У цій статті поговоримо про таке явище як “шаманізм” і “шамани”. Спробуємо заглянути у їх суть через їх практики, обряди, атрибутику, духів.
Духи-Охоронці в шаманізмі
Про Персональних духів, які протегують людині. За віруваннями одних, наданий їй від народження, за переконаннями інших, набувається через видіння або зустріч із привидом. Духи-охоронці відіграють важливу роль як в анімізмі, так і в спіритуалізмі. Вони також фігурують у християнській ідеї про ангела-охоронця.
Основне призначення духів-охоронців, як і випливає з їхньої назви, бути на сторожі інтересів своїх власників, охороняти їх від тривог і всіляко сприяти, щоб їм спокійно жилося. Нещастя може бути пояснене тим, що дух-охоронець відвернувся, а удача – вмілим виконанням духом своїх обов’язків. Послання від духів-охоронців іноді бувають у формі передбачення або ясновидіння.
У племінних суспільствах духи-охоронці по-різному співвідносяться з іншими уявленнями про дух-душу, ототожнюваними з людиною. У деяких суспільствах їх розуміють як самостійно існуючих духів, тоді як в інших вважають, що вони є предками, які продовжують існувати, або ж в особистому плані пов’язуються з яким-небудь одним предком. Для деяких австралійських аборигенів душа людини та її дух-охоронець об’єднані від народження та возз’єднуються після смерті, однак упродовж життя існують порізно і виконують різні функції.
Знайти духа-охоронця можна різними способами. Якщо хтось від народження позбавлений такого духа-охоронця, він повинен прагнути знайти його. Це стосується багатьох племен американських індіанців. У них частиною традиційного “пошуку через видіння” для юнаків і дівчат, які досягли статевої зрілості, є пошук кожним свого духа-охоронця. Іноді дух-охоронець являється уві сні. Оскільки в анімізмі сни сприймаються як нічне життя душі, це означає для людини, що її душа, яка покинула тіло під час сну, зустрічає духа-охоронця. Однак як би не відбувалася ця зустріч, в уяві або уві сні, це не завжди має на увазі, що саме в цей момент людина знаходить свого духа-охоронця. Може статися так, що дух-охоронець був у неї від народження, але тільки після такої зустрічі людина починає усвідомлювати, що він у неї є.
В анімістичній традиції духи-охоронці пов’язувалися з шаманством, тотемізмом і реінкарнацією. Найчастіше шамани, головне заняття яких – встановлювати контакти зі світом духів, мають не одного, а кількох духів-охоронців, або помічників, часто у формі “тваринної сили”.
Тотемізм є підгрупою анімістичних вірувань, пов’язаних з уявленнями про спорідненість людей і тварин. Люди часто асоціювалися з певним видом тварин, які теж могли виступати як їхні духи-охоронці. Зв’язок між духами-охоронцями та реінкарнацією являє собою особливе поєднання, як, наприклад, у аборигенів. Багато хто з них вірить у переселення душ. У цьому разі, безперервно возз’єднуючись із душею між періодами її земного життя, дух-охоронець забезпечує існування цієї самої душі, поки вона перевтілюється.
У спіритизмі, а також у деяких християнських віросповіданнях людина вірить у те, що від народження вона має духа-охоронця, хоча й не завжди може бути впевненою в його існуванні. Однак здебільшого дух-охоронець виконує для людини ті самі функції, що й у племінних суспільствах.
Шаманські практики і обряди
Існує безліч різних типів шаманських ініціацій, але всі вони незмінно містять елементи переживання смерті, розчленування, очищення і воскресіння. В ініціації ніби помирає “стара людина” і воскресає оновлена і укріплена особистість “нової людини”, “надлюдини” архаїчного суспільства.
Ось людина, яка страждає від головного болю, сонливості, слухових галюцинацій тощо, приходить до шамана і просить навчити її шаманського служіння. За цим проханням слідує посвята, під час якої ініційований отримує свій перший і найважливіший психотехнічний досвід. Він переживає вмирання і смерть – він уявляє, як його тіло розчленовують на частини, витягують внутрішні органи і розвішують їх на гаках. Потім їх варять і виробляють заново.
По суті, це бачення схоже на біблійне пророче оновлення.
