У наших подорожах Місцями Сили України неможливо обійти увагою територію Закарпатської області. Кожен регіон нашої країни є особливим з точки зору менталітету, природи, “місць сили”, енергетичного наповнення довкілля, гостинності простору тощо. Ось і відвідавши цей віддалений куточок рідного краю ми в цьому переконалися. Мальовничі краєвиди Прикарпаття дорогою плавно переходять у не менш привабливі панорами спершу високогір’я, а потім і іншого боку Карпат. Тут так само почали відновлювати дорожнє полотно (що дуже тішить), а архітектура будівель вражає своїм розмахом. Також подекуди складається враження, що ми вже перебуваємо за кордоном (і не тільки через привітальні повідомлення мобільних операторів). Але ще дуже ріже очі контраст від побаченого. Або стерильна краса і чистота, або… але це вже інша історія.
Історія Карстового Моста
Так от. Є в Закарпатській області безліч місць, гідних нашої уваги, але сьогодні ми розповімо про територію, що знаходиться поблизу с. Мала Уголька, Тячівського району (а є ще не менш цікаве с. Мале Уголька, Тячівського району). Мала Уголька, Тячівського району (а є ще не менш цікаве с. Велика Уголька, але це теж уже інша справа. Велика Уголька, але це теж уже інша історія). Місце, з яким ми вас познайомимо, називається Карстовий Міст і розташоване воно в горах на висоті 450 м. Кажуть, що утворився він у той час, коли Карпати були дном океану Тетіс. І вчені відносять його виникнення до Юрського періоду (а це понад 150 млн рокі тому).
Наша мета – Карстовий міст! Початок маршруту лежить біля адміністративної будівлі Маловугільського лісництва та облаштований вказівниками напрямку. Стежка, огинаючи школу, починає плавно підніматися вгору, звиваючись поміж буків – велетнів прадавнього лісу, що граціозно й гордо височіють. До речі, ці букові прадавні ліси охороняються державою і належать до переліку спадщини ЮНЕСКО.
Дорога завжди несе в собі безліч важливої та нової інформації, такої, що звертає на себе увагу. Таємниці і секрети тут на кожному кроці. Перш за все, це звичайно природа! А в цих місцях вона ще й давньо-лісова. Кришталево-прозоре повітря, яке ніби дзвенить чистотою, і яким, незважаючи на повороти і підйоми стежки, ми насолоджуємося. Ягоди чорниці як завжди додають приємного присмаку враженням. Пурхання та пісні птахів доповнюють цю симфонію життя. Дорогою трапляються струмочки та джерела з містками, присмак води з яких додає контрасту відчуттям, освіжає наш дух і ніби систематизує всі враження. Далі підйом стає більш стрімким, але не менш цікавим. Тут особливі місця з проявом і виходом різних енергій. Таємничі малюнки на валунах. Місця, на яких стародавні люди об’єднувалися з природою, дякували або просили про допомогу.
