Дорогою зі Львівської області на Закарпаття, у Сколівському районі, є дивовижної краси природний парк – Сколівські Бескиди. Він займає велику площу і вабить туристів із різних куточків України і не тільки. Тут можна вибрати собі маршрут за серцем і бажанням на будь-який смак, благо є безліч цікавих куточків: сам Кам’яний водоспад (скупатися, а після – зігрітися свіжозавареною кавою з прилеглої кав’ярні, а також зробити дивовижні фото), прогулянка до таємничого Журавлиного або Мертвого озера, випробування своєї сміливості дорогою до джерела Живої води (перехід річки без моста не зовсім стійким камінням), відвідини старовинної Янкової Криниці та знайомство з її легендою, ночівля та занурення у простір чаклунства Карпат. А ще є маршрути до Хребта Ключ, гори Парашка тощо, які чекають на нових гостей і готові підкорювати ваш розум і серця своєю красою…
Як ми вже писали раніше, нас дуже тішить те, що дорогами в Україні зайнялися. Адже це дає впевненість у дорозі, а особливо, коли шлях і маршрут нові. Не потрібно тримати себе на межі, вишукуючи несподівані сюрпризи для коліс. Стан спокійного контролю і ясності. До речі, а як же без інтриги? Без неї часом стає нудно. А інтрига полягає в тому, що заправок газових тут на пальцях можна порахувати. Звісно, запасний варіант є завжди, але от питання – чи вистачить газу до наступної заправки – розбавляє спокій делікатним драйвом (куди ж без нього?)
Наш шлях лежить Львівською областю в бік Закарпаття. Рання осінь уже потихеньку торкається різнобарв’ям до зарослих деревами схилів гір, додає нових барв сходам і заходам сонця, дає тілу відчуття нової прохолоди, змінює запахи літа…
Туристичний маршрут по Сколівським Бескидам
Доїхавши до потрібного повороту з покажчиком села, і, переїхавши залізничне полотно, потрапляємо на пряму дорогу до нової зустрічі. Грунтовка в’їжджає між горами-стражами легко захоплюючи нас у вечірню пору. Праворуч, огороджена кам’яним “парканом”, тече на зустріч річка Кам’янка, а це означає, що водоспад попереду. Ми знаходимося в Національному Природному Парку “Сколівські Бескиди” (на що вказує дорожня табличка). До дороги вже доторкнулися сутінки і сонячні промені торкаються лише гірських хвойних верхівок, повітря насичується відчутною осінньою прохолодою. Незабаром стає видно, що туристів тут більш ніж достатньо: безліч торгових точок заповнені сувенірами, їжею, творіннями місцевих майстрів. Наростаючий звук водоспаду вже заглушає роботу двигуна і незабаром його стає видно хоч і не у всій красі (темніє швидко). Але головне завдання зараз – розміститися на ночівлю, і, підшукуючи собі місце, дізнаємося, що неподалік є наметове містечко (дорогу до нього так і не знайшли). Зате знайшли місце набагато краще і мальовничіше (якщо серед усієї вечірньої краси можна так висловитися). Поляна з насипом кам’яних “столів”-брил, співуча річка, від протилежного берега якої піднімається гора. Великий простір без туристичної метушні – це те, що потрібно було.
Куди б ми не вирушали з ночівлею, то завжди трепетно ставилися до часу прибуття на місце стоянки, розраховували його так, щоб можна було розбити намети і розпалити багаття засвітло. Але цей вечір, як виявилося, приніс новий досвід і цікаві враження. Ставити намет у світлий час простіше простого, адже ви бачите місце, а розкладаючи, можете натягнути і вирівняти тент для симетрії, всі органи чуття допомагають. Тобто все відбувається на автоматі. Але в темряві ставити, виявляється, набагато прикольніше! Особливо на кам’янистому ґрунті вибирати місце з найменшою кількістю каміння (чимось нагадує казку “Принцеса на горошині”). Ліхтарями сканувати процес, обмацувати симетрію установки, забивати кілки, вишукуючи місце між камінням – все це виявляється кумедно. Результат: новий досвід у скарбничку умінь, намет, що міцно стоїть, і ефект зігрівання без багаття (його ми не розпалювали, бо вже було пізно).
