Наша мандрівка починається з відвідин еколого-пізнавальної стежки “На Росохату”. Вона бере початок від центральної дороги села Шешори. Маршрут до Даж-Божої печери Довбуша пролягає через заповідну річку Пістинька. Далі стежка повертає вгору, через гірський потік, веде до галявини, яку оточує красивий буковий ліс. Багаторічні (100-річні) буки-красені заворожують своєю таємничістю. Звідси стежка веде плавним підйомом угору, змішаним ялицево-буковим лісом, де ростуть також ялини, тополі, сосни. Тут кожне дерево велично і гордо височіє, багато з них мають свої легенди, а також є свідками багатьох історичних подій.
Далі наближаємося до мальовничої галявини, що виходить на високогірну полонину. Дві частини поля, утворюючи розгалуження, мають вигляд Росохи, тому й назвали полонину “Россохата”.
Навколишня територія – це неповторної краси природні ландшафти. У лісах можна побачити: оленя благородного, косулю, лисицю, кабана, саламандру плямисту та інші види тварин. Серед птахів зустрічаються: ластівка, рябчик, довгохвоста неясить, канюк, зрідка залітає лелека чорний. А рослин тут налічується понад 50 видів, серед яких: білоус, астранція велика, дзвіночки персиколистні, зосереджені та розлогі, конюшина, костриця тощо. У місцях скупчення вологи зустрічаються й рідкісні орхідеї.
Але варто більш детально зупинитися на печері.
Більшість жителів села Шешори до 90-х років навіть не знали, що в них є печера, і де вона знаходиться.
За розповідями дослідників, “Даждь-Божа” печера висічена пращурами (родом племені коропів) у кам’яній ущелині масиву гранітної гори.
Про печеру ходили легенди з покоління в покоління, зокрема, вона використовувалася учасниками опришківського руху під проводом Олекси Довбуша. У кам’яній ущелині, масиві кремнієвої гори – від кута хребта Корма-Тури, на південному схилі вона має два рукави-тунелі: один завдовжки 7 м., другий – 27 м., висота тунелю в різних місцях становить 2-4 м., ширина 1,5 м. Перед входом до печери є яма глибиною 7 м. з дерев’яними сходами. Поруч із печерою досить добре простежуються залишки давньої стоянки. Детальний аналіз будови і розташування печерного комплексу свідчить про його сакральне і календарне призначення:
- Через печеру лежить календарний екватор античного (3-т. тис. до н.е.) астрономічно-календарного святилища з центром у Лисині Космацькій – лінія фіксації сходу сонця в дні весняного та осіннього рівнодення. Від цього й походить назва Шешори (шеша – рівність, повторення, а Шора – лінія, ряд, межа).
- Короткий, 7-ми метровий рукав печери, символізує меншу тривалість дня, а довгий, 27-метровий, навпаки, вказує на простір на північ від екватора, де схід сонця фіксується у весняно-літньо-осінній період, коли день довший за ніч.
- Вершини Великий Погар і Погарець, що підносяться над печерою, були складовими святилища, на них, у визначені календарні дні (свята, періоди рівнодення тощо), палили багаття, влаштовували ритуальні гуляння.
Стоянки викопані предками (родами племені коропів) у ті часи, коли Карпати були вкриті суцільними пралісами, тож відображають мисливський уклад життя. Це свого роду великі утеплені землянки, які використовував рід. Ці стоянки є епіцентром утворення майбутніх сіл.
На початку 700-х років до н.е. Даж-Божа печера була готова. На той час вона виконувала функцію неприступної фортеці серед дрімучого лісу. Вона може багато чого розповісти про давню культуру мешканців Карпат, устрій їхнього життя, духовний світогляд, тому є унікальною. Підтвердженням цього є кам’яний стілець, який знайшов дослідник Василь Киселичук біля села Шепіт у липні 2008 року. На сидінні викарбувано в повний зріст мисливця, що біжить зі списом за зайцем. Стільцю, щонайменше, 10000 років. Картина мисливського життя наших предків виконана дуже талановито. Це перший безіменний художник, який увічнив своє ім’я.
У самій печері ми виявили три основні точки, що використовувалися для культово-ритуальних дій нашими предками. Наприкінці 27-ми метрового тунелю добре проглядається овальна заокруглена виїмка, після перегляду якої миттєво пішли образи у вигляді якоїсь посвяти, ініціації через очищення, трансформацію, переродження через смерть (свідомість), зокрема й через проходження якогось циклу. У малому рукаві (7 м.) можна спостерігати схоже певне коло, що обертається, коло-дар, що уособлює постійний рух і оновлення. У цьому залі учасники групи могли відчувати рух енергії як після обертання колеса і відповідного заломлення вітру, що постійно його обдуває. У точці руху, що розділяє печеру на два коридори, можна було відчувати і бачити бічним зором присутність людини, як виявилося, її хранителя, ім’я якого можна було “зловити”, занурившись у тишу й умиротворення, що панує в підземному царстві.
