обряди, проводили магічні практики і ритуали, володіли знахарством і цілительством, лікували народ. Волхви були найвищим станом суспільства. Ставлення до них було шановане і поважне. Серед людей їх вважали чарівниками, віщунами, провісниками. Про них складено чимало легенд в народній культурі.
Волхви або кудесники були священнослужителями давньоруського язичницького пантеону, збирались на капищах і святилищах та вшановували таких богів як: Сварог, Хорс, Перун, Велес, Дажбог, Лада, Ярило та інших. Саме слово “волхв” – походить від слів “волосся, волохатий” і було пов,язане з тотемною твариною – Ведмідь та Вовк. В мистецтві цих тварин зазвичай зображали як супутників волхвів. Чаклування волхва називали – волшбою, а також – кудеса, тобто чудеса. Волхви завжди носили довгі бороди і волосся – це має ще енеолітичний характер, коли людина вдягала маску звіра щоб уподібнитися йому. Скандинави наприклад вдягали голови Оленя або шкуру Вовка. Таким чином переходили в інший стан та простір – стан взаємодії із тотемом, відкривалися магічні здібності і таке інше.
Найдавніша згадка про волхвів датується літописом 912 року, де міститься розповідь про провіщення близької смерті князю Олегу. Волхви брали участь у антифеодальних повстаннях – Суздальському повстанні 1024 року, Київському повстанні 1068—69 рр., Ростовському повстанні 1071 року проти свавілля знаті і бояр, насильницької християнізації. З 988 року волхви зазнають фізичного знищення, усілякого гоніння й переслідувань. Волхви прагнули зберегти народну владу та віру.
Жрець — це обрядодій, служитель культу. Жерці поступались волхвам за статусом. Переважно являли собою перехідний щабель до волхва. Жерцями могли бути як молоді так і старі люди. Яляли собою головних носіїв та хранителів культури у давніх цивілізаціях світу. Жрецтво виникло ще з у неоліті або навіть мезоліті — одночасно з появою первісних релігійних вірувань. Для «спілкування» з духами і душами померлих потрібні були особливі люди, які мали або певні надзвичайні здібності, або більше знань і досвіду. Слово “жрець” буквально означає «жертвоприношення», від праслов’янського * žьrti , і є однокореневим слов’янським словам, що означає «жертва».
Зовні волхви та жерці відрізнялися обрядовим одягом та довгим волосся і бородою, яка за давніми уявленнями являла собою зв’язок з Предками, Богом та Всесвітом. Зазвичай, вони жили подалі від людей, в лісах біля великих річок, в учрощищах, серед духмяних квітів, у підгір’ї, в печерних скитах. Там вони приносили небу молитви, а богам жертви. Пили лише воду, їли овочі та корені, а ложем їм служило листя та трава.
Волхви і жерці були явищем української, давньослов’янської культури. Вони були її носіями і передавали знання з історії, культури, космології, міфології, філософії, народної медицини, екології, технології ремесел тощо.
