Монастирок – невелике село в Борщівському районі Тернопільської області. Сюди немає нормальної дороги. Але потрапити сюди хоча б раз у житті потрібно обов’язково. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопільщини. Село Монастирок прославилося незвичайною спорудою – Давньослов’янським печерним храмом. Але не тільки печерним храмом приваблює Монастирок, а й неймовірно красивими краєвидами на долину Серету.
Монастирок: розташування печерного храму і його історія
Сам печерний Храм розташований на околиці села, у вапняковій скелі: з одного боку ліс, з іншого – урвище і річка. До християнізації Русі тут знаходився давньослов’янський язичницький храм, який згодом став християнським. У наш час служби проводять у самій печері.
Печерний храм названо давньоруським, а печера, в якій розташований храм, носить назву Язичницька. Храм датований XI століттям, але за всіма ознаками він давніший, ніж це відомо археологам та історикам. По суті, ніхто не займався його ретельним дослідженням, і лише поверхневі археологічні дослідження дали зазначене вище датування його заснування. Якщо християнство з’явилося на Русі в X столітті, то храм не міг бути споруджений у IX-му.
1600 року власник Більче-Золотого Стефан Потоцький засновує в Монастирку Свято-Воздвиженський василіанський монастир. У середині XVII століття його руйнують козаки Б. Хмельницького, а 1735 року обитель відновлює брацлавський каштелян Ян Потоцький, пожертвувавши на його відродження 2000 польських злотих.
Ще раніше на території монастиря існувала дерев’яна церква Успіння, яка згоріла 1530 року. Храм горів і наприкінці XVII століття, а наступного століття був знову зруйнований, але вже землетрусом. Нову монастирську Хрестовоздвиженську церкву, яку ми можемо бачити сьогодні, збудовано Яном Потоцьким 1772 року. 1793 року цей монастир разом з іншими був ліквідований австрійським урядом за борги. Церква стала парафіяльною, а господарські споруди передали в оренду приватним особам. Наприкінці ХІХ століття новий власник Більче-Золотого (і Монастирка) Леон Сапєга влаштував у Монастирку фільварк, для чого 1876 року частково розібрав більшість кам’яних споруд монастиря. Тоді ж розібрали і кам’яну браму перед північним фасадом монастиря. Сама церква була відновлена вже в 1980-х роках.
Именно от нее и стоит начать небольшую прогулку к скальному храму. К нему от монастырской церкви ведет кальвария – крестный путь, обозначенный 12 крестами.
Размер грота составляет 9,4 на 4,8 метров. Естественный вход в пещеру находится в глубине между каменными глыбами. Сверху он покрыт скальным навесом с большим выносом длиной 6 метров. Каменный навес поддерживают 3 опоры из неотесанного камня. Сегодняшние каменные опоры устроены в конце XIX века Леоном Сапегой вместо первоначальных природных, которые разрушились от времени.
Грот, як і звичайний храм, умовно розділений на три частини: бабинець, наву і вівтар. Вівтар так само, як і у звичайних церквах, звернений на схід. Природна кам’яна стіна вівтаря вже спочатку нагадувала іконостас зі святим образом. Його й сьогодні прикрашає зображення Ісуса “із заплющеними очима”. Ікона символізує Христа, який заплющив очі і не міг дивитися на лиха, які творили люди. Місцеві кажуть, що перед іконою Господь відпускає навіть найтяжчі гріхи. За легендою, зображення Ісуса з’явилося монахам у вигляді гри світла і тіні. Ікона, що ми можемо бачити сьогодні, намальована монахами фарбою поверх чудотворного зображення. Її відновили 2001 року.
Поруч із печерою лежить камінь величезних розмірів. Ця вапнякова плита тримається на трьох кам’яних опорах. Зверху на камені видовбано хрест і невеликий жолоб від нього, який слугував стоком.
Камінь використовували як ритуальний жертовник, однак, це не єдине його призначення. Судячи з проведеного аналізу, камінь має властивості генерувального елемента з випромінюванням світлових хвиль на рівні резонансу. Частота випромінювання буде виявлена з огляду на зовнішні чинники, які мають вирішальне значення під час використання потенціалу каменю. У нашому випадку реакція каменю була чітко проявлена після безпосереднього контакту з тонкопольовими й фізіологічними системами людини (у цьому разі кожного з нас). По-простому кажучи, контактуючи з людиною, камінь починає випромінювати енергію, що впливає на клітини, органи й тканини. Починається процес взаємообміну на рівні енергії та інформації, адже людина чинить такий самий вплив на камінь, як і сам камінь на людину.
Один із ритуалів, пов’язаних з очищенням і подальшим наповненням, який проводили тут у стародавні часи, ми відтворили за допомогою води, яку ми набрали поруч в артезіанській свердловині (за словами сторожа, приблизно 150 м завглибшки), облагородженій біля християнського монастиря.
Камінь прекрасно працює у зв’язці з самим печерним храмом, що говорить про те, що він є невід’ємною частиною всієї системи комплексу. І навіть якщо припустити, що первісне місце, де лежав цей камінь, було іншим, у будь-якому разі він перебував неподалік від храму і працював із ним в одній системі. Після чіткої послідовності дій, які нам проявилися після енергоінформаційного контакту з місцем, стало зрозуміло, що тут можна проводити досить серйозні роботи, пов’язані з очищенням від енергоінформаційних уражень, від прив’язок чужорідних паразитичних елементів і програм, позбавлення підсвідомих страхів, що заважають розкриттю свідомості та зростанню потенціалу, як на духовному, так і на суспільно-соціальному рівні життєдіяльності людини.
Усередині самого храму навпроти центрального входу можна відчути сильний енергетичний вихід у вигляді висхідного потоку, досить жорсткого частотного діапазону. У цьому місці, найімовірніше, і був язичницький вівтар. Праворуч від центрального входу привертає увагу на себе вхід у невеликий грот, через який можна відчути яскраві прояви нижнього світу, у вигляді образів і живого діалогу з їхніми мешканцями, що проявився в кожного, хто відвідав це місце.
А в самій близькості від печери розташована ще одна святиня, тепер уже християнська. Це поклінний хрест, про який 200-літня легенда говорить, що якщо дівчина на Воздвиження прикрасить цей хрест квітами, то через рік вона вийде заміж. Є й інші легенди, які розповідають про те, що це місце і поставлений хрест допомагають для здобуття сімейного щастя, у заміжжі та шлюбі.
Зверху, на навершиї храму можна розгледіти стародавні образи, залишені нашими предками на скелях. Хтось побачив Ангела з крилами, хтось знаки і символи…
Монастирок – це не тільки диво-храм у печері. Пейзажі навколо храму – неймовірні! Каньйон Серета, вкритий густим лісом, справить незабутні враження на будь-кого.
Між іншим, якщо волею долі ви опинитеся в цьому містичному місці, обов’язково завітайте також до Джуринського водоспаду, святого джерела та келії Відлюдника на Дністрі, які знаходяться зовсім недалеко від Монастирка, біля селища Нирків. Рекомендуємо ознайомитися з цимі місцями у статті: Джуринський водоспад, святе джерело та келія Відлюдника на Дністрі
Оглядове відео місця сили в селі Монастирок, Тернопільска область
