Цапові скелі – стародавній мегалітичний комплекс Карпат

У цій статті ви матимете нагоду зануритися в ціле Море кам’яних валунів Ландшафтного парку “Цапове” та зіграти в інтелектуальну гру разом із нами, бо казкові краєвиди, розташовані тут, вас не просто здивують чудернацькими формами, а й подарують безліч вражень різноманітністю своєї “геометрії”.

Цапові скелі – стародавній мегалітичний комплекс

За два кілометри від невеличкого містечка Долина, Івано-Франківської області, розташований скельний комплекс “Цапові скелі” – кам’яний лабіринт із могутніх блоків суцільного пісковика. Деяким із них ми навіть дали свої назви (за відсутністю таких в офіційній науці, а також у місцевих жителів).

Наукова версія походження комплексу і наші примітки до неї

Комплекс Цапові скелі розташований серед букового лісу, на північно-західному зрізі вершини гори Томнатик, на крайньому сході Бескидів. Самі скелі, згідно наукової теорії, складаються з пісковиків палеогенної епохи, сформованих приблизно 50-60 мільйонів років тому.

Структура скельних блоків доволі часто має явні сліди обробки та певну спрямованість за сторонами світу. Офіційна наука здебільшого (за винятком археологів, які періодично виявляють на таких місцях окремі від споруд сліди стародавньої людини) не визнає все це як штучне утворення. Однак учені все ж залишають для себе “запасні двері” відчиненими, оскільки їхні дослідження здебільшого не завершені.

Побував у цих місцях кожна розсудлива людина, здатна хоч трохи задіяти своє образне мислення, може взяти під сумнів версію офіційної геології про те, що тут немає взагалі ніяких антропогенних слідів. Навіть у такому досить заплутаному (на перший погляд), хаотичному місці, що представляє собою сотні кам’яних блоків і виступів, ми змогли практично відразу виявити низку речей, що вказують на людські (або долюдські) сліди обробки.

Можливо, наша точка зору, що ґрунтується на теорії про мегалітичне походження комплексу, комусь здасться неправдоподібною. Таким людям, у цьому випадку, залишається лиш чекати скупих пояснень науки, представники якої й надалі не діятимуть у питанні “серйозних” досліджень таких місць.

Наш шлях до Цапових скель

Отже, зупинившись на нічліг у містечку Долина, ми планували свій похід до комплексу Цапових скель і збирали крихти інформації у місцевих жителів щодо нього. Побувавши на Мізунському водоспаді та відвідавши старовинну козацьку церкву 16 століття в селищі Вигода, ми змогли отримати лише загальне уявлення про найближчі скельні комплекси, бо місцеві жителі, здебільшого, вважають їх звичайним природним утворенням, а не чимось надзвичайним, і таким, що потребує особливої уваги та вивчення.

Проаналізувавши всю отриману інформацію стало зрозуміло, що комплекс Цапові скелі практично не вивчений і не є туристичним місцем, що нас навіть потішило, адже це означало, що ми не побачимо характерних для популярних Скель Довбуша в Бубнищі чи в Сколівських Бескидах розколотого й перетягнутого каміння, вишкрябаних написів імен і населених пунктів, залишених жалюгідними представниками людиноподібних, яких сміливо можна зарахувати до нащадків мавп.

До слова, ці скелі використовували як укриття одразу після другої світової війни солдати “сотні” відомого на Прикарпатті воєначальника “Бея”, які боролися проти радянської влади.

Дорога від Долини до підніжжя Цапових скель (завдовжки близько 25 км.) зайняла на автомобілі не менше 2 годин часу через свій жахливий стан. Тому хочемо відразу попередити можливих мандрівників і дослідників, які зберуться відвідати це місце, про необхідність мати міцну ходову на своєму автомобілі і… сталеві нерви.

Під’їхавши до підніжжя гори, на якій розташовані скелі, ми виявили доволі пристойно зроблений відрізок автомобільної дороги з насипного свіжого щебеню, яка і вела безпосередньо до самого комплексу. Машину довелося залишити на самому початку цієї дороги біля шлагбаума. За інформацією місцевих жителів, яких ми зустріли дорогою, шлагбаум для в’їзду можна відкрити тільки з дозволу лісника. Не вважаючи за потрібне витрачати свій дорогоцінний час на його пошуки, ми вирушили в дорогу. Легке сходження зайняло у нас близько півгодини до самої верхньої, початкової точки скельного комплексу.