Вечеря в Сколівських Бескидах
Ми не знали заздалегідь, о котрій годині дістанемося до місця ночівлі, і тому по дорозі поповнили свої запаси провізії (які не потребують приготування). Відверто кажучи, приємно знати, що в будь-якій ситуації і за будь-яких умов ти можеш не хвилюватися про будь-що. Ти під захистом. Неважливо, скільки нас у поїздках, але ми все вирішуємо разом і з комфортом.
Вкотре переконуємося в тому, що всі заплановані події трапляються вчасно: приготування трапези, похідне сервірування, тепле місце для зручності сидіння – все знаходить і готується найчарівнішим чином. І навіть невеликі переживання про те, що вечеряти доведеться в темряві (без багаття), розсіюються в ту саму мить, коли все готово і наші погляди спрямовуються вгору… О, диво! Трепет і захват! Повний Місяць ширяє над горами в супроводі галантного і не менш яскравого Марса і, за нашими розрахунками, їхній дует тішитиме ще хвилин 20, а цього цілком достатньо і для насичення їжею, і для душевних одкровень, і для ненав’язливих жартів.
І приємно знову усвідомити, що якби ми все-таки знайшли дорогу до наметового містечка (воно знаходилося під самою горою), то не насолодилися б цим краєвидом. Це Дар.
Вереснева ніч у Карпатах дуже і дуже свіжа, тому добре, коли в наметі можна влаштуватися ближче, для зігріву. Після довгого і насиченого дня прийняти горизонтальне положення і закутатися в теплі спальники просто насолода! Та ще й передчуваючи те, що завтрашній день принесе безліч вражень, здається, що і зігріваєшся швидше.
Думки потихеньку затихають, тіло розслабляється і потроху занурюємося в дрімоту. Дивовижний стан: ти начебто засинаєш і починаєш бачити сни, але водночас чуєш дзюрчання річечки, спів незнайомих птахів (з нами цього разу не було знавця орнітології), шурхоти, шум вітру в хвої. Усе це ніби хвилями доноситься в якусь частину свідомості й вплітається в картину снів яскравими фарбами – здається, що Місяць іще світить у верхівках гори, ти стоїш на березі і, вдивляючись у далечінь, слухаєш переклички пернатих. Вітер шумить у соснах, грає волоссям і ти відчуваєш себе тут і зараз. На якусь мить виринаєш із забуття, перевернувшись на бік, і знову опиняєшся спостерігачем. У таких зануреннях минає ніч. Перед світанком завжди холодніше, особливо в горах і не влітку. Ось де теж важлива і приємна командна турбота і правильне розташування спальних мішків, адже укутатися або укутати так приємно. А трохи зігрівшись, поспішаємо побачити схід Сонця. І знову вчасно! Воно випливає, оповите туманом, через хвою вершин, наче намацуючи місця, що передусім чекають на променисті осяяння та готові в усій красі засяяти переливами дорогоцінних крапель роси (а може, то забуті після веселої ночі намиста дів-хоронительок?). Ось розсип на павутинці починає іскритися, трава оживає хвилями світлових відблисків, повітря наповнюється променистим теплом… Це казкове ранкове видовище, після якого забуваєш про холод чи про те, що не зовсім виспався на твердому ложі. Ми стаємо ПЕРШОСПОСТЕРІГАЧАМИ…
Відеоогляд місцевості
Янкова Криниця
Як виявилося, наше місце ночівлі розташовувалося недалеко від цього джерела. Тому насамперед ми вирушили туди.
Знайти це місце не важко, бо розташоване біля дороги. Велика і доглянута галявина із зоною відпочинку (лавками і столами, місцем під багаття і для викидання сміття). Одразу ліворуч знаходиться сама Криниця, яка зовні нагадує Джерело (відро, як у звичайну криницю, сюди не опустиш).