Доріжка не надто протоптана, що наводить на думку, що туристів тут буває небагато, порівняно з тими ж скелями Довбуша або Писаним каменем. Місце приваблює своєю унікальністю і кожен, хто долає маршрут, має бажання розкрити якийсь секрет для себе (або в собі), отримати враження. А може перемогти в чомусь. Хто знає? Перейшовши перший місток через потічок, трохи зверху від стежки помічаємо дивні прорізи на скелі, які злегка помітні під мохом, який наріс за десятиліття. Розчистивши поверхню скелі від моху, можна розглянути лінії, що відкрилися погляду. Що це? Можливо заточка мечів, або робота верстатом древніх технологій, що пішли в небуття, хто знає? Але ми обов’язково розберемося і в цьому…
Пройшовши майже всю відстань до нашої мети і налаштувавшись на довгоочікуваний відпочинок, ми зрозуміли, що всіх тягне в різні боки, і несподівано починаємо розосереджуватися (наче чиясь перевірка). Комусь хочеться подолати майже вертикальний підйом (слава людині, яка винайшла трекінгові палички!) з якого відкривається неймовірна панорама на село, гори, низину. І тут виявляється перша знахідка – святилищний жертовний камінь. Високий, пірамідальної форми, неоднорідний, складений із різнорозмірних каменів. Потужний за розміром і приємний на дотик. Відчувається поруч як страж-гігант… У цей же самий час частина команди досліджує невеликі печери, що знаходяться неподалік. Але до них ми ще повернемося… А хтось просто спостерігає і слухає як вітер шепоче листю свою багатоголосну пісню…
І ось, нарешті, ми чуємо такий приємний вигук: “Є! Знайшов!” Зі свіжими силами поспішаємо Туди. Картина, що відкривається на підйомі нашому погляду, просто вражає! Гігантський Карстовий Міст виглядає як ворота в інший вимір. Наскрізний, з великим яйцеподібним отвором-печерою вгорі в центрі, з боковим виходом, що теж веде до невеликої печери. Здається, він стоїть на кількох ногах – опорах. Та ще такий потік інформації йде з усіх боків, що здається забирає свідомість в інший простір або вимір. Пропускаючи всю цю неймовірну картину багатовікового творіння природи, здається, що ми всі стаємо частиною цього моменту, додавши до нього своє дихання, дотик, шепіт, вдячність. Насолоджуємося, слухаємо, знайомимося, торкаємося, вражаємося. Розуміємо – це перше знайомство. Через деякий час ми знову сюди повернемося. І на нас чекатимуть нові цікаві відкриття.
Згадки про сам Карстовий Міст були в грамоті цареві Івану Грозному від московських послів 1552 року.
У донесенні царю посли писали:
“…та поблизу того ж монастиря є камінь великий, як дуга, і є на перестріл, і підхід під нього як під градову браму, кінцем лежить на одному місці, а іншим кінцем на іншому місці. А нагорі того каменю ліс росте кедр, буч, ворграс та інше дерево. Та від того каменя як мочне людині каміння кинути, і ту є близько прірва сажнів чотирьох, а впоперек як похоронне устіє. І в ту прірву мечуть великі дерева і каміння…”
Є також кілька старовинних легенд, що в урочищі Чур було язичницьке капище і величезна печера (досі не знайдена)…
Час іде. Познайомившись із цим незвичайним місцем, беремо зворотний курс. І як обіцяли, повертаємося через знайдену печеру. Вона цікава розмірами – широка і подвійна вхідна частина, що передує вхідному пірамідальному каменю середніх розмірів, перед яким є майданчик із заглибленням-ямою. Яма засипана опалим листям і її розміри, а також діаметр важко вгадати. Далі праворуч бачимо невеличку овальну арочку, в якій є заглиблення (можливо, для дарів чи приношень). І ліва частина – безпосередньо вхід. Цікаво, що на вході можна спокійно стояти на повний зріст, але зробивши бодай один крок всередину, потрібно вже відчутно нахилитися, а якщо пройти вглиб (це кілька кроків), доведеться спуститися навпочіпки. Усередині зліва багато отворів і невеликих кам’яних ярусів, у які можна втиснутися за бажання. Є на стінах і зображення і кожному з нас бачиться щось своє (очі, рунічні символи, стріли). А завершується печера овально вигнутою стіною (як у яйці). Відчуття завершення і початку. Тут ти нібито наодинці з собою і водночас відчуваєш спиною присутність усіх. Цікаво, “всіх” це членів команди чи…? Колір печери молочний зі смарагдово-болотними рослинними вкрапленнями-візерунками.
Після печери ми починаємо спуск і досить стрімко-крутий. А спустившись трохи, нас тягне обернутися назад, щоб окинути поглядом те місце, де були, але вже з іншого ракурсу. І ракурс, ми вам маємо сказати, приголомшливий… Величезна потрійна і триєдина кам’яна скеля з трьома різними за розміром, але видимими ликами. Здається, це втілені в камені божества, що являють собою Триглав…
Як бачимо, дорога назад (тепер уже з менш стрімкими спусками) теж підготувала нам кілька цікавих знахідок, здогадок і загадок, що спонукають до перших висновків і подальших вивчень. Наступного разу. У наступній поїздці.
