Маловугільський район Закарпатської області щедро обдарований Природою і так само щедро обдаровує своїх гостей і мешканців панорамними краєвидами та яскравими враженнями. Це й не дивно, адже він є частиною Карпатського біосферного заповідника й оточений віковими буковими Пралісами, що входять до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО… Тут, по інший бік Карпат, Природа не менш прекрасна і дивовижна, але… тут своя казка, свої історії, інші люди, інші енергії та стихійні прояви… Цього разу наш шлях лежить до нових відкриттів – доісторичні стародавні печери Закарпаття…
Приїжджаючи сюди, ми опиняємося в такому собі “Задзеркаллі”: начебто все так само знайоме (як і на Прикарпатті), і не вперше маршрути приводять до цих країв, але таємниці й відкриття, які ми отримуємо, мають інше забарвлення, здіймають інші емоції, інші відгуки й осяяння… відчуття таке, начебто все інакше. Здається, тут енергії більш “тягучі”… відчутні.
Ми вирішили зайнятися вивченням підземних просторів в околицях села. Стародавні печери – це царство мороку і постійної вологості. Невідомий світ, частково або повністю позбавлений сонячного світла. Потрапляючи в нього, людина починає жити в іншому ритмі та плині часу… А найбільш природні печери, як нам відомо, слід шукати якраз у Тячівському районі.
Біля с. Мала і Велика Уголька та с. Угля розташований вугільний широколужанський масив. Туристів сюди приваблюють вертикальні карстові печери, яких тут кілька десятків. Одна з найвідоміших – печера Дружба (або Романія), має довжину близько кілометра. Вона важкодоступна. Є й безліч інших карстових чудес, але стародавні печери Закарпаття не екскурсійні, з огляду на своє розташування, і щоб потрапити туди, треба отримати дозвіл в обласному об’єднанні спелеологів… Не менш відома також печера “Молочний Камінь” – так звана печера стародавньої людини (до речі, у ній учені знайшли стоянку мисливців кам’яної доби, а це понад 20000 років тому).
А щоб помилуватися карстовими чудесами зовсім не обов’язково спускатися під землю, адже тут, у маловугільському масиві є Карстовий міст (природна арка в урочищі Чур). Згадки про нього були в грамоті цареві Івану Грозному від московських послів 1552 року.
У донесенні царю посли писали:
“…та поблизу того ж монастиря є камінь великий, як дуга, і є на перестріл, і підхід під нього як під градову браму, кінцем лежить на одному місці, а іншим кінцем на іншому місці. А нагорі того каменю ліс росте, кедр, буч, ворграс та інше дерево. Та від того каменя як мочне людині каміння кинути, і ту є близько прірва сажнів чотирьох, а впоперек як похоронне устіє. І в ту прірву мечуть великі дерева і каміння…”
Є також кілька старовинних легенд, що в урочищі Чур було язичницьке капище і величезна печера (досі не знайдена)…
Ну а ми шукаємо нові відкриття…
Те, що цей день буде сповнений цікавих відкриттів, ми зрозуміли від самого початку, з перших кроків разом із нашим провідником. Попри доволі худорляву статуру, він виявився досить швидким і граціозно-прудким. Наш шлях починався з рівної ділянки, а коли пішли підйоми все крутіші, швидкість провідника залишилася такою ж, як і на початку (!). Що здивувало, так це легкість, з якою “йшло” тим, хто був позаду нього. Здавалося ніби ми перебуваємо і рухаємося у вихорі висхідних потоків, які утворюються в результаті ходьби нашого провідника. Ми ледве торкалися землі, являючи собою єдине тіло, дихання, м’язове зусилля, і це все настільки легко, що задишки від підйому не було й близько, та ще й прохідність була великою за короткий часовий проміжок! Іноді складалося враження, що ми не піднімаємося, а плавно здіймаємося назустріч відкриттям…
Стародавня печера Перлина
Цю печеру регулярно відвідують дослідники-спелеологи з районного клубу. Вони вивчають і відкопують нові проходи і коридори. Можна сказати це “культурна” печера. Вона важкувата для доступу, бо підйом дуже крутий, а щоб дістатися до самого входу бажано мати міцну мотузку для підстраховки (і одяг, який не шкода забруднити). Входити-повзати доводиться боком, перш ніж потрапляємо в просторішу залу з відгалуженнями. Тут же бачимо розмітки і підкопи спелеологів. Волого і сиро, на стінах цікаві візерунки, що утворилися через намивку і кристалізацію гіпсу. Тут багато цікавих камінчиків, ми навіть знайшли стародавні рештки кісток. Настільки вони давні можна судити з того, що “вросли” в камінь. Усім, захопленим археологією, тут буде цікаво…
Відеоогляд печери Перлина
А далі ми рухаємося до “диких”, тобто до не вивчених і не відвідуваних місць. Причому про їхнє існування знає кілька людей (наша команда і провідник)!