Вивчаючи і знайомлячись із цим місцем начебто розумієш, що ось, поруч дорога проїжджає, поруч село, люди, але відчуваєш глибоко і сильно що все це дуже далеко зараз. Тут віє таємницею… У галявину з Криницею і всім іншим ніби вростає гора з кам’яним розсипом, що круто піднімається. Між порослими мохом та іншою рослинністю камінням є стежки, але нам туди не зараз. Спостерігаємо. Здається ось тут нещодавно пробігала дівчина в національному одязі, ніби ховаючись від когось. Йшли пошуки, може ігри молодецькі, тихо ковзали по камінню шкіряні постоли (взуття таке)… ось це все відбувається начебто на очах, і водночас десь далеко й давно…
Вода, набрана в Янковій Криниці, по-особливому кришталева, м’яка, легка на смак і добре насичує організм. Та й не хочеться від усієї цієї тихої і величної краси йти одразу, серце просить побути і, заплющивши очі, розслабитися, поринувши в “не тут і не зараз”.
Джерело Живої Води
Рухаємося далі, попутно течією річки. Цікава картина постає: немолодий чоловік масивного вигляду з легкістю стрибає по камінню через річку, переносячи пару повних 6-ти літрових баклаг води. Причому камені не спеціально покладені в ряд, а хаотично розкидані. А на іншому березі ще набирають воду. Заінтриговані, підходимо ближче. Пропустивши всіх, намічаємо шлях і морально готуємося перейти річку. Хоч вона і не широка, але страх є. По-перше, осінні гірські річки холодніші за літні, а літні і в будь-яку спеку дуже бадьорять. По-друге, камінчики-то слизькі й не завжди мають площину для впевненого кроку. Але, стояти і просто дивитися – не варіант, а перевірити себе, та ще й після такого майстер класу зі стрибків із вантажем…
А місце цього джерела справді цікаве. Воно витікає з великої монолітної скелі, доглянуте, є ємність для пожертвувань, навіть таємна стежка від нього (цікаво, куди?). За смаком відрізняється від Криничної води більшою мінералізацією та цікавим післясмаком.
Журавлине озеро
Журавлине або Мертве озеро також розташоване по дорозі до Кам’яного водоспаду (якщо до нього спускатися) і ми до нього все ближче. Поступово оглядаючись і знайомлячись із місцевими заповідними пам’ятками, помічаємо, як наші нові враження – шматочки – вже складаються потроху в цілісну картину.
Неподалік від площі з адміністративними будиночками (рецепція) знаходиться вказівник маршруту до цього Озера. Відстань невелика, а сам підйом дуже мальовничий. Ліс із дерев-ісполінів освіжає нас після прогулянки сонцем (влітку, за відчуттями, тут узагалі кайфово), вітер гуляє в листі та хвої, даючи змогу уяві вигадати якусь мелодію або пригадати вже знайому, доріжка під ногами теж цікава – вона являє собою сплетіння вузлових та витіюватих коренів із кам’яними “сходинками”. Дуже цікаво і загадково. Підйом зайняв не більше півгодини (не поспішаючи). І ось ми біля мети! Посеред лісового віконця з озером “плаває” справжній острів великого розміру. Звісно, його рухи так просто не видно, але переміщується він точно! Ми бачили такий самий, але набагато менших масштабів у м. Делятин, Івано-Франківської області та навіть “плавали” стоячи на ньому (а розташований він просто на подвір’ї одного місцевого газди). Чим схожі ці острови й озера? Рослинність, рух і відсутність, а точніше, неможливість вимірювання їхньої глибини…
Журавлине озеро, за інформацією місцевих жителів, утворилося давно. “Мертвим” його називають тому, що вода в ньому насичена сірководнем, тому живі організми тут, за винятком деяких примітивних видів, не мешкають. Після затяжних дощів або снігопадів, сюди, в ущелину між горами, стікала вода, опадало листя, гілки, трухляві дерева. Поступово рівень водойми піднімався, а все, що туди з водою потрапляло, формувало острів. Вологе середовище сприяло проростанню рослин, і, вуаля, диво-творіння природи перед вами!