Перед безпосереднім входом до лісу, де розташовані скелі, нам відкрилася галявина з альтанкою, кілька лавок для відпочинку та пара інформаційних стендів з короткою загальною інформацією про це місце.

Загадкові кам’яні лабіринти

Від інформаційних стендів піша стежина веде до цікавого скелястого ландшафту. Уже перші побачені моноліти наштовхують на думку, що це не лише суто природне творіння і видовище, і точно щось більше, ніж інформація про походження скель, що викладена у згаданих інформаційних стендах. Наведемо тут частину нашого дослідження цього місця в міру проходження комплексу в напрямку спуску зі схилу гори.

Сонячна кам’яна арка – провіралка (ковзний камінь)

Почнемо з сонячної арки, яка зустріла нас першою при вході в комплекс. Через те, що кам’яні “арки” та “вікна” в скелях досить часто зустрічаються по всій Україні (і не тільки), зупинимося на цьому виді мегалітів більш докладно.

Отже, утворюється вона з двох валунів, один з яких у своїй нижній частині створює півкільце, спираючись на інший валун, що стоїть окремо, і створює таке собі вікно, в якому, якщо стати рівно навпроти, з’являться перші промені сонця на сході й останні промені на заході в певні дні року (пов’язані з астрономічними подіями). Більш технічною мовою висловлюючись: орієнтація з одного боку арки – на схід сонця, а з іншого боку – на захід сонця в дні рівнодення.

У слов’янських країнах Західної Європи подібні кам’яні вікна (які можна зустріти на подібних місцях сили) споконвіку мали важливе ритуальне й обрядове значення, про що оповідають безліч легенд і традицій.

Наприклад, у Болгарії та в країнах колишньої Югославії такі вікна традиційно називали і називають “провіралками”, а в Німеччині та Австрії – “ковзний камінь”. Проповзання або прохід через подібні вікна є характерним звичаєм, що має цілющий ефект і є популярним донині.

Провіралка – це вузька щілина в скелі, через яку людина має протиснутися – саме так описується дія з цим мегалітичним об’єктом в названих вище слов’янських країнах Західної Європи.

На превеликий жаль, якихось згадок у письмових джерелах України про традиції, пов’язані з наведеними в приклад кам’яними “арками” та “вікнами” поки що знайти не вдалося. Так само як і не збереглися подібні (до західно-європейських) традиції в народному культурному середовищі нашої країни. З якихось причин вони були втрачені, незважаючи на велику кількість збережених стародавніх споруд такого типу з явними ознаками їх використання в давнину.

Наведемо подібні звичаї народів Західної Європи щодо використання подібних місць.

Отже, за місцевими традиціями Західної Європи, існують три основні причини, що спонукають людей лізти через “провіралки”. Перша – бажання подолати якийсь вид страху, друга причина – бажання жінок, які не народжували, зачати, і третя – призначення цієї своєрідної стародавньої “медичної апаратури” пов’язане з можливістю зцілення хвороб опорно-рухового апарату. Протискуючись через щілину, людина притискається до каменя попереком і вважається, що цей своєрідний масаж та контакт з каменем вивільняє життєву енергію всього тіла,  і воно одужує.

Однак, не кожна щілина в скелях, через яку можна пролізти, є “провіралкою”. Наші давні предки мали чітке уявлення про те, яке місце якою силою володіє. Кожна “провіралка” мала своє конкретне призначення, яке залежало від її місцезнаходження, геометрії та виду скельних порід, і всі вони знаходилися на культових місцях, де були святилища з найдавніших часів.

Наведемо як приклад кілька таких кам’яних “арок” і “вікон”, які нам зустрічалися на території України.