Стародавня печера “Святилище древніх”
Наступна зупинка приготувала нам цікаві несподіванки та здогадки. Крутий підйом привів нас до кам’яного виступу з майданчиком, на якому можна перепочити і заспокоїти подих. Вершина цього виступу нагадує кам’яний трон. Спинку та боковинки видно добре, а центр засипаний багаторічним листям. Але піднявшись на нього, бачимо інше: під шарами листя шурф, що звужується до низу. Увійшовши в резонанс отримуємо інформацію про цей “трон” і про саме місце. Це Святилище з проявленим образом вогняної квітки (схожої на лотос)… а внизу, точно під ним, розташована стародавня ритуальна печера, в якій залишали в певну пору року дари Природі і здійснювали особливий ритуал на родючість, примноження. Є здогадка, що місце пов’язане з Карстовим мостом (до речі, до нього далеченько звідси). Йдемо в печеру? Обійшовши Святилище знаходимо вхід. Потрапити можна рухаючись напівбоком по одному і що відразу запам’ятовується (такого не зустрічали раніше), коридор вигнутий як лабіринт (проти годинникової стрілки). Пройшовши його, знаходимо 2 відгалуження: ліворуч до невеличкого віконця (яке з вулиці важко помітити), а праворуч зал у половину зросту, в який ми поповзом і потрапляємо. Наступне здивування викликає абсолютна сухість печери! Надворі рання осінь, сиро в лісі, капає дощик, у першій печері калюжі та сльота, та й усі печери, в яких ми побували за час наших подорожей, були сирими, а тут сухо! Створюється враження, що зверху йде потік тепла, ніби від багаття, і це тепло, форма залу і звуки вітру спонукають до споглядання, музикування, прояву образів.
Вийшовши з печери і піднявшись до Святилища, бачимо за гілками дерев Вівтарний камінь Карстового Мосту рівно перед нами на протилежній горі. Наші здогадки виявилися вірними, ми знайшли ще частину величного комплексу наших предків.
На шляху далі нам трапилася ще одна невелика печера, потрапити до якої потрібно було спустившись поповзом. Вхід майже засипаний листям. Так само як і безліч стародавніх таємниць, Природа дбайливо охороняє від сторонніх очей свої родзинки, секрети, незвичайності. Нам ще належить розгадати цю таємницю…
Кам’яний Лабіринт
Наостанок цей день відкриттів приготував нам ще дещо новеньке. На майданчику приблизно 50×50 метрів підносяться в половину зросту людини з-під листя кам’яні “вулички”, “перехрестя”, “тупики”, “зупинки”, “розгалуження” доріг. Вони розташовані на різних рівнях (вище, нижче), які, найімовірніше, переходять один в одного. У лабіринті не вгадаєш, як пройти правильно. Не думай, не гадай, а слухай себе, йди і не зволікай…
Побачивши цей Стародавній Лабіринт, ми зрозуміли, що гори продовжують рости. Вони ростуть без зупинки опалим листям і гілками, проходячи по яких і люди, і звірі ущільнюють покрив. Тут мало хто ходить, тому що доріжок і стежок практично немає. Та й проходячи лабіринтом, ми потопали в м’якому, не затоптаному килимі гір…
Стародавня печера “Молочний Камінь-2”
Так-так, ви не помилилися. Ми не могли її назвати інакше, бо схожого дуже багато (колір, будова, відчуття, призначення), та й до того ж, у ній дуже давно не було людини, вона невідома, але заселена (знайшлися норки на другому рівні, схожі на житло горностая або ласки). Звісно, вона набагато менша за всім відому печеру “Молочний Камінь” (що розташована також у Тячівському районі Закарпаття, але поблизу с. Велика Уголька). Велика Уголька). Відчуття домашнього затишку, притулку було присутнє весь час, що ми там провели. Вигідне положення таємного місця “на обличчя”: крутий підйом, гарний огляд, для того, щоб потрапити всередину, потрібно докласти зусиль (і сильні руки), але повзти нам не довелося. Усередині в глибині є “зал” і “слухове віконце”, відгалуження – “кімната” наліво (невелика, не на повний зріст, а для корточок). Хтось тут ховався, жив, захищаючи своє – рідне. Був готовий до нападу і захисту і був “світлою” людиною, яка знає…
Отже, стародавні печери Закарпаття продовжують відкриватися нам. І ось ще кілька секретів маячками спалахнули на нашій карті відкриттів і осяянь. Вони готові бути розгаданими, але всьому свій час. Можливо, розкриються для когось одного або для всієї нашої команди; у віршах або уві сні; у музиці або в пісні… А може бути вам, шановні читачі та гості сайту?