Напівзруйнована дерев’яна кладка дає змогу спокійно наблизитися до озера і не хвилюватися за болотистий ґрунт (у тутешніх місцях, на болотах, багато хто зникав), але потребує відновлення (що відбувається, як ми розуміємо, регулярно).
Тиша лісу, промені сонця, що ковзають, легкий осінній вітерець, ковзання бабок водною гладінню, спів птахів, гілчастий танець – це все здається тісно переплетеною дійсністю й небуттям, життям і небуттям, диханням і паузою. Бачаться Хранителі (це 3 предмети або фігури-фантоми). Як юність, зрілість, старість або початок, середина і закінчення циклу, а може бути добро, нейтралітет, зло… Одне точно зрозуміло, що вони не однакові.
Чому Озеро називається Журавлиним? За однією з версій біля нього росте безліч кущиків цієї ягоди (але нам не вдалося їх помітити). За іншою версією саме тут восени збираються в зграї журавлі (їх ми теж не побачили). А як же назва Мертве, запитаєте ви? Дуже просто! Вода озера містить багато сірководню, тому подекуди можна побачити бульбашки на поверхні, що, своєю чергою, звісно ж, не додає спокою деяким туристам (страшилки різні народжуються уявою)))…
До нових зустрічей, озеро! А ми рухаємося далі.
Кам’яний водоспад у Сколе
І ось майже опівдні ми біля водоспаду. Знаєте, він не перший, який ми бачили на Західній Україні. Ми вже знайомі з такими як: Гук, Шипіт, Манявський водоспад, Косівський Гук, Пробій, Джуринський водоспад,… і кожний з них приваблює чимось особливим: глобальністю, виглядом, структурою, поверховістю, відокремленістю чи популярністю, особливою індивідуальністю тощо. Кам’яний водоспад теж особливий. Ландшафт у якому він народився і який його води створили самі, музика його струменів і пересвіти його вод із сонячними промінчиками. Кам’яні береги з підводними западинами для охочих освіжитися. Його вигляд спокушав і спокушає робити фото. У будь-яку пору року і за будь-якої погоди. Ну і як же можна відмовити собі в можливості зануритися в нього (незважаючи на осінь погода сонячна), перевірити силу духу (це ж ненадовго, та й поруч кафе з гарячим чаєм-кавою), відчути драйв? Вперед! І що особливо добре – нам пощастило з туристами (як і на всіх водоспадах, на яких нам довелося побувати), точніше, з їхнім раптовим зникненням рівно на стільки, наскільки це потрібно для освіжального й усамітненого обмивання… Дуже підбадьорливого обмивання! Хоча можна було зануритися просто у воді, але під потужними струменями крутіше: вуха закладає від шуму падаючого потоку ще за умови наближення, водні краплі бризкають і огортають легкою хмарою тіло, слизькі камінці не дають послабити фокус уваги, а невідомість глибини підводних западин лоскоче настрій, ну й, звісно, температура води допомагає випрямити поставу, виправку, дихання))) Перезавантаження контрастом усіх систем! Супер!
Після купання на вулиці різко підвищується температура, і спекотніше гріє сонечко. А гаряча кава на свіжому повітрі дуже смакує… Балансує стан…
І знову хочеться вимовити подяку цьому місцю, адже знайомство з ним перше пройшло так би мовити “камерно” (музичний термін). Без натовпів туристів, з прекрасною погодою і можливістю доторкнутися до кожного куточка маршруту з належною увагою, осмисленням і прийняттям.
Тепер у кожного з вас, дорогі гості та читачі, є можливість вирушити туди з нами і самим наповнитися всім спектром відчуттів, емоцій і станів. Ми будемо раді відкрити з вами цей прекрасний світ!
Радіймо!
