Сьогодні мова піде про дуже таємне та містичне місце сили на Львівщині – це печерний комплекс у селі Розгірче.
Печерний скит
І ось ми, смакуючи наближення новизни, прямуємо до села Розгірче, що на Львівщині, де на нас чекає стародавній і загадковий Печерний Монастир (за деякими відомостями він існує з 13-15 століття… точного часу не встановлено). Ми насолоджуємося деньком, вдивляючись уперед, вбираємо барви дороги, настрій дерев, пісні трав, шепіт вітру й усмішку сонця. Цікаво, що спостерігаючи це, здається, весь простір оповитий якоюсь мовчазною і світлою таємницею. Ніби печаткою позначені ці місця: вони багато чого бачили, багато чого зберігають. Кожна травинка і листочок безмовно говорять: “О… ви йдете до Монастиря?… Ласкаво просимо…” І зелений килим стелиться до лісу, що вже давно зберігає і приховує безліч цікавого та дивовижного. Мовчазний місток наче старовинний швейцар підставляє свої поручні-руки для зручності переходу через невеликий яр. Дерева нахилили свої гілки до доріжки, ніби вишукані гардини, що приховують деталі головного. Вони ніби дають можливість Монастирю завершити ледве помітні, беззвучні приготування перед приходом гостей.
Вигляд його – величний – викликає почуття благоговіння, це творіння природи, доопрацьоване руками людини. Тут хочеться помовчати, а якщо й потрібно щось сказати, то тільки ледве чутним шепотом… Прорізи-входи для світла, стіни і стеля всіяні розписами-татуюваннями, упереміж старовинними і сучасними. Вибиті в камені сходинки. Внутрішнє оздоблення основної зали свідчить про те, що нею користуються парафіяни: біла статуя Ісуса, що лежить, лампадки, хрест (до речі, на самому верху Монастиря теж стоїть хрест). Стан такий, немов стоїш у коконі і зверху на тебе сходить божественне світло. Тут здавна мешкали ченці, багато з яких були темними. І регулярно відбувалося диво: на них зі світанком сходив Дух Спасителя. І від цього все місце починало вібрувати і сяяти: і монастир, і простір, і природа, і душі тих, хто тут живе, і тих, хто приходить.
Тут також є дуже важке місце (другий поверх), яке вибиває з “себе”. Це келія тортур (а можливо, тут відбувалося особливе вичитування, “вигнання бісів” і не тільки усне)… а за відчуттями… ядуха, слабкість, холодний піт, ноги, що підкошуються, – це тут відчуваєш сповна (що відчули, не змовляючись, кілька учасників нашої групи).
Продовжуючи вивчати Монастир, рухаємося кореневими доріжками і знаходимо неподалік браму входу. Вони являють собою дві скелі, що символізують чоловіче і жіноче начало. Є сходинки для підйому на одну зі скель. Зображення хреста і також множинні символи різних часів. Тут шар за шаром накладали відбиток і допотопні культури, і язичництво, і християнство. І знищували деякі важливі зображення. Це не просто вхід, а місце проходження певної ініціації. Навіть зараз, через століття, стоячи на цьому місці пробирають мурашки. Тут завжди перебував монах – “воротар”, його келія буквально за крок від скельних воріт. Обернувшись обличчям до Монастиря, ми застигаємо від вигляду, який постає тепер перед нами. А перед нами він перетворився на чіткий профіль Першопредка! Голова, нависаючий лоб, місця очниць, ніс і підборіддя. Це неймовірно! Тепер ми піднімаємося на його “голову” – майданчик і перед нами відкривається панорамний вид на Розгірче. Свіжий вітер, таємничі пташині співи, діалог дерев із небесами – усе вабить зупинитися й зануритися у Споглядання, віддатися свободі простору й послухати історії…
Усе, що тут розкажуть і покажуть, залишиться в Душі, як і таємниця печерного комплексу. Можна ще багато чого довідатися й відчути цікавого, якщо залишитися з ночівлею на верхній галявині, скуштувати водиці з джерела, а вночі слухати зорі та Місяць, чекаючи сходу сонця.
А що дізнаєтеся ви, потрапивши сюди з нами? Радість, Свободу, Відповіді, Осяяння, Політ?
Подорожуйте з любов’ю…
