У Вижницькому районі Чернівецької області є цікаве село Багна. Цікаве воно не тільки своєю назвою, що походить від типу місцевості, а саме від її болотистості. Цікаве воно ще й тим, що в околицях бере свій початок річка з багатомовною назвою Міхідра. Вона невелика (всього 32 км) і є притокою річки Серет. Але ж неспроста тут з’явилася назва, настільки співзвучна з індійським Махендра або “Великий Індра”. Махі – (санскр. “mahi”) – земля, Індра (санскр. “indra”) – цар, Ра – Бог, Захисник. А в підсумку виходить…дуже навіть цікава назва. Але на цьому інтрига і секрети села і його околиць не закінчуються. На вершинах довколишніх гір (до речі, підйом на які зовсім не пологий), є стародавнє святилище села Багна, про яке не всі місцеві старожили знають. Попри те, що інформація з інтернет-джерел була і залишається поки що мізерною, ми, знаючи лише про якусь стародавню обсерваторію і про геологічну пам’ятку природи “Багнянські старожитності”, вирушили на розвідку.
Назустріч таємницям села Багна
Ми знаємо, що погода в горах може змінюватись доволі стрімко, тому відстежуючи день для поїздки, знайшли один із найтриваліше-сонячних. Дощ обіцявся ближче до вечора. Дорога від базового місця проходила легко вже знайомими місцями. І тільки на завершальному відрізку шляху ми опинилися на новій для нас території. Трохи покружлявши селом, вирішили самостійно відшукати місце за наближеними координатами навігатора. Але, переговоривши з місцевими і, оцінивши час і дальність походу в невідомість, змінили плани, вирішивши звернутися до керівництва села. Місцевий голова виявився досить товариським і чуйним до прохання гостей, і незабаром у нас був гід-провідник. Забігаючи наперед, скажемо, що без нього знайти шлях було б важко, з огляду на те, що ми вийшли навіть до присілка Багна, що знаходиться за горою.
Піднявшись до місця стоянки на машині, почали шлях. Градус підйому в гору тут досить великий, але нетривалий. Невдовзі ми йшли першою вершиною гряди, відпочиваючи і радіючи прохолоді вітру і теплу сонця. Далі почався не менш градусний спуск до першої знахідки – валуна, великого, схожого на постамент для жерця. На ньому є зображення правої долоні. Здається на ньому могло щось стояти. А трохи нижче ми знайшли людиноподібну кам’яну статую, яка начебто лежить ликом донизу в позі Жінки, що молиться… Цей кам’яний ідол за своєю будовою та енергетикою дуже нагадав нам про ще одне святилище – Терношорська Лада, що знаходиться в Терношорах, про Богиню-Матері Ладу… і тут велике Відання і таємниці зберігаються…
Спуск виявився набагато важчим за підйом через ухил гори приблизно в 45*, плюс великий шар опалого багаторічного листя, переплетене коріння і відсутність чагарників для опори. Але не дивлячись на всі ці труднощі, є відчуття стежки, правильності маршруту, і не вперше приходить почуття захоплення до місцевих жителів, які виросли в горах: їхньої грації в подоланні шляху, їхньої легкості, їхньої відкритості, і водночас якоїсь внутрішньої таємниці. Внизу, наче в нагороду за сміливість у подоланні спуску, на нас чекали зарості дикої малини з іван-чаєм, що милує погляд. Природа все дає до місця…
Одразу за малинником починалася кам’яна гряда. Валуни, вищі за людський зріст, ніби вишикувані в стіну з проходами, являли собою місце входу на певну територію. А ми вийшли з нього, значить пройшли навпаки. Із середини на початок. З огляду на все вищеописане, приходить здогадка: нас вивчають і перевіряють Хранителі. Проходячи вздовж “стіни” помічаємо сліди стародавнього оброблення матеріалу, символи, заглиблення, знаки, ловимо відчуття сканування, а ввійшовши в резонанс із простором, спадає на думку про захист якогось простору від зайвих людей і очей. У процесі розвідки нових місць це не дивно – адже вивчаючи інформацію і складаючи її як картину-пазл, потрібно не забувати, що вона може виявитися багатовимірною і не відкриється відразу вся. І відкриється не тільки та інформація, яку ми готові прийняти, а й та, яку нам готові дати.
Повернувшись у село, розуміємо – потрібно все-таки знайти обсерваторію. Провідник новий є, а вірніше це місцева мешканка, яка добре знає таємні стежки і буває в горах майже щодня, бо випасає домашню живність. Отже, в дорогу.
Місця Сили села Багна
Ходжена широка стежка з боків потопає в заростях малинника, і ми радіємо легкій розмові та солодкому підкріпленню сил. Невдовзі, якимось чарівним чином пані Марія (наш провідник) знаходить прохід у заростях і починається наш підйом. Знову доволі крутий, але що вище піднімаємося, то світлішим стає простір, він ніби починає випромінювати світло і співати. Через деякий час під ногами змінюється ґрунт. Нижня рослинність зникає, а сам ґрунт тут схожий на луску допотопної рептилії, кам’янистий. Сама гора ніби суцільний камінь. Дивно, як тут росте чорниця? Добравшись до вершини і покружлявши околицями, знаходимо перший комплекс. І перше, що нам впадає в око, це незвичайний камінь-валун у вигляді птаха! А недалеко від нього Вівтарна плита і ми впевнені, що на ній є знаки і символи (але вони заховані під заростями моху). Тут проявляється планетарна енергія, весь простір ніби наповнений спалахами нейронних зв’язків. Тут знаходимо камінь на зразок голови з витягнутою формою черепа (недалеко від м. Делятин є схоже місце, але про нього іншим разом). Це Місце, за нашими відчуттями, – один із маяків Живої Землі, який передавав і отримував інформацію про важливе й високе. Тут хочеться відкритися і розчинитися… почути Голос Землі, Свій Голос і Себе…
Недалеко від цього чарівного простору є ще одне цікаве для вивчення місце. Називається воно “Чарівні камінчики Марусі”. Тут безліч таємниць і загадок, лик Богині, знаки, проявлені в каменях, особливий ансамбль їхньої побудови, особлива аура простору й прояву Енергій…
Висновки експедиції в село Багна
Ми живемо часом не усвідомлюючи або не до кінця розуміючи Живість усього, що нас оточує. Природа, Планета, Всесвіт – усе це єдиний організм, що має досконалу будову і призначення. Ми, люди, є частиною цієї Єдності. І в наших силах стати частиною більш гідною, ніж зараз…
Той, хто має вуха – нехай почує, той, хто має очі, – нехай побачить…