Сонячна брама на Терношорській Ладі

Врата в Зачарованій долині, Закарпаття

 

Арки Циклопічних скель в Урочищі Кропивник Долинського району Прикарпаття

Кам’яна арка на Хребті Ключ у Сколівських Бескидах

Кам’яні вікна в Заповіднику Кам’яні Могили в Розівці, Донецька область

 

Сонячна брама в Заповіднику Кам’яна Могила поблизу Мелітополя, Запорізька область

 

Кам’яна “зоряна” брама поблизу села Недайвода, Криворізький район

Вікно у сланцевій скелі Аспенових сланців у Кривому Розі

Отже, ми навели приклади використання таких “арок” і “вікон” відповідно до культурних традицій, вкорінених у народах Західної Європи. Однак, залишається відкритим питання про початкове використання подібних місць, яке було задумано самими будівельниками таких грандіозних споруд. А вони, думається, головним чином були пов’язані з використанням енергії світила, її накопиченням, трансформацією, розподілом, спрямуванням у певне русло, впливом на зовнішнє середовище в певній місцевості тощо. Використання цих місць з релігійною і подальшою лікувальною метою було явно пізнішим, і могло бути пов’язане з іншим, більш приземленим (спрощеним) розумінням людей, які жили, ймовірно, в більш пізні часи і не знали про первісні можливості таких місць і технологій з їх використання.

Тут можна поставити в приклад Єгипетські піраміди та Сфінкса. Будували ці споруди найімовірніше представники іншої, доісторичної цивілізації. У пізніші часи їх використовували вже як могли, зі своїм світоглядом і розумінням, єгиптяни, а після єгиптян, вже прийшлі араби (після арабського завоювання Єгипту в 639 році н.е.).

Подібні погляди ми бачимо і в археології. Сучасні археологи раз у раз знаходять різні культурні пласти (абсолютно різних народів) на одному і тому ж місці. На окремих місцях стародавніх городищ таких пластів знаходять більше десяти-дванадцяти, з характерними відмінностями збережених предметів побуту, розкоші, зброї, релігійної символіки тощо.

Дольменна камера

Практично поруч із кам’яною аркою розташована споруда з кількох кам’яних плит дольменного типу. Цю споруду можна назвати камерою (дольменом), бо її бічні частини (стіни) викладено з кількох кам’яних монолітів, а зверху поставлено (накрито) багатотонну кам’яну плиту. Усередині камери, по центру між кам’яних стін, особливо виділяється зооморфна кам’яна скульптура у формі великої риби, а праворуч від неї, на правому моноліті-стеллі, вигравірувано овальну статую з лініями у вигляді якоїсь сітки.

Загальне зображення камери

Зображення зооморфної кам’яної скульптури риби

Як відомо, культ Риби був поширений у Сибіру, Палестині, Малій Азії, Закавказзі, та у прародавніх Шумерів, які залишили безліч слідів своєї культури на землі. Одне з найвідоміших місць, де збереглися залишки Шумерів – Кам’яна Могила під Мелітополем Запорізької області.

Кам’яна Могила була справжнім “Підземним “Ермітажем” Приазов’я (як називав її відомий український науковець-дослідник, директор Національного Заповідника “Кам’яна Могила” Борис Михайлов). Б.Михайлов під час проведення розкопок на Кам’яній Могилі в 1990 році відкрив так звану печеру Риби, основний атрибут якої – горельєф із зображенням рибини, виконаний на кам’яній підлозі, вкритій петрогліфами у вигляді лінійно-геометричних фігур.

Наведемо витяги з книги Б.Михайлова – описи цих знахідок з малюнками і коротким поясненням:

У результаті досліджень у третьому горизонті (квадрат 2-3 А-Б, у центрі розкопу) було знайдено зооморфну скульптуру з кам’яномогільського пісковика, яка у верхній проекції має асиметричну форму. Профіль лівого і правого боків відтворюють голови тварини (є рот і очі) і риби (китоподібна морда), оброблені дрібним оббиттям і шліфуванням. Крім того, на “китоподібній” нижній частині морди явно міфічної істоти відтворено (профіль і фас) голову людини. Довжина скульптури 2 м, ширина 0,45 м, висота 0,4 м (рис. 1).

Кам’яна скульптура “лівою” головою лежала на невеликій плиті-конкреції (довжина 0,64, ширина 0,32 м) антропоморфних обрисів (нижня частина постаті), на поверхні якої нанесені численні хвилясті лінії, а також Y-подібний знак та лабріс (рис. 2/3).