У той час як тіло шамана лежить розчленованим або вариться в казані, набуваючи нових сакральних якостей, відокремлену від тіла душу шамана підносить на вершину світового дерева велетенський птах із залізним пір’ям і довгим хвостом, птах-прародителька шаманів, – він поміщає душу в яйце, яке лежить у його велетенському гнізді, й висиджує, аж доки дух шамана не набуде сакральної зрілості. Потім душа шамана вилуплюється з яйця і входить в оновлене та возз’єднане тіло. Присвячений воскресає вже не профаном, а шаманом, готовим до свого служіння. Ініціацію завершено.
Обмовимося, що описаний нами сюжет є деяким вільним узагальненням ініціаційних переживань посвячуваних різних шаманських традицій (в основі лежать посвятні практики якутів).
Багато дослідників культури шаманізму описують техніку ритуалу ініціації та переживання, що його супроводжують, у шаманських традиціях якутів, самоїдів (ненців), тунгусів, бурят, австралійців, південноамериканських індіанців, індонезійців, ескімосів та інших народів. Але скрізь ми зустрічаємося з переживанням розчленування тіла, смерті та воскресіння, супроводжуваного почуттям зцілення й оновлення.
Незабаром ми докладніше розглянемо характер посвяти в ескімосів як один із найскладніших, найцікавіших і найхарактерніших – особливістю моменту обрання тут є те, що кандидата в шамани або знаходить практикуючий шаман, або він самостійно висловлює бажання стати шаманом.
В ескімосів-аммасаліків шаман (ангакон) сам обирає собі учнів серед хлопчиків шести – восьми років. Кожен шаман зазвичай навчає п’ять або шість учнів. Навчання проходить у глибокій таємниці
Воно передбачає усамітнення біля старої могили або біля озера, де учень повинен терти один об одного два камені і чекати особливого знамення. Шаман пояснює учневі, що потім перед ним з’явиться ведмідь, який зірве з нього всю плоть, тож залишиться один скелет, після чого останній обросте новою плоттю, і потім настане воскресіння.
Лабрадорські ескімоси вважають, що у вигляді ведмедя з’являється сам Великий Дух – Тонгарсоак. У західній Гренландії посвячуваний залишається “померлим” (у несвідомому стані) протягом трьох днів після появи духу.
Переживши смерть і воскресіння, новий шаман проходить ритуал наділення силами і отримує владу над духами-помічниками. Після цього він зазвичай йде до іншого вчителя (оскільки кожен шаман вважається фахівцем тільки в одній конкретній техніці) і збирає цілий сонм духів-помічників.
У ескімосів-іглуликів ритуал ініціації ще цікавіший. Охочий стати шаманом приходить до обраного вчителя і просить його настанов. Якщо той не бачить перешкод, то погоджується. Тоді учень і вся його сім’я каються перед шаманом у гріхах (порушення табу та ін.), після чого настає короткий період повчань (інколи п’ять днів), за яким слідує період посиленого тренування: новий шаман набуває здатності відокремлювати душу від тіла (щось на кшталт відокремлення астрального тіла західного окультизму) та здійснювати тривалі “духовні” мандри в повітряному просторі та глибинах морів.
Потім завдяки зусиллям вчителя посвячуваний переживає осяяння або просвітлення (ангакокв або кауманекв), яке полягає у баченні таємничого світла, яке шаман раптово відчуває в тілі й голові. Це світло подібне до сяючого вогню, завдяки якому шаман може бачити в темряві (і в буквальному, і в переносному сенсі) навіть із заплющеними очима. Йому також стають притаманні ясновидіння і передбачення.
Присвячений знаходить бачення світла після довгих годин очікування у своїй оселі, під час якого він, імовірно, займається спогляданням і викликанням духів.
У всіх описах цих обрядів європейськими вченими присутні мотиви сходження і польоту, особливо характерні для шаманізму, зокрема притаманні й сибірському шаманізму. Але особливо цікавим є момент бачення світла, фотизму, надзвичайно характерний для багатьох розвинених форм релігії (від раннього брахманізму до буддійської йоги та християнської містики). Приклад ескімоського шамана свідчить, що такий досвід був доступний для архаїчної людини з часів незапам’ятної давнини.
Вельми цікавою особливістю ескімоського шаманізму є техніка споглядання власного скелета, що входить в індивідуальний психотехнічний досвід ініційованого. Тривале і наполегливе споглядання себе як скелета супроводжується своєрідною аскезою і передбачає здатність до високого ступеня зосередженості та візуалізації. Шаман поступово ніби знімає з себе шкіру, м’язи, прибирає внутрішні органи тощо доти, доки від його тіла не залишиться один скелет. Під час цієї споглядальної процедури шаман називає кожну частину свого тіла, кожну його кісточку, використовуючи особливу священну шаманську мову.
