Основою цієї статті послужила експедиція группи Родогорія в село Ямельниця. А також статті львівських краєзнавців і перекази місцевих старожилів. Головна версія появи цілого комплексу скель у Ямельниці – це гіпотеза про існування колись на цій території океану, а скелі були на його дні. Внаслідок величезного землетрусу в доісторичні часи, вода відступила, а скелі залишилися. Друга версія говорить про просування якогось велетенського льодовика, який не тільки сприяв формуванню гірської системи, а й залишив по собі власне ці камені.
Загальні відомості про географічне положення села Ямельниця
Село Ямельниця є одним із небагатьох, які природа щедро обдарувала неповторними скелями, що збагачують і без того чудову карпатську природу загадковістю й таємничістю, своїм незбагненним походженням, невідомого призначення в глибині віків, та здогадками, які довести так само важко, як і спростувати.
До речі, у селі скелі не називають словами “скелі”, а найчастіше – “каміння”, інколи – за іменами, як-от “Пищик”, “Шиятий”, “Кикошів”, “Юшкова Яма” чи “Стіна”.
Скелі в Ямельниці ніхто ніколи серйозно не досліджував, багато чого з того, що могло б пролити світло на їхнє походження і призначення за старих часів, втрачено назавжди. Так, на “Піщику” могло колись бути язичницьке капище, ще в 30-ті роки ХХ ст. там були вирізьблені з каменю стіл і лавки, які до нашого часу не збереглися. Багато хто зі скель розмальовані піктограмами (малюнками), солярними знаками (такими, як на головному камені в с. Урич), оброблені механічно в стародавні часи, але, коли точно, ніхто не знає. Під впливом сильних злив, перепадів тиску, температури, вітру та поєднання цих елементів окремі фрагменти скель руйнуються, видозмінюються, окремі печери завалюються назавжди, інші ж скелі просто заростають кущами, лісом і незабаром можна буде лише здогадуватися, що у нетрях під покровом буйної рослинності знаходиться та чи інша невеличка скеля.
Скелі в Ямельниці є в кожному кінці села і вони різняться за формою, висотою, грандіозністю та привабливістю. В одних із них є печери, в інших – ущелини, одні абсолютно голі, а інші з усіх боків вкриті ягідником, кущами та деревами. Однак про це трохи згодом, а зараз кілька слів про саме географічне розташування населеного пункту та його особливості.
Отже, у невеличкій долині річки Ямельничка, що несе свої води до Стрия, а той, своєю чергою, впадає в Дністер і Чорне море, знаходиться село, оточене з усіх боків пагорбами, що перевищують 700-800 м над рівнем моря (Ковбура, Стовба, Пессі, Тиса та інші). Село ділиться на 5 історичних частин, з яких найстарішою є Матьхова, назви інших – Бичкова, Підділ, Ровінь, Нижній кінець.
Скелі в Ямельниці – короткий опис скельних груп
Скелі на Ровні
Ровень є центральною частиною села Ямельниця, де розміщено сільраду, школу, пошту, медичний пункт, клуб, церкву та всі три торгові заклади. Неподалік сільської ради знаходиться єдиний на Ровні камінь – Ксьондзів Камінь. Висота його порівняно невелика – орієнтовно 6 – 7 м, розташований він одразу за мостом, навпроти колишньої резиденції священика, де тепер розміщено пошту та медпункт. Однак навряд чи це має якийсь стосунок до назви каменю, адже резиденція була збудована лише у ХХ столітті, а назва в каменю з’явилася значно раніше. Цілком можливо, що камінь знаходився на ґрунті, який колись належав церкві і від цього пішла ця назва. Окрім Ксьондзового Каменя на Ровені є ще невеличкі скелі, які не мають окремої назви, і розташовані вони по обидва боки стежки з Ровені на Тису, і від того, дехто їх називає Камені на Тисі. Один із них, плоский камінь, називається Текліни Верета.
Скелі на Тисі
Тиса є одним із найкращих оглядових майданчиків, з якого видно майже всю без винятку територію села. Особливістю Тиси є те, що з цієї частини села можна побачити навіть найстарішу частину села Матьхове, яка більше не проглядається так добре ніде. У цій частині села проживає найменша кількість мешканців, головним чином через брак води, необхідної для приготування їжі, худоби та для побутових потреб. На Тисі є кілька Каменів. Один із них через свою легкодоступність є місцем розваги та забав місцевих жителів. Більші чи менші скелі можна побачити дорогою з Тиси на село Підгородці, один із них – Чорний Камінь, має серед місцевих жителів недобру славу.