У північній стороні розкопу (квадрат 2-3-Б, на відстані 1,9 м від скульптури) знаходився фалоїдний менгір зі слідами обробки (шліфування) і “підкресленим кінцем” (висота 1,35 м, ширина 0,52 м) (рис. 2/1). Поруч, дещо південніше, лежала ще одна плита (висота 1,1 м, ширина 0,51 м), у верхній частині має виїмку – “крила”, а в нижній – невеликий виступ (рис. 2/2). У квадраті 2-А лежала ще одна невелика плита (висота 0,43, ширина 0,53 м, товщина 0,08-0,17-0,2 м)…

Таким чином, археологічні матеріали свідчать про існування біля пагорба Кам’яна Могила ритуально-обрядового місця, пов’язаного з культом рибо-людини, з фалоїдним і птахоподібним менгірами. Названі атрибути свідчать про появу нової ідеології в епоху раннього неоліту, і знайшли своє продовження у вигляді “великої риби” в печері.

Як зазначалося, особливе місце в комплексі посідають риба-людина, стела-фалос, стела-птах і “письмена”, що датуються ранньонеолітичним часом (VI – початок IV тис. до н.е.). Пов’язані вони, ймовірно, з культом первородної стихії, водою тощо. Що ж стосується кам’яномогільського комплексу, у центрі якого перебувала рибо-людина, то, ймовірно, слід припустити, що це прабог Еа, пов’язаний із культом великого бога Води, який дав людям знання і навчив їх ремесла та мистецтва (Авдиев, 1948, 94).

Крім того, присутність у даному комплексі своєрідної тріади рибо-людини, фалоїдної та зооморфної стел вказує на явний зв’язок у міфологемі всіх персонажів. У цьому зв’язку слід зазначити, що ще В.М. Даниленко звернув увагу на аналогічну спільність культових атрибутів епохи неоліту. Так, він писав: “Цікава ув’язка схематизованих зображень риб із сакральними відтвореннями фалосів. Всі ці факти говорять про те, що риба, а так само й амфібії та рептилії, привертали увагу людини аж ніяк не з практичних, а з ідеологічних міркувань.

Слід нагадати також думку Н.Н. Соколова, який пише: “З рибою пов’язується і тема бога родючості, який помирає і воскресає” (Мифы, 1982, 392), що відповідає функціям шумерської Інанни – богині плотського кохання і життєвих сил, войовничості і т. п. А в єгипетській версії сказано, що Риба заковтує дітонароджений фалос Озіріса і є еквівалентом нижнього світу. Підтвердженням цієї версії є могила епохи енеоліту в селі Соснівка на Мелітопольщині, де разом із кістяком містилася голова риби, фалоїдний менгір та антропоморфна стела (Михайлов, 2000, 82, рис. 1/5).

Зі свого боку, хотіли б зазначити, що подібні зооморфні скульптури риби ми зустрічаємо далеко не вперше, і Кам’яна Могила тут не виняток як приклад. Але ми дивимося далі – кам’яна стела в цій же камері…

Один із таких прикладів, камера з кам’яною “рибиною” всередині – Мегалітичний комплекс на горі Терношори:

Зображення, вигравіруване на моноліті (права стіна камери)

Символізм цього зображення і його призначення матиме кілька версій. Але тут ми озвучимо основну, і якщо в читача цієї статті виникне своя власна, підтверджена розсудливим поясненням, із задоволенням візьмемо її на озброєння.

Отже, овальна форма зображення з явними ознаками опуклості нагадує яйце. Як відомо, Світове яйце – це універсальний міфопоетичний символ. Символ зародження Всесвіту, Сонця з його весняним відродженням життя, та його безсмертя і воскресіння. У міфах багатьох народів світу саме яйце є мироутворюючим початком.

Найчастіше трапляються мотиви походження з верхньої та нижньої половинок Яйця, неба і землі або сонця (з жовтка).

• Згідно з ведійською космогонією, з Яйця – золотого зародка виник творець Праджапаті, з нього ж виникає Брахма; іноді творець Ішвара описується таким, що живе в Яйці на водах.
• У єгипетському міфі сонце виникає з Яйця, знесеного птахом “великий Гоготун”. Яйце, знесене птахом Фуфунда, дало початок небу з хауса.
• У китайській традиції небо і земля злиті воєдино як куряче яйце.
• У фінському міфі качка зносить яйце, з якого виникає світ на коліно В’яйнямейнена, єдиного мешканця океану, або на пагорб серед океану (у російських казках також відомий мотив яйця, загубленого качкою у воді).
• У грецькому міфі, що відображає орфічні впливи, Кронос запліднює одним насінням два яйця, що ховаються під землею; з них народжується Тифон.
• Характерний також казковий мотив про яйце, в якому захована Кощеєва смерть. Космогонічна функція Яйця співвідноситься з важливою роллю яєць у ритуалах родючості. Наприклад, у великодній обрядовості у східних слов’ян яйце не тільки посідає центральне місце у святі, а й виступає як головний символ.