Так, позбувшись скороминущого й зникаючого, плоті й крові та звівши своє тіло до його субстанціальної основи, наче долучившись до вічності, шаман присвячує себе служінню, ототожнюючись із тією першоосновою, що існуватиме стільки ж, скільки сонце й вітер. По суті, саме цей момент споглядання себе як скелета й тотожний посвяті, за якою слідує отримання підтримки від духів-помічників.
На відміну від сибірського шаманізму, де бачення смерті, розчленування тіла тощо передбачають вчинення цих актів (убивства, розчленування) іншими особами (предками шамана, духами тощо), тут переживання себе як скелета сприймається як наслідок власних зусиль в аскетизмі та психотехнічній споглядальній практиці. Але і в сибірському, і в ескімоському випадку зведення себе до скелета означає вихід за межі профанного в царину сакрального.
Тут кістка являє собою символ самого першоджерела життя, субстанціальної основи існування, вічної і непорушної реальності, яка не підлягає тлінному і мінливому світу плоті та крові.
Звести себе до скелета – це ніби знову увійти в утробу первозданного життя і пережити повне оновлення, таємниче відродження.
Зазначимо, що подібного роду психотехнічні прийоми є й у високорозвинених релігіях, наприклад у буддизмі та християнстві. Але тут їхня мета істотно інша – бачення марності й миттєвості мирського і профанічного, всезагальності мінливості й неминучості смерті. Однак оскільки переживання цього “пам’ятання про смерть” також веде до трансцендування профанічного рівня, можна говорити все ж про принципову функціонально-цільову тотожність двох підходів.
Особливо цікавий приклад даосизму, що зберіг початкову архаїчну семантику скелета і кістяка. “Дао де цзин” протиставляє зовнішній і поверхневій красивості скороминущого світу (кольори, звуки і потяг до них) сталість і сутнісність живота і кістяка, їжі і скелета. І те, й інше однаково символізують субстанціональність і граничну реальність невимовного і “непрохідного” Шляху – вічного Дао. Це пояснюється вже неодноразово зазначеним нами нерозірваним зв’язком даосизму з архаїчним типом мислення і базовими формами архаїчної культури.
Резюмуючи сказане, зазначимо ще раз, що всякий ініціаційний ритуал є ритуалом містеріального типу і передбачає безпосереднє переживання посвячуваним смерті, розчленовування тіла, воскресіння і перетвореного відродження, яке не лише покладає край “шаманській хворобі” в разі наявності такої, а й перетворює нового шамана на сильну особистість архаїчного суспільства.
Горловий спів і дихальні практики та вправи шаманів
Обертонний або горловий спів завжди вважався магічною дією, що дає змогу виконавцю вступати в контакт із духами. А спеціальні практики горлового дихання дозволяли полегшити перехід в інші стани свідомості. Під час камлання обертонний спів слугував ніби доказом спілкування з духами самого шамана. Спеціально розроблені й перевірені протягом багатьох років дихальні вправи давали змогу накопичити енергію, зміцнити організм і спрямувати енергетичні потоки в потрібне русло.
Очисне дихання
Для цього потрібно встати рівно й випрямити спину. Далі потрібно зробити вдих і затримати дихання на кілька секунд. Після слід скласти губи трубочкою й витягнути їх уперед. Із силою видихнути через складені губи трохи повітря, на секунду затримати видих і знову видихнути. Так слід видихнути все повітря. Цю вправу застосовують для посилення зцілювального впливу інших методів.
Енергетичне дихання
Сядьте так, щоб спина була прямою. Сконцентруйтеся на енергетичній точці нижче пупка й уявіть промінь світла, що виходить звідти. Зробивши вдих, уявіть, що цей промінь розгортається усередині живота й енергія, прямуючи до попереку, розтікається вздовж нього й опускається до куприка, ковзаючи вздовж хребта. Це потрібно постаратися зробити з вдихом. Потім слід на кілька секунд затримати дихання. Тепер слід повільно видихнути й уявити, що промінь здійснює зворотний шлях, виходячи через живіт назовні. За такого дихання, організм людини заповнюється енергією, якої йому бракує.
