Ми кілька разів бували на Манявському водоспаді з групами, проводячи обряди на омолодження і красу, купаючись і очищаючись у його водах. Милувалися красою пейзажів, рослинності. І щоразу планували відвідати й Український Афон, найвідомішу святиню – Манявський Скит (Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир). Але, так траплялося, що ми його пропускали за розмовами. Вирішивши цього разу потрапити за будь-яку ціну туди, ми вирушили насамперед до Скиту.
Ось уже багато століть він є оплотом віри і джерелом знань і сили як для ченців, так і для парафіян і туристів. Його руйнували і відбудовували (і зараз на його території тривають будівельні та ремонтні роботи). Є тут і підземні багатокілометрові тунелі, що губляться в горах, а можливо, і з’єднують Скит з одним із замків Івано-Франківщини (Пнівським)… але це поки що не доведено. Манявський Скит дуже добре захищений і має вигляд стародавньої фортеці (яка врятувала чимало життів за часів ворожих набігів).
Стан умиротворення, спокою і благості сходять на нас із першими кроками по мосту через річку Манявку. Увійшовши на територію Скиту, ми не звертаємо увагу на звуки ремонтних робіт, які тривають, тут, схоже, завжди тихо і спокійно, незважаючи ні на що. Почуття захищеності та спокою обволікають простір навколо і нас. Темп життя тут сповільнюється природним чином, дихання стає спокійнішим, думки тихішими.
На службу за часом не потрапили, але до храму, звісно ж, зайшли. Молитви, звуки свічок і простір тиші – заспокійлива краса.
Пройшовши через увесь комплекс, ми продовжуємо шлях до початкового місця, як його описують, зародження Скиту, а саме, до Блаженного каменю. Для цього потрібно, вийшовши за межі Скиту, подолати півкілометровий підйом. Доріг є кілька, але ми обрали найбільш явну, протоптану відвідувачами.
За давніми легендами, у 13 столітті два київські ченці вирушили на пошуки джерела святої води, такої ж, як і вода з Києво-Печерської лаври. І таке джерело ченці знайшли на Прикарпатті, неподалік від села Манява – під Блаженним каменем. Блаженний камінь – яскраве і незвичайне природне творіння, величезна скеля, що козирком виступає з гірського схилу. Природний грот під блаженним каменем, що врізається в гору майже на два метри, дав притулок мандрівним ченцям. Знову ж таки, за легендами – молитвами і святою водою, що пробивається з-під каменю, зцілювали вони стражденних і хворих. Так було засновано перший печерний Манявський скит.
Підходячи до місця призначення, ми відчуваємо в собі ще запас сил і не відразу розуміємо, що вже біля мети… Ось уже воістину, камінь “Блаженний”. Усе навколишнє середовище і Він є єдиним ансамблем, учасники якого, не вилазячи із загального полотна, плавно передають одне одному партії виконання, непомітно й природно перетікають одне в одного, музицируючи в кілька голосів під управлінням самої Природи і Стихій. Але відбувається це настільки непомітно, що не порушує навіть гармонію пташиних пісень і дзюрчання невеличкого потоку. Нам здається, що Симфонія ця навіть ніби застигла на вдиху, невеликій паузі між частинами полотна. Але й ця пауза настільки “жива”… що “звучить” і в нас.
Це місце намолене сильно, і дарує відчуття безпеки та благості для кожного хто поруч. Варто тільки знайти своє місце і ти вже на якийсь час випадаєш з “мережі світу”. Камінь ділиться інформацією з тим, хто готовий слухати й чути, адже він свідок кругообігу Життя, Природи, Стихій, Енергій. І це все є в ньому. Потенціал, відповіді, заступництво, осяяння, знання за якими приходять сюди багато хто. І не дарма. Адже давній він, мудрість у ньому укладена, таємниця і джерело сили. А недалеко від нього на непримітній доріжці й валун-страж є…
Будучи на Прикарпатті, обов’язково відвідайте Блаженний камінь! Адже й сьогодні, як і сотні років тому тече з-під нього чудодійна, цілюща вода.
Дякуємо за Зустріч.