Також варто звернути увагу на своєрідні багатокутні висічки, схожі на якусь сітку в середній частині зображення, які явно нагадують тріснуту шкаралупу яйця, що тріснула, перед народженням…

Орієнтування цього “дольмена” (вектор), як і кам’яної арки, що розташована поруч, – на захід сонця в день рівнодення, вписуючись у дугу сходу-заходу і кульмінації небесного світила північний схід-південь-північний захід.

Тут можна припустити (не виключаючи варіанту доопрацювання місця для власного використання різними культурами в різний історичний час), що ці локальні місця (арка і дольмен) також були своєрідними порталами, вибудовуючи через себе взаємозв’язок по осі Планета – Людина – Сонце. Саме цей взаємозв’язок і дає потік, за допомогою якого може відбутися перетворення, гармонізація внутрішнього простору Людини, лікування різного роду хвороб на всіх трьох рівнях – фізичному, енергетичному та інформаційному.

Сонячний моноліт

Піднімаючись правою дугою вгору, помічаємо наступний цікавий моноліт, який ми назвали “сонячним”.

Присівши таким чином, щоб верхня частина моноліту була на рівні з головою, помітили, що він “дивиться” на лінію горизонту, а програмний розрахунок показав, що моноліт орієнтований чітко на захід сонця в день літнього сонцестояння.

Друге, що одразу впадає в очі – моноліт розташований на одній лінії (вектор) з вікном кам’яної арки, що знаходиться спереду (перед ним) на кілька метрів нижче. Це свідчить насамперед про те, що ці два елементи взаємопов’язані один з одним і мали використовуватися якимось чином у парі.

Загадкові ущелини

Просуваючись далі, зустрічаємо кілька цікавих ущелин, утворених між двох величезних скель. Знову ж таки за допомогою спеціальної програми нам вдалося помітити цікаву залежність – кожна з цих ущелин (розташовані, до речі, на різних відстанях одна від одної) спрямована на захід сонця в день літнього сонцестояння, але (!) направлена таким чином, що останні промені сонця ховаються за обрієм точно на краю лівої скелі і початку ущелини. Таким чином сонце, йдучи за горизонт, візуально ховається в ущелині. Можливо, ми перебільшуємо значущість цього явища, проте ця залежність вочевидь варта подальшої уваги і вивчення.

Камера Титанів і ритуальна чаша

Наступна дивовижна за своїми масштабами локальна точка комплексу – “камера”, утворена з кількох скель, з рівно вирізаними стінами, і заокругленими ділянками. Стіни “камери” здаються явно оформленими і контрастують з іншими “необробленими” областями скель, які трапляються на шляху.

Що цікаво, якщо дивитися прямо на ущелину (через яку можна спуститися в “камеру”), то її центральна вісь, згідно з програмними розрахунками, знаходиться на одній лінії з точкою сходу сонця в день літнього сонцестояння. Чи може природа створювати подібні глобальні залежності, які набувають на таких місцях уже масового характеру? Не думаємо!

Подібні “камери” вже зустрічалися нам у кількох місцях. Наприклад, в Арбузинському каньйоні Миколаївської області, а також на Хребті Ключ у Сколівських Бескидах.

Кам’яний лабіринт в Арбузинському каньйоні

Камера на хребті Ключ у Сколівських Бескидах

Вівтарний камінь – чашечник

Наступна скеля, що знаходиться далі (кілька метрів від згаданої вище “камери”), привернула нашу увагу завдяки своїй виїмці чашоподібної форми, яка безумовно є ритуальним місцем.

В археологічному та історичному наукових середовищах такі явища називають – чашковий камінь, чашечник, вівтарний камінь. Як правило, це вид культових кам’яних об’єктів, що являють собою камінь з однією або кількома лунками або чашоподібними знаками. Чашкові камені досить часто можна зустріти на стародавніх культових місцях Євразії, Африки та Північної Америки.