Зцілювальне дихання
Лягти у вихідну позу. Покладіть руку на ту частину тіла, в якій відчувається найбільший дискомфорт, і дихайте повним диханням. Під час вдиху слід уявляти, що повітря, яке вдихається, проходить через хворе місце й воно зцілюється. Під час видиху – що разом із ним іде все погане й увесь біль. Виконати вправу потрібно 10 разів. Потім потрібно прибрати руку й десь із хвилину полежати не рухаючись. Потім правою рукою, за годинниковою стрілкою розтерти хворе місце.
Дихання чотирьох стихій
Вдих і видих через ніс-земля, вдих через ніс, видих через рот-вода, вдих і видих через рот-повітря, вдих через рот, видих через ніс-вогонь. Під час вдиху язик має бути згорнутий у трубочку, а під час видиху як зазвичай. Виконуючи дихання землі, відчуйте, як від центру грудей відокремлюються дві кулі. Одна, під час вдиху піднімається через верхівку вгору, а інша на видиху опускається через ноги донизу. Дихання води має об’єднати ці кулі єдиним потоком, що виливається вгору, до верхньої кулі на вдиху і вниз, до нижньої на видиху. Дихання повітря стягує на вдиху тіло і все навколишнє в точку, а на видиху розширює. Вогонь на вдиху нагріває тіло, що стиснулося, а на видиху тіло випромінює світло і тепло.
Агим-дихання
Зробіть глибокий повільний вдих через ніс таким чином, щоб повітря пройшло хвилеподібно від живота до плечей. Для цього слід трохи випнути живіт, роздути грудну клітку і підняти плечі. Видих робиться через ніс у тій самій послідовності. Час виконання вправи приблизно 20 с. Цикл дихання: вдих-8с, пауза-2с, видих-8с, пауза-2с. Кінець форми.
Атрибутика шаманів
Шаманська атрибутика – це дуже важливий елемент шаманізму, пов’язаний не тільки з релігійною ідеологією та обрядовою системою, а й з матеріальною культурою і мистецтвом. Шаманська атрибутика в перебігу історії змінювалася: зростав список речей, змінювалася сировина, з’являлися нові види приладдя, ускладнювалися і збагачувалися їхня символіка і функції.
- Шаманські тростини (хорьбі). Розрізняли три види тростин: кінні (морін), зміїні (могой) і людські (хун).
- Жодоо (едоо) – ялицева кора, її підпалювали для пахощів і очищення жертовних тварин, вина, продуктів.
- Батіг (мінаа, або ташуур). Батіг символізував владу шамана над віруючими людьми.
- Шаманський костюм (оргой) – одне з головних приладдя шамана. Костюм міг бути двох кольорів – білого і темно-синього. Білий оргой носив шаман “білого” походження, а темно-синій – “чорного”. Шили костюм із шовкової або паперової тканини, на костюм пришивали металеві фігурки людини, коня, птахів, змій, гуртки, молоточки, холбого, стрічечки та інше.
- Шаманська корона (майхабші) – священний головний убір, виготовлений зі шкіри голови тварини або звіра (оленя, вовка, рисі), знятої разом із рогами (в оленя) і вухами.
- Бубон і калатало (хесе, тойбор). Ударний музичний інструмент шамана. Бубон – приналежність тільки посвячених шаманів.
- Шапка (малгай).
- Дзеркало (толі) – неодмінна приналежність шамана, воно могло бути виготовлене з бронзи, нефриту та інших матеріалів.
- Хур – музичний шаманський інструмент.
- Спис (жада).
- Кортик, кинджал, ніж.
- Зелі – волосяна мотузочка із застібками, підвісками, використовувалася як амулет, оберіг, предмет для вигнання злих духів.
- Зображення змій. Вони служили для їзди шамана в потойбічному світі.
- Дзвіночки (шангінур).
- Шомшорго – холбого. Шомшорго символізували владу і ступінь посвячення шамана і служили предметом прикраси.
- Шкурки п’яти видів звірків (табан хушуута) – горностая, білки, зайця, колонка і соболя. Використовувалися під час капання, слугували онгонами, оберегами.
- Вівтар, престол (шерее). Під шерее в даному випадку мається на увазі спеціальний ящичок на чотирьох ніжках для зберігання всієї атрибутики. Прикрашалися шерее зображеннями сонця, місяця, звірів і людей, стрічками тощо.
Зовнішньою ознакою шамана, що відрізняла його від пересічних вірян у буденному житті, слугувала також коса, яку носили ззаду на голові.