Скелі в Бичковій
У цій частині села, назва якої говорить про те, що колись там різали биків (хоча жодних фактів правдивості цієї версії немає), скель найбільше і саме тут знаходяться найнедоступніші з них. Уже від церкви та цвинтаря, які знаходяться на межі між Ровенью та Бичковою, можна побачити величні Бичківські скелі в лісі Сігли, які теж інколи називають Каміння Сігли, хоча кожна з них має свою назву. Висотою своєю вони перевершують навіть старі смереки. Найвищий камінь, який проглядається з села – це Шиятий, Гострий, Високий (або Великий) і Циганський. Одразу ж варто зауважити, що скель під назвою “Шиятий” у Ямельниці кілька – не тільки в Бичковому, а й у Нижніх Кінцях є камені, які мають вигляд велетня з кам’яною головою (розташованою на “шиї”). БИЧКОВСЬКІ скелі знаходяться порівняно недалеко від струмка, обрамлені густою рослинністю і помітним запахом вогкості, чого практично немає в інших скель села. Однак, найзагадковішими і найбільше віддаленими від села є камені, об’єднані в цілий скельний комплекс під назвою “Юшкова Яма”. Адміністративно це каміння розташоване на території села Підгородці, проте абсолютна більшість туристів добираються до цього без перебільшення дива природи саме через Бичкове. Описувати Юшкову Яму не має сенсу, там потрібно побувати.
Скелі Підділом
Кінець села у напрямку до Орова називається Піддил, назва походить від того, що гора, яка розділяє Ямельницю і Орів, називається Ділом. Підділ і Матьхову розділяє невеличкий пагорб, який у Матьхові називають просто Бугри, а Піддилом Матьховські Пагорби. Під Піддилом знаходяться камені, які здебільшого заховані в густому лісі, на кшталт Івахова Каменя та інші. Першим піддилянським каменем, який зустріне мандрівників, є Шиятий Камінь (цікаво, що позаду нього є невеличкий камінь теж у формі “голови” (на кшталт запасного для тієї, що є на “шиї” велетня) та камінь у Стіні. Останній, на відміну від інших піддилянських каменів, майже зовсім не вкритий рослинністю (лише в підніжжі), доволі стрімкий у підйомі й без навичок альпінізму вибратися на нього майже неможливо. Неподалік від каменю в Стіні по дорозі на Івахів є невелика мальовнича кам’яна печера, яку іноді важко помітити через зарості кущів. Вона може бути схованкою від дощу для групи з кількох людей, тим паче, що в ній “вікна”, створені самою природою. Йдучи вгору з Піддила на Матьхову, зустрічаємо Кикошів Камінь.
Скелі в Матьховій
Кикошів Камінь у минулому міг бути єдиним величезним каменем-пісковиком, розколотим протягом певного часу на кілька частин. Доказом цього є факт розколу одного з кикошівських каменів на дві частини під час однієї з великих повеней 90-х рр. ХХ ст. Заввишки понад 15 метрів Кикошів Камінь умовно можна поділити на два “поверхи” – перший із них легко доступний, на нього ведуть стежки збирачів ягід, натомість на другий вилізти вже не так легко. Неподалік від цього скельного комплексу знаходяться менші брили. Від Матьхової в напрямку Орова, Стинави та Вишнього Синевицька (так у селі називають селище Верхнє Синьовидне) – густий ліс, який можна було б навіть назвати пралісом. Із глибини віків до нас прийшли легенди про місцевість Заглухів на межі Ямельниці та Орова. В. Синевицьку, де навіть опівдні страшніше, ніж в інших місцях на північ, де велетенські дерева падають самі по собі, де є змії небаченої довжини й товщини, а перед людиною може постати велетень. Однак у цьому лісі кількість скель незначна, ці шляхи туристів не приваблюють.
Скелі в Нижньому Кінці
Нижній Кінець є низькорозташованою (над рівнем моря) частиною села, через нього веде дорога, що з’єднує Ямельницю зі світом, вона в селі найкращої якості, оскільки під твердим покриттям. До села курсує автобус “Стрий – Ямельниця” і вже з його вікон можна побачити камінь, що зветься “Під Черининів”, який немов нависає над дорогою. Проте головною родзинкою Нижнього Кінця є так званий “Пищик” – скельний комплекс, розташований на півдні. Ці скелі є найпопулярнішими серед туристів і найвідвідуванішими, адже потрапити на них можна навіть не побувавши в Ямельниці як населеному пункті. 2 км дороги з Ямельниці (зупинка на дорозі “Верхнє Синьовидне – Урич”) і ви вже біля “Пищика”. Неподалік у давнину проходила так звана “австрійська дорога” – дорога, яка з’єднувала Ямельницю безпосередньо з Верхнім Синьовидськом, оминаючи Крушельницю та Корчин. Пов’язано це було з недоцільністю будівництва мостів через норовливу річку Стрий, яка себе під час повені вміє показати не з найкращого боку. Скелі в Піщику місцеві дослідники пов’язують із можливістю існування на цих землях дохристиянського язичницького капища. Про те, що на цих теренах у давнину жили люди, вказують результати археологічних розкопок, проведених під керівництвом учителя історії школи в с. Підгородці (згодом керівника музею “Тустань” в Уричі) Романа Криси, однак це тема зовсім іншого дослідження.