Вважається, що більшість таких чаш використовували в ритуальних і обрядових цілях за часів язичницького культу. У чашу, залежно від мети та часу проведення обряду, могла наливатися рідина різного виду (вода, молоко, трав’яні зілля, кров тварини чи людини тощо), яка мала резонувати зі стихійними проявами, вмикатися та структуруватися через звуки, що їх відтворювала людина (за допомогою музичних інструментів, горлового співу, заклинань та мантр).

Безумовно такі чаші мали своє сакральне призначення в усі часи, і використовувалися так само, як і всі кам’яні об’єкти (які ми вивчаємо) багатьма народами, які змінювали один одного в історичній площині.

Зазначимо, що виявлене нами чашоподібне заглиблення мало виїмку – стік, що доволі характерно, а напрямок її, згідно з програмними розрахунками – північний полюс.

Спустившись зі скелі з чашечником і пройшовши кілька метрів уперед у напрямку до наступного об’єкта, ми зустрічаємо ще один камінь, що нагадує плиту, в якому також “видовбано” чашоподібне заглиблення у вигляді серця. Однак, цьому каменю не пощастило, оскільки він, ймовірно, був кимось розколотий навпіл.

Парк Мегалітів

Крокуючи далі під невеличким дощиком (який не надто страшний у лісі, через природну букову парасольку), вздовж доріжок навколо “природного” театру натрапляємо на десятки кам’яних стін, силуетів, монолітів, символіки, яку можна виявити під мохом, деревними рослинами та листям.

Камінь-слідовик і лик на камені

Під час експедицій нам неодноразово траплялися так звані камені-слідовики. Факт наявності таких об’єктів визнається офіційною наукою, а також привертає до себе увагу християнської церкви, яка активно перейняла давні язичницькі традиції ще з часів масового хрещення слов’янських народів.  Слідовиками зазвичай вважаються камені з відбитками копит або лап тварин, а також ступнів або долонь людини. Але навіть визнання слідовиків створеними культовими об’єктами не дає змоги археологам додати нічого більше до самої констатації факту їхнього існування.

Практично будь-яке наше дослідження мегалітичних комплексів у Карпатському регіоні супроводжувалося виявленням щонайменше одного валуна або скельного виходу з відбитком сліду. Не стали винятком і Цапові скелі.

Слід від ноги ймовірно має принципове значення, і був залишений або “будівельниками” цього комплексу, або представниками пізніших культур, які використовували його. Однак, прадавність і культова приналежність цього сліду не викликає жодних сумнівів.

Сама традиція слідовиків збереглася і тягнеться споконвіку. Навіть у сучасному світі ми зустрічаємо її відлуння. Один із таких прикладів – Голлівуд.

Голлівудська “Алея слави” – саме сюди насамперед тягне всіх туристів і гостей. Вона вміщує понад 2500 імен зірок, а також відбитків ніг і рук різних відомих людей.

Більш докладно про камені-слідовики ви можете прочитати в нашій статті: сакральність каменів-слідовиків

Буквально за пару метрів, поруч із каменем-слідовиком розташований інший, не менш цікавий екземпляр із силуетом обличчя людини.

Штучні моноліти та антропогенні кам’яні форми

Далі нам трапляються множинні моноліти, і об’єкти з антропоморфними і зооморфними формами. При їхньому найближчому розгляді можна дійти висновку, що тут усі кути та кінці “оброблені” людськими або надприродними силами чи технологіями, не доступними сучасному людству, з огляду на неможливість доставки технологічних засобів у гірських умовах та по бездоріжжю. Ймовірно численні сліди обробки були доступні кілька тисячоліть (чи навіть десятків тисячоліть?). Просто додаємо фото особливо вражаючих об’єктів.

Несправжні двері

Кульмінацією нашої експедиції було виявлення так званих “Несправжніх дверей”. “Несправжні двері” – це один з найпоширеніших елементів, який можна зустріти під час відвідування давньоєгипетських гробниць, збережених Храмових комплексів в Африці, стародавній Месопотамії, Греції, Південній Америці, та на мегалітичних комплексах нашого краю.

Несправжні двері називаються так тому, що вони нікуди не ведуть і пройти крізь них не можна. Але це стосується лише звичайної, живої людини (фізичний план). Ці уявні проходи для подорожей “Ка” (елемента душі) між світом живих, духами та божествами.

Згідно давньої міфології вважалося, що Божество або померлий могли взаємодіяти зі світом живих, проходячи через  такі двері або отримуючи через них підношення. Згідно з науковими даними, несправжні двері з’явилися в четвертому тисячолітті до нашої ери в Месопотамії, а пізніше їх перейняли будівельники Стародавнього Єгипту та інші народи.

Несправжні двері на Цапових скелях володіють своєю особливою таємницею, і є одним з елементів загальної системи мегалітів цього комплексу. Тут промовчимо про це, залишаючи таємницю.

Схожі несправжні двері ми зустрічали на Скелях МОПРа (гора Благодатна) у Кривому Розі. Наведемо відео цього місця для порівняння.

Також, наведемо тут фото кількох несправжніх дверей, виявлених по всьому світу.

Несправжні двері закритого святилища Осіріса на території Карнакського храму

“Брама Богів” у Перу

Баянаул. Казахстан. “Двері” у Скелі поруч із Радоновим озером

“Двері Мгера” в горах біля озера Ван, західна Вірменія

Кам’яні двері у світ мертвих – Врата Ерліка, Сибір

І на завершення теми несправжніх дверей у цій статті, продемонструємо вам доволі вражаючу гравюру, створену художником Бугрєєвим І.Є., що розміщена в “колекції Державного Російського музею”. Аркуш № 8. 1779-1780 роки. Називається вона “Ілюмінація 28 жовтня 1770 року “Корабель і отвір кам’яної скелі, крізь який видно кам’яну будову, ліс, гору і по дорозі їде карета””. Наведемо її офіційний опис:

Вечером 28 октября 1770 года императрица Екатерина с цесаревичем Павлом Петровичем и прусским принцем Генрихом совершили путешествие вдоль Царскосельской дороги, где была устроена иллюминация по случаю приезда принца. Путь до самого Царскосельского дворца освещали горящие фонари, а от Средней рогатки до Пулковской горы были установлены четырнадцать огненных декораций, изображающих архитектуру и ландшафты. Взору последовательно открывались разнообразные картины: руины «падшего прекрасного здания», «отверстие каменного утеса, сквозь которое видно… лес… и по дороге едущая карета», а последняя декорация представляла замок на возвышении, который, разрушаясь, превращался в огнедышащую гору. Спустя почти десять лет мастера Академии наук создали серию гравированных видов этой иллюминации, состоящую из двенадцати листов.

А ось сама гравюра

Зверніть увагу на “просвіт” у скелі ліворуч, і світло, що виходить від неї, яке висвітлює якусь частину простору біля самої скелі в темний час доби! Як бачите, це та ж сама проєкція “несправжніх дверей”… Що це? Можливо голограма, відео проекція, або вікно в іншу реальність???? Висновки робіть самі.

Наші висновки

Наука зазначає, що подібні до Цапових скель комплекси та інші значні комплекси завжди були вражаючою природною визначною пам’яткою і служили матеріалом для міфів і легенд. Ми ж, крім цього, наполягаємо на тому, що в походженні цих об’єктів не можна заперечувати втручання людини, або, найімовірніше, більш давніх цивілізацій, і цю теорію загалом не слід ігнорувати.

Однак, для того, щоб робити висновки і давати остаточні оцінки, науці слід було б провести більш серйозні дослідження, великі розкопки і відповідний аналіз наявним обладнанням таких місць. Впевнені, що майбутні спеціальні дослідження можуть сприяти подальшому проясненню загадки їхнього походження.

А поки що можна з упевненістю стверджувати, що наука абсолютно не зацікавлена в тому, щоб шукати тут антропогенні сліди або навіть відкривати ще цікавіші таємниці. Можливо, черговим провокаційним дослідникам-аматорам доведеться спершу самим провести свої дослідження і написати про це книжки, аналітичні записки, щоб наука, нарешті, долучилась до справжніх досліджень цього феномену. Приєднуйтесь і ви до нас, у наших пошуках і розкриттях таємниць давнини… Ми відкриті для співпраці!

Пишите нам: rodogoria@gmail.com